Зрозуміло, що у демократичній державі дозволено все, що не заборонено законом. Проте безмежна демократія без ураху­вання рівня суспільного розвитку, свідомості, ступеня загрози економічній, ідеологічній, інформаційній, державній безпеці перетворюється на неповагу до власного народу. Така пильна увага до цього питання обумовлена тим, що багато політичних партій на сьогодні не відповідають вимогам чинного законо­давства, потребують відповідної реорганізації, а у певних ви­падках мають бути ліквідовані. Адже відомо, що жодна із пар­тій (об´єднань громадян) не виробляє матеріальних цінностей, а споживає добуте працею інших за рахунок податків, зборів, внесків тощо. Навіть спонсорська допомога — це вилучені із заробітної плати працівника гроші або сплачені кошти за това­ри споживання понад ті, які б могли бути сплачені. Тому для суспільства не байдужа кількість партій та їх ідеологія.

Враховуючи значний вплив політичних партій на свідомість громадян, державне будівництво, законотворчу та правозасто-совну діяльність, доцільним було б, на наш погляд, до законів України «Про об´єднання громадян», «Про політичні партії в Україні» та Кодексу адміністративного судочинства України внести відповідні зміни, за якими чітко й остаточно було б урегульовано предметну, територіальну, інстанційну підсуд­ність та форму звернення до адміністративного суду. В цьому питанні не може бути невизначеності та подвійного тлумачен­ня. Розділ III Кодексу адміністративного судочинства України, главу 6 «Особливості провадження в окремих категоріях ад­міністративних справ» доповнити статтею 1751 «Особливості провадження у справах щодо анулювання реєстраційного сві­доцтва або заборону політичної партії (об´єднання громадян)», норми якої повинні регулювати питання суб´єктного складу щодо звернення з позовом до адміністративного суду, строки розгляду справи, наслідки неприбуття у судове засідання осіб, які зацікавлені у вирішенні справи, особливості винесення су­дового рішення та його оприлюднення, а також порядок оскар­ження та інші питання, що стосуються особливостей анулю­вання реєстраційного свідоцтва чи заборони політичної партії (об´єднання громадян).

Зміст ст. 104 КАС України вказує на те, що адміністратив­ний суд розглядає справи в порядку позовного провадження, тобто для того, щоб порушити провадження про захист прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин в ад­міністративному суді, необхідно звернутися до нього тільки з адміністративним позовом. Для позовного провадження харак­терні певні ознаки:

1. між сторонами є спір. В адміністративному судочинстві цей спір повинен виникати із публічно-правових відносин;
2. спір стосується (допускає) оскарження не тільки фактич­них обставин рішення, дії чи бездіяльності суб´єкта владних повноважень), а й самих правовідносин вимоги про зобов´язання відповідача вчинити відповідні дії чи утриматися від цього;
3. подача позову відбувається шляхом звернення до суду з письмовою заявою (ст. 105 КАС України), в якій позивач фор­мулює свою вимогу до суб´єкта владних повноважень, а у ви­падках, передбачених законом, і до інших осіб про судовий захист прав і інтересів як власних, так і інших осіб, держави та суспільства в цілому також.

1 Чорнооченко С. I. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 123—124.

2 Адміністративна юстиція: Європейський досвід і пропозиції для Украї­ни / Авт.-упоряд. І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда. — К.: Факт, 2003. — С. 65; Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для юри­дичних факультетів та юридичних клінік / За заг. ред. Н. В. Александрової, Р. О. Куйбіди. — К.: Конус-Ю, 2006. — С. 82.

Поняття адміністративного позову законодавець закріплює у п. 6 ч. 1 ст. 3 КАС України і визначає, що адміністративний позов — звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. Визначення поняття адміністративного позову на законодавчому рівні зні­має низку дискусійних питань, які мають місце у цивільно-про­цесуальній літературі1. Проте дослідники з питань адміністра­тивного судочинства звертають увагу на те, що в адміністратив­ному судочинстві без застережень можна застосувати вчення про структуру позову, вироблене у доктрині цивільного судо-чинства2, з чим не можна не погодитися, адже підстави, предмет та зміст позову в цивільному та господарському процесах до­сліджені на досить високому рівні. Інша справа — це зв´язок власне «позову» з «правом на адміністративний позов».

Право на адміністративний позов у юридичній літературі визнається за своєю структурою складним і розглядається як нерозривна єдність двох його сторін: процесуально-правової та матеріально-правової1.

Процесуально-правова сторона позову — це вимога позивача до суду з проханням про розв´язання публічно-правового спору по суті і захисту порушених прав та інтересів. При цьому ця вимога повинна мати певні об´єктивні передумови, а саме:

а) підвідомчість позовної заяви даному адміністративному суду (статті 18—20 КАСУ); б) наявність відповідача чи позивача (наприклад, чи припинено або ліквідовано орган владних пов­новажень, юридичну особу, яка звернулася до суду з адміністра­тивним позовом; в) чи не пропущено строки звернення до ад­міністративного суду (ст. 99 КАСУ). Процесуально-правова сторона позову відбиває право на звернення до адміністратив­ного суду.

Матеріально-правова сторона позову — це спірна вимога по­зивача до відповідача, без якої не може бути позову. При цьому спірна вимога повинна мати певні суб´єктивні передумови, а саме: а) наявність у особи адміністративної процесуальної правосуб´єктності (ст. 48 КАСУ); б) особа повинна бути впев­неною, що її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-пра­вових відносин порушені й потребують захисту в адміністра­тивному суді (ст. 104 КАСУ). Матеріально-правова сторона позову відбиває право на задоволення позову.

Адміністративний позов складається з трьох елементів, які визначають його зміст. Такими елементами є підстава, предмет та зміст позову2.

1 Чорнооченко С. I. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 124; Кодекс адміністративного судо­чинства України: Науково-практичний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової / С. В. Ківалов, О. І. Харитонова, О. М. Пасенюк, М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей, 2005. — С. 246.

2 Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практич­ний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової / С. В. Ківалов, О. І. Харитонова, О. М. Пасенюк, М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей, 2005. — С. 27.

Підставу позову складають юридичні факти, на яких пози­вач обґрунтовує свої позовні вимоги до відповідача. Важливе значення, крім юридичних фактів, має правова підстава чи доказові факти, на основі яких можна зробити висновок про наявність чи відсутність порушених прав. Наприклад, рішен­ня Київради від 26 вересня 2002 р. № 47/207, додаток № 2, пункт 8.2 у частині примусового переміщення транспортних засобів у разі їх залишення водієм у порушення правил зупин­ки і стоянки, може викликати певний сумнів щодо його легі-тимності, оскільки порядок зупинки і стоянки транспортних засобів регламентується Правилами дорожнього руху, а від­повідальність за порушення цього порядку передбачена ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушен­ня. Проте підстави позову не можна змішувати з нормами права, на які посилається позивач, а також із документами, які є письмовими доказами фактів1. Підстава позову складає ту частину позову, яка характеризує його процесуально-пра­вову сторону.

Предмет позову складають матеріально-правові вимоги по­зивача до відповідача, перелік яких законодавцем викреслено у ч. 3 ст. 105 КАС України. Саме з приводу цих вимог адміністра­тивний суд має прийняти рішення у справі. Це може бути ви­мога про скасування або визнання нечинним рішення відпові­дача повністю чи окремих його положень та ін. Стосовно, на­приклад, зазначеного раніше рішення Київради від 26 вересня 2002 р. № 47/207 позивач може вимагати прийняття рішення судом про визнання нечинним п. 8.2 цього рішення як такого, що суперечить Правилам дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України. Предмет позову скла­дає ту частину позову, яка характеризує його матеріально-пра­вову сторону.

Зміст позову — це зазначена позивачем форма судового за­хисту, за якою позивач вимагає від суду прийняття певного рішення, передбаченого частинами 3—4 ст. 105 КАС України:

1. скасування або визнання нечинним рішення відповіда-ча—суб´єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;
2. зобов´язання відповідача—суб´єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;
3. зобов´язання відповідача—суб´єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4)  стягнення з відповідача коштів на відшкодування шкоди, 
завданої суб´єктам владних повноважень незаконним рішен- 
ням, дією або бездіяльністю;

5)  виконання зупиненої чи невиконаної дії;

6)  встановлення наявності чи відсутності компетенції (пов- 
новажень) суб´єкта владних повноважень.

Перелік вимог позивача залишається відкритим відповідно до ч. 4 ст. 105 КАС України. Позовна заява може містити інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин. Наприклад, вимога до суду про включення особи до списку виборців.

Однак питання щодо змісту як третього елементу позову в юридичній літературі спірне. В літературі з цивільного процесу зміст позову переважною більшістю авторів розглядається як окремий (третій) елемент позову, у якому виражається волеви­явлення позивача1. У літературі з адміністративного процесу визначення елементів позову також неоднозначне. В посібнику «Основи адміністративного судочинства в Україні» елементами адміністративного позову визнаються: підстава, предмет і зміст позову2. Автори науково-практичного коментаря Кодексу ад­міністративного судочинства України вказують, що зміст позо­ву складають два елементи — підстава та предмет позову, та що зміст адміністративного позову визнається елементом позову разом із підставою та предметом позову3. Дослідники в галузі цивільного процесу теж вказують на два елементи позову: під­ставу і предмет позову4. Як на наш погляд, то вбачається, що підстава і предмет позову саме і складають його зміст і ніякого третього елементу позову не повинно бути. Втім, на жаль, ав­тор з цього питання не визначився і дискутувати не готовий.

1 Чорнооченко С. I. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 124—126.

2 Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік / За заг. ред. Н. В. Александ-рової, Р. О. Куйбіди. — К.: Конус-Ю, 2006. — С. 82.

3 Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практич­ний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової / С. В. Ківалов, О. І. Харитонова, О. М. Пасенюк, М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей,

2005. — С. 27, 250.