Сфера публічно-правових відносин характеризується різно­маніттям управлінської діяльності, з яким тісно пов´язана юри­дична природа адміністративних спорів, що й зумовлює деякі процесуальні особливості розгляду і вирішення окремих кате­горій адміністративних справ.

Кодекс адміністративного судочинства України (гл. 6) ви­окремлює кілька видів адміністративних спорів, вирішення яких потребує спеціального, виключного врегулювання норма­ми права: порядку та умов розгляду і вирішення спорів; строків звернення до суду, розгляду справ та їх обчислення; уточнення суб´єктів звернення; можливості апеляційного чи касаційного оскарження тощо. Ці та інші винятки із загального порядку розгляду і вирішення справ і становлять особливості провад­ження в окремих категоріях адміністративних справ. За пред­метом адміністративно-процесуального регулювання вони поділяються на:

1. особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів;
2. особливості провадження у справах щодо правовідносин, пов´язаних з виборчим процесом та з процесом референдуму;
3. особливості провадження у справах щодо проходження публічної служби;
4. особливості провадження у справах щодо оскарження рі­шень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби;
5. особливості провадження щодо реалізації права на мирні зібрання.

Особливості провадження у справах щодо оскарження норма­тивно-правових актів встановлені ст. 171 КАС України.

Нормативно-правові акти — це одна із форм зовнішнього виявлення владовідносин у публічній сфері. Прийняті органом владних повноважень у межах законності й відповідно до ком­петенції вони містять норми права, розраховані на багаторазо­ве їх застосування невизначеним колом осіб. У таких актах найчастіше встановлюються обумовлені специфікою сфери уп­равління обмеження і заборони, які певною мірою можуть сто­суватися реалізації та захисту прав, свобод та інтересів фізич­них чи юридичних осіб.

Проте, враховуючи, що нормативно-правові акти прийма­ються компетентним органом із дотриманням відповідної проце­дури і способу їх прийняття, підпису, реєстрації та оприлюднен­ня, вважається, що вірогідність неправомірності нормативного акта зовсім низька, може бути лише як виключення. В цьому зв´язку законодавець, на відміну від оскарження рішень (право­вих актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності органу владних повноважень, встановлює певні додаткові умови оскарження нормативних актів, які б забезпечували охорону інтересів держа­ви у поєднанні з охороною інтересів особи. Ці умови об´єктивізують юридичний рівень адміністративних процесуальних відносин щодо оскраження нормативно-правових актів і виступають як відповідні особливості.

1.  Уточнення (конкретизація) на законодавчому рівні пред- 
мета позову щодо оскарження нормативно-правових актів, за 
якими адміністративний суд перевіряє:

а)   законність (крім конституційності) постанов Верховної 
Ради України, указів та розпоряджень Президента України, 
постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, поста- 
нов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

б)   законність та відповідність правовим актам вищої юри- 
дичної сили нормативно-правових актів центральних органів 
виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, 
місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самовря- 
дування та інших суб´єктів владних повноважень.

Визначення законодавцем цієї особливості вирішує, при­наймні, два питання: перше — законодавець таким чином від­межовує юрисдикцію Конституційного Суду України та робить перелік актів, які можуть бути предметом розгляду у Конститу­ційному Суді, й друге — законодавець встановлює коло суб´єктів владних повноважень, рішення яких у формі нормативних ак­тів можуть бути оскаржені в адміністративному суді.

2.  Звуження підстав позову, тобто обставин (випадків), яки- 
ми позивач обґрунтовує свої вимоги у зверненні до суду з по- 
зовами щодо оскарження нормативно-правових актів. Від­повідно до ч. 2 ст. 171 КАС України ними можуть бути:

а)   юридичні факти щодо застосування нормативно-право- 
вого акта до особи, або якщо особа є суб´єктом правовідносин, 
у яких буде застосовано цей акт;

б)  доказові факти, на підставі яких можна зробити висно- 
вок про наявність чи відсутність відповідних прав. За загаль- 
ним правилом прийнято доброчинний акт, його невідповід- 
ність потрібно довести. Отже, заявник зобов´язаний довести 
обставини, що акт застосовано саме до нього, або він є суб´єктом 
правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Визначення законодавцем цієї особливості переслідує вирі­шення двох питань: перше — охорону інтересів держави, її ор­ганів, посадових і службових осіб шляхом обмеження кола осіб, які мають право оскаржувати нормативно-правовий акт, адже умовно він є доброчинним; друге — охорону інтересів тих осіб, щодо яких застосовано нормативно-правовий акт, а та­кож осіб, які є суб´єктами правовідносин, у яких буде застосо­вано цей акт.

Дійсно, не можна ставити під сумнів будь-який норматив­но-правовий акт, а також дозволяти будь-кому оскаржувати його. Наприклад, чи може будь-яка особа звертатися до суду з позовом щодо відповідності закону сумнозвісних тарифів на комунальні послуги. Вбачається, що для вирішення цього пи­тання є низка правоохоронних та правозахисних органів, які й повинні забезпечити контроль, у тому числі й судовий, за за­конністю і відповідністю нормативно-правового акта. Проте питання залишається.

3. Визнання незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили повністю чи їх окремих положень інших актів, щодо яких не відкрито провадження в адміністративній справі, якщо вони впливають на прийняття постанови у справі (частини 9, 12 ст. 171 КАСУ).

Характерною особливістю цього положення є те, що, вирі­шуючи питання про незаконність нормативного акта або не­відповідність його правовому акту вищої юридичної сили, суд: по-перше, не виходить за межі позовних вимог і, по-друге, не вирішує питання про провадження щодо інших актів, які пов´язані з реалізацією та захистом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб з того чи іншого питання. Однак, якщо такі акти впливають на прийняття постанови у справі, вони можуть бути визнані судом незаконними або такими, що не відповіда­ють правовому акту вищої юридичної сили.

4. Зобов´язання оприлюднення відкриття провадження в ад­міністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта. Звісна річ, що в нормативно-правових актах містяться норми права, які встановлюють, змінюють чи скасовують пра­вовідносини у публічній сфері. Реалізація цих норм може від­буватися не тільки у формі застосування, а й у формі виконан­ня, додержання чи використання, їх приписи, обмеження і за­борони можуть стосуватися прав багатьох осіб.

Тому, щоб належним чином повідомити про судовий роз­гляд справи всіх заінтересованих осіб, надати їм можливість захищати свої права та інтереси, законодавець встановлює обов´язок відповідача оприлюднити вимоги позивача щодо ос­каржуваного акта та резолютивну частину постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили. Опри­люднення здійснюється шляхом публікації оголошення про ос­карження нормативно-правового акта у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

1 Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України»: Указ Президента України від 13 грудня 1996 р. // Урядовий кур´єр. — 1996. — 19 грудня; Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997 р. // ОВУ. — 1997. — № 24. — С. 11 (зі змінами відповідно до Указу Президента України від 28 травня 2004 р. № 589) // ОВУ. — 2004. —№ 22. — Ст. 1489. — С. 17); Щодо опублікування в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник Ук­раїни» та оголошення про оскарження нормативно-правового акта та резо­лютивної частини постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юри­дичної сили і про визнання його нечинним // Лист Міністерства юстиції України від 2 листопада 2005 р. № 34-032/1678.

Оголошення про оскарження нормативно-правових актів Верховної ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані Міністерством юстиції України, оприлюднюються в інформа­ційному бюлетені «Офіційний вісник України», «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Урядо­вий кур´єр» відповідно до порядку оприлюднення, встановле­ного чинним законодавством1.

Оголошення про оскарження нормативно-правових актів місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самовря­дування оприлюднюється у виданнях, які визначені цими орга­нами. Наприклад, актів Київради — в газеті «Хрещатик».

Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо ос­каржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи. Воно має бути опубліковане не пізніш як за сім днів до судового розгляду.

Резолютивна частина постанови суду про визнання норма­тивно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем після набран­ня постановою законної сили у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

5. Строковість розгляду справи. Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується не пізніше одного місяця і лише у виняткових випадках суд ухва­лою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць.

Зазначені особливості провадження у справах щодо оскар­ження нормативних актів застосовуються також у випадках, коли питання про законність нормативно-правового акта чи відповідність його правовим актам вищої юридичної сили ви­никло під час розгляду іншої адміністративної справи. Напри­клад, особа оскаржує індивідуальне рішення або дії чи без­діяльність суб´єкта владних повноважень. Однак під час роз­гляду справи виявилося, що дії суб´єкта владних повноважень були спрямовані на виконання чи обмеження виконання нор­мативно-правового акта, законність чи відповідність якого викликає сумнів.

Крім зазначених особливостей провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є й інші, які не знайшли чіткого визначення законодавцем або є певною про­галиною в праві. Наприклад, у змісті ст. 171 КАС України від­сутнє словосполучення «адміністративний позов», а вживане слово «скарга», в той час, як у всіх інших провадженнях зако­нодавець вживає «позовна заява», «позовні заяви», «позов», що наводить на думку про подвійне тлумачення — оскарження від­бувається: а) за позовом, тобто шляхом подання позовної заяви до суду; б) за скаргою, тобто шляхом подання до суду скарги у