довільній формі. Проте загальні принципи, умови та порядок адміністративного судочинства дозволяють зробити висновок, що і оскарження нормативно-правових актів здійснюється за загальною процедурою — шляхом подання до суду адміністра­тивного позову.

Особливості провадження у справах щодо правовідносин, пов´язаних з виборчим процесом та процесом референдуму. В юридичній літературі ці провадження розглядаються як «ви­борчі спори»1, які за своєю природою є конституційно-право­вими, оскільки законодавство про вибори і референдум нале­жить до конституційного права.

Особливості провадження у виборчих справах, визначені статтями 172—176, 177—179 КАС України, з огляду на їх пра­вову природу та наслідки є складними та надзвичайно важли­вими. Адже в процесі розгляду виборчих справ дається правова оцінка діяльності учасників виборчого процесу. Кодексом ад­міністративного судочинства України визначаються особли­вості розгляду і вирішення таких справ:

1. щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих ко­місій, комісій з референдуму, членів цих комісій (ст. 172 КАСУ);

2)  щодо уточнення списку виборців (ст. 173 КАСУ);

1. щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їх поса­дових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, що порушують законодавство про вибори та рефе­рендум (ст. 174 КАСУ);

1. щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їх посадових та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб´єктів ініцію­вання референдуму, офіційних спостерігачів від суб´єктів ви­борчого процесу (ст. 175 КАСУ);
2. щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президен­та України (ст. 176 КАСУ)

Аналіз особливостей розгляду і вирішення зазначених справ дозволяє певним чином узагальнити їх та здійснити відповідну систематизацію:

1. встановлено нетривалі строки розгляду у цих справах. В основному це п´ятиденний строк (частини 6, 7, 11 ст. 172 КАСУ), триденний строк (ч. 4 ст. 173; ч. 2 ст. 176 КАСУ) та дводенний строк (ч. 8 ст. 172; ч. 3 ст. 173 КАСУ);
2. встановлено нетривалі строки апеляційного перегляду судових рішень. В основному це дводенний строк або не пізні­ше двадцять четвертої години дня, що передує дню голосуван­ня чи не пізніше ніж за дві години до початку голосування (частини 5, 7, ст. 177 КАСУ);
3. визначено судові рішення, які взагалі не підлягають ос­карженню (ч. 4 ст. 177 КАСУ). Це судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначе­них статтями 172, 174, 175 КАС, у період від двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування, до шостої години дня голосування, набирають законної сили з моменту проголо­шення і не можуть бути оскаржені, а також рішення Вищого адміністративного суду України набирають законної сили з мо­менту проголошення і не можуть бути оскаржені (п. 1 ч. 4 ст. 18, ч. 3 ст. 177 КАСУ);
4. визначено порядок апеляційного перегляду судових рі­шень, який не передбачає направлення справи на новий роз­гляд (ч. 9 ст. 177 КАСУ). Суд апеляційної інстанції за наслідка­ми апеляційного розгляду не може повертати справу на новий розгляд. Судове рішення апеляційної інстанції є остаточним;
5. встановлено, що у всіх випадках неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті чи апеляційному розгляду справи, що унеможливлює зволікання судового розгляду чи уникнення від розгляду спра­ви шляхом неявки навіть за поважних причин;
6. встановлено, що особа, яка відповідно до закону зареє­стрована як уповноважена особа або як довірена особа чи як уповноважений представник, діє як представник відповідного кандидата, відповідної партії (блоку), ініційованої групи тощо, без додаткового уповноваження (ст. 178 КАСУ);
7. визначено порядок обчислення строків (ст. 179 КАСУ) та встановлено, що порушені строки подання позовних заяв і апе­ляційних скарг не можуть бути поновлені, а позовні заяви, апе­ляційні скарги, подані після закінчення цих строків, суд зали­шає без розгляду.

Динамічність законодавства про вибори і референдуми (практика свідчить, що до кожних виборів приймається новий закон, в який теж вноситься ціла низка змін, доповнень навіть напередодні виборів1 призводить до появи колізій норм ма­теріального і процесуального права, до встановлення різних процесуальних норм, що регулюють порядок оскарження дій чи бездіяльності суб´єктів виборчого процесу, до дисбалансу єдності розуміння термінів та проблем практичного застосу­вання КАС України.

Як зазначають автори узагальнення судової практики КАС України, виборчі закони містять різні терміни для означення процесуальної форми звернення учасників виборчого процесу до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Так, у розумінні ч. 6 ст. 3, ч. 1 ст. 5, ст. 105, частин 11, 13 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах здійснюється у формі позовної заяви. Із зазначеними нормами кореспондується ч. 3 ст. 302 Закону «Про вибори народних депутатів України», якою визначено, що форма та зміст позовної заяви до суду визна­чається КАС України.

Натомість, ч. 1 ст. 107 Закону про вибори народних депу­татів України встановлено, що формою звернення до суду є скарга.

Із системного аналізу ч. 1 ст. 105, ч. 1 ст. 106 КАС України, ст. 107 Закону про вибори народних депутатів України вба­чається, що зазначені норми містять різні вимоги до позовних вимог і скарг. Це пов´язано з тим, що ст. 107 Закону про вибо­ри народних депутатів України встановлює форму та зміст скар­ги, яка може подаватися як до виборчої комісії, так і до суду.

Отже, подвійність суб´єктів розгляду виборчих скарг і стала джерелом юридичних колізій2.

1 Про вибори народних депутатів України: Закон України від 25 берез­ня 2004 р. в редакції Закону від 7 липня 2005 р. // ВВР. — 2004. — № 27—28. — Ст. 366; ВВР. — 2005. — № 38—39. — Ст. 449.

2 Судова практика Вищого адміністративного суду України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2006. — № 12. — С. 13.

Аналогічні проблеми мають місце при визначенні підсуд­ності виборчих справ. Наприклад, статтями 111, 116 Закону про вибори народних депутатів України апеляційні загальні суди та Верховний Суд України визначені як суди першої та апеляційної інстанцій в окремих категоріях справ, що супере­чить статтям 18—20, 177 та 187 КАС України. Водночас від­повідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону про вибори на­родних депутатів України розгляд відповідних справ здійс­нюється в порядку, встановленому КАС України.

Не виключене виникнення питання щодо суб´єктивного складу учасників виборчого процесу, якщо відбудуться зміни назви учасників виборчого процесу, виборчих комісій, комісій з референдуму тощо.

Отже, із системного аналізу норм КАС України та законо­давства про вибори і референдум убачається, що в судовій прак­тиці повинні застосовуватися процесуальні норми, встановлені КАС України, а не норми, встановлені іншими законами. Не можна підмінювати процесуальні інститути матеріальним зако­нодавством навіть з тієї простої причини, що чим стабільніше процесуальне законодавство, тим більша вірогідність повноти реалізації і захисту прав та інтересів суб´єктів звернення.

Особливості провадження у справах щодо проходження пуб­лічної служби. Незважаючи на те, що законодавець виділяє як окремий вид спорів у сфері публічних відносин спори з приво­ду прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п. 2 ч. 1 ст. 17 КАСУ), певних особливостей розгляду таких спорів він не виокремлює. Виклю­чення складають провадження про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності (ст. 180 КАСУ). Особливістю та­кого провадження є:

• справа розглядається в окружному адміністративному суді, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ;
• з позовною заявою звертається тільки Голова Верховної Ради України;
• справа вирішується протягом семи днів після відкриття провадження у справі;
• неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про розгляд справи, не перешкоджає її роз­гляду.

Разом з тим вважаємо за потрібне звернути увагу на те, що спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби потребують більш повного відповідного процесуального врегулювання. Ві­домі широкому загалу спори щодо поновлення на роботі С. Піс-куна, Є. Жовтяка та інших політичних осіб показують недоско­налість механізму реалізації рішень суду та недостатність про­цесуального врегулювання розгляду таких справ. Ці питання виникатимуть і в майбутньому, оскільки ст. 9 Закону «Про де­ржавну службу»1 передбачено, що правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступни­ків, народних депутатів України, Прем´єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та суддів Конститу­ційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду Ук­раїни, Голови та суддів Вищого господарського суду України, Генерального прокурора України та його заступників ре­гулюється спеціальними законами України. Крім цього, ч. 3 ст. 6 Закону про Кабінет Міністрів України передбачено, що посади членів Кабінету Міністрів України належать до полі­тичних посад, на які не поширюється законодавство про де­ржавну службу та трудове законодавство. Особливості прохо­дження служби на цих посадах визначаються законом2.

Відтак зміни норм адміністративного права мають тягти за собою певне коригування процесуальних інститутів, тим біль­ше, що службові відносини регулюються на рівні законодавс­тва в централізованому порядку.

Особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби характеризу­ються встановленням скорочених строків:

• подання позовної заяви — у десятиденний строк із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушен­ня її прав і у триденний строк із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення прав у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій;
• розгляду справи, яка вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі (ст. 181 КАСУ).

Особливості провадження щодо реалізації права на мирні зібрання. Законодавець встановлює дві групи особливостей провадження щодо реалізації права на мирні зібрання:

1 Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // ВВР.

— 1993. — № 52. — Ст. 490.

2 Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 21 грудня 2006 р. № 514-У // Голос України. — 2007. — № 19. — 2 лютого.