Конституційне положення (ст. 55) про те, що кожен має право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності ор­ганів державної влади, органів місцевого самоврядування, по­садових і службових осіб, знаходить своє конкретне відобра­ження у ст. 104 КАС України. Цією нормою передбачено, що особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право звернутися до суду з адміністративним позовом для захисту порушених прав і свобод.

Зі змісту статей 17 та 50 КАСУ правом звернення до ад­міністративного суду з позовом наділені усі особи, які не нале­жать до суб´єктів владних повноважень:

1)   громадяни України;

2)   іноземці та особи без громадянства;

3)  підприємства, установи, організації (юридичні особи) при 
захисті прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Суб´єкти владних повноважень теж можуть звертатися до адміністративного суду з адміністративним позовом для захис­ту своїх прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин. Законом установлено (п. 3 ч. 1 ст. 17 КАСУ), що компетенція адміністративних судів поширюється на:

1) спори між суб´єктами владних повноважень із приводу реалізації їх компетенції у сфері управління;

1. спори між суб´єктами владних повноважень із приводу виконання делегованих повноважень;
2. спори, які виникають із приводу укладання та виконання адміністративних договорів.

Отож, законодавець надає суб´єктам владних повноважень можливість захисту прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин в адміністративному суді.

Крім цього, п. 4 ст. 17 КАС України закріплено, що ад­міністративний суд розглядає спори за зверненням суб´єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом. Ра­зом із тим, ч. 4 ст. 50 КАС України передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об´єднання, юридичні особи, які не є суб´єктами владних повноважень, мо­жуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб´єкта владних повноважень. Випадками, встановленими за­коном, звернення суб´єкта владних повноважень з адміністра­тивним позовом до адміністративного суду можуть бути:

1. про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об´єднання громадян. Відповідно до ст. 31 Зако­ну України «Про об´єднання громадян» від 16 червня 1992 р.1 з метою припинення незаконної діяльності об´єднання громадян за поданням легалізуючого органу або прокурора суд може тимча­сово заборонити окремі види діяльності або тимчасово заборо­нити діяльність об´єднання громадян на строк до трьох місяців. За поданням органу, який звертався до суду, суд може продов­жити цей термін, але загальний термін не повинен перевищува­ти шести місяців. При усуненні причин, що стали підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об´єднання громадян його діяльність може бути відновлена судом у повному обсязі;
2. про примусовий розпуск (ліквідацію) об´єднання грома­дян. Відповідно до ст. 32 Закону України «Про об´єднання гро­мадян» від 16 червня 1992 р.2 за поданням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об´єднання громадян примусово розпускається (ліквідується). Підставою для ліквідації є вчи­нення дій, передбачених ст. 4 цього Закону. До таких дій нале­жать: зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки ведення діяльності на користь іноземних де­ржав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості; розпалю-

вання національної та релігійної ворожнечі; створення неза­конних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини. Суд одночасно вирішує питання про припинен­ня випуску друкованого засобу масової інформації об´єднання громадян, яке примусово розпускається. Про примусовий роз­пуск (ліквідацію) об´єднання громадян реєструючий орган про­тягом п´ятнадцяти днів після набрання рішенням суду законної сили повідомляє у засобах масової інформації;

1. про примусове видворення іноземця чи особи без грома­дянства з України. У випадках якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду, орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово ви­дворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова, відповідно до ч. 5 ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р.1, прий­мається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України;
2. про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо). Органи виконав­чої влади, органи місцевого самоврядування мають право звер­нутися до окружного адміністративного суду за своїм місцезна­ходженням із позовною заявою про заборону, проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо чи про інше об­меження права на мирні зібрання щодо місця чи часу їх прове­дення та ін. (ст. 182 КАС України);
3. в інших випадках, встановлених законом. Такі випадки прямо передбачені або адміністративно-процесуальним зако­ном, або галузевими законами, що характеризує підвідомчість судам публічно-правових спорів як виключну.

Звернення суб´єкта владних повноважень до адміністратив­ного суду з адміністративним позовом може бути у випадках виникнення спорів щодо правовідносин, пов´язаних із вибор­чим процесом чи процесом референдуму (п. 5 ч. 1 ст. 17 КАС України), а також про анулювання чи заборону політичної пар­тії (ч. 3 ст. 19 КАСУ). До таких випадків належать:

1) скасування реєстрації кандидата на пост Президента Ук­раїни за зверненням з позовною заявою Центральної виборчої комісії України до Вищого адміністративного суду України (ст. 176 КАС України);

1. припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісності за зверненням з позовною заявою Голови Верховної ради України до окруж­ного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ (ст. 180 КАСУ);
2. анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії у разі: невиконання політичною партією вимоги про утворення та реєстрацію своїх обласних, міських, районних організацій; виявлення протягом трьох років із дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію доку­ментах; невисування протягом десяти років своїх кандидатів на виборах Президента України та народних депутатів України. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (ч. 3 ст. 19) анулювання реєстраційного свідоцтва вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ. А Законом України «Про полі­тичні партії України» від 5 квітня 2001 р. (ст. 24)1 передбачено, що орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєст­раційного свідоцтва. Інші підстави для анулювання реєстрацій­ного свідоцтва не допускаються;
3. заборона (примусовий розпуск, ліквідація) політичної партії відповідно до Кодексу адміністративного судочинства Ук­раїни (ч. 3 ст. 19) вирішується окружним адміністративним су­дом, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ, а Законом України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. (ст. 21)2 передбачено, що політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального про­курора України заборонена в судовому порядку (без визначен­ня конкретної підсудності) у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конс­титуцією України та іншими законами України. До порушень щодо утворення і діяльності політичної партії належать умови, якщо її програмні цілі або дії спрямовані на: ліквідацію неза­лежності України; зміну конституційного ладу насильницьким шляхом; порушення суверенітету і територіальної цілісності України; підрив безпеки держави; незаконне захоплення дер­жавної влади; пропаганду війни, насильства, розпалювання мі­жетнічної ворожнечі; посягання на права і свободи людини; посягання на здоров´я населення тощо. Політичні партії не мо­жуть мати воєнізованих формувань. Частиною 3 ст. 5 зазначе­ного закону передбачено, що в першій інстанції справу про заборону політичної партії розглядає Верховний Суд України.

Відповідно до змісту ст. 22 та п. 4 ст. 32 Закону України «Про об´єднання громадян» від 16 червня 1992 р. політична партія може бути заборонена (примусово розпущена, ліквідова­на) також за поданням легалізуючого органу або прокурора (не персоніфіковано якого прокурора) у разі систематичного або грубого порушення обмежень щодо одержання коштів та іншо­го майна політичними партіями чи зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не визнається як така.

Разом з тим слід звернути увагу, що розгляд справ: про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяль­ності об´єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквіда­цію) об´єднання громадян; про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії; про заборону (примусовий роз­пуск, ліквідацію) політичної партії законодавством України чітко не визначено ані предметної та інстанційної підсудності цих адміністративних справ, ані форми звернення до суду. Так, у Законі «Про об´єднання громадян» (статті 31, 32) питання предметної, територіальної, інстанційної підсудності взагалі не визначені. Не вирішені вони і в Кодексі адміністративного су­дочинства України, незважаючи на те, що ст. 50 передбачає можливість об´єднання громадян бути відповідачем у цих пи­таннях, а який суд розглядає — залишається невизначеним ані територіально, ані інстанційно. Щоправда, адміністративно-процесуальним законом передбачена альтернативна підсудність (ч. 5 ст. 18, ч. 4 ст. 19 КАСУ), однак, на нашу думку, вирішен­ня цих питань за допомогою норм альтернативної підсудності призведе до плутанини і взагалі не буде реалізованим. У Законі «Про політичні партії в Україні» (статті 5, 24) питання підсуд­ності віднесені до компетенції Верховного Суду України, в той час, як Кодексом адміністративного судочинства (ч. 3 ст. 19)

• до компетенції окружного адміністративного суду, юрисдик­ція якого поширюється на м. Київ. Немає й однозначного тлу­мачення форми звернення: у зазначених законах до суду звер­таються за поданням; у Кодексі адміністративного судочинства

—  за адміністративним позовом.

Така невизначеність у законодавстві практично позбавляє орган владних повноважень можливості на звернення до суду щодо застосування норм про анулювання реєстраційного сві­доцтва чи заборону політичної партії (об´єднання громадян). Ця невизначеність у законодавстві сприяє тому, що лише в Україні можуть діяти і брати участь у виборах дивовижні «пар­тія прибічників Путіна», «Русский союз» тощо з гаслами «З нами Бог і Росія», назви яких кажуть самі за себе — про інтереси яких держав піклуються їх засновники.