Учасниками житлових правовідносин, крім громадян, є юридичні особи, держава в особі спеціально створених органів, органи місцевого самоврядування, громадські організації.

Відповідно до житлового законодавства суб’єктами житлових правовідносин можуть бути, з однієї сторони уповноважений державний оргаи, юридична чи фізична особа (власник житла), з другої заінтересований суб’єкт (фізичка та юридична особи).

Специфіка житлових правовідносин полягає у тому, що окрема їх частина, особливо та, що виникає за умови забезпечення житлом державного чи комунального житлового фонду, в т. ч, і на праві соціального найму, є адміністративними правовідносинами, а подальше користування житлом на умовах оренди чи найму є цивільно-правовими відносинами, що суттєво впливає на зміст правового становища суб’єктів житлового права, на обсяг їхніх прав і обов’язків.

Тому за нормами житлового, цивільного законодавства сторонами житлових правовідносин, з однієї сторони, виступає уповноважений суб’єкт, наділений повноваженнями, з другої – заінтересований субєкг – фізична особа. Сторона, наділена владними повноваженнями, представлена державними органами та їх посадовими особами. До уповноважених можна віднести: власників житла – органи місцевого самоврядування; підприємства, установи, організації (юридичні особи); житлові та житлово-будівельні кооперативи; товариства співвласників багатоквартирного жилого будинку.

Найзагальнішою та визнаною є класифікація суб’єктів права на юридичних та фізичних осіб, її також можна використати для класифікації суб’єктного складу осіб у житловій сфері. Але вона носить загальний характер і потребує уточнення з огляду на її особливості, залежно від кола прав і обов’язків, ступеня належності у суб’єкта права на житло. Серед фізичних осіб слід вказати, насамперед, власника, наймача, орендаря, піднаймача, тимчасових жильців, які можуть виступати як зобов’язаною, так і уповноваженою особою.

Заінтересованими особами є: громадяни, їх представники, у тому числі органи опіки та піклування.

Суб’єктами права власності Цивільним кодексом визначені не тільки фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, право власності в інтересах якої здійснюють органи державної влади, та територіальна громада разом з утвореними нею органами місцевого самоврядування (статті 326, 327 Цивільного кодексу). За змістом Цивільного кодексу України людина, юридична особа, держава та органи місцевого самоврядуваия виступають як рівноправні суб’єкти, наділені цивільно-правовою дієздатністю. Разом із тим, тільки людина задовольняє прнродні погреби житлом. Інші суб’єкти, юридичні особи, органи місцевого самоврядування можуть виступати суб’єктом речового права (уповноважена особа), а не користувачем (заінтересованою особою).

Для більш детальної характеристики суб’єктів житлового права доцільно розглянути їх правове становище відповідно до вищенаведеної класифікації.

Нині нормативно-правові акти приймаються стрімко і відповідно до суспільних відносин, що динамічно розвиваються, що зумовлене необхідністю переходу від старої системи найму державного житла до нової системи, яка грунтується в основному на відносинах власності, притаманних ринковій економіці. Тому систему уповноважених органів слід розглядати з урахуванням рішень, які приймаються, і через їх вплив на суспільні відносини в житловій сфері.

Певна роль у створенні нормативно-правових актів з питань житлового законодавства належить Президентові України, який здійснює функції забезпечення дотримання конституційності, законності дій інших суб’єктів права.

Президент зобов’язаний створювати умови, що забезпечували б чітке та своєчасне реагування відповідних органів держави на будь-які факти порушення конституційних норм. Як гарант прав і свобод людини він має сприяти створенню відповідних механізмів контролю та забезпечувати їх реалізацію, а обстоюючи їх – створювати умови нетерпимого ставлення до будь-яких випадків порушення таких прав і свобод людини.

Указами Президента України поставлено завдання прискореного реформування житлового права, затверджено Основні напрями забезпечення житлом населення України на 1999-2005 рр., заходи щодо підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, будівництва житла для військовослужбовців тощо.

Кабінет Міністрів спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади, що входять до системи виконавчої влади, перебувають у його безпосередньому віданні та підпорядковуються йому.

Кабінет Міністрів України покликаний реалізувати державну політику в житловій сфері і забезпечувати виконання житлової політики, що полягає зокрема у: 1) забезпеченні реалізації державної політики у цій сфері; 2) розробленні загальнодержавної програми розвитку соціального житла та здійснення контролю за її виконанням; 3) координації діяльності центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій у цій сфері; 4) здійсненні інших повноважень у цій сфері відповідно до закону; 5) встановленні єдиного порядку державної реєстрації прав власності та інших майнових прав на житло; 6) визначенні правил обліку та надання житла громадянам, які потребують поліпшення житлових умов; 7) затвердженні правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, їх утримання та інші нормативні документи; 8) визначенні порядку надання пільг юридичним і фізичним особам, які беруть участь у будівництві або утриманні житлового фонду; 9) встановленні порядку здійснення державного нагляду та контролю за використанням і збереженням житлового фонду; 10) встановленні порядку визначення мінімальної норми забезпечення загальною жилою площею для визнання громадян такими, що потребують поліпшення житлових умов.

У сферах своєї діяльності центральні органи виконавчої влади можуть видавати нормативно-правові акти, що підлягають реєстрації у Міністерстві юстиції[58]. Але гака реєстрація не є незаперечним доказом відповідності певного акта чинному законодавству України.

Основним центральним органом виконавчої влади є Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2005 р. № 1725 затверджено Положення про Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.

Відповідно до зазначеного Положення Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Основими завданнями Мінбуду України є: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сферах будівництва, містобудування, архітектури, промисловості, будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства, а також державної житлової політики; збереження традиційного характеру середовища, історичних ареалів населених місць, пам’яток архітектури і містобудування; реформування житлово-комунального господарства та здійснення перетворень у будівництві і промисловості будівельних матеріалів; регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у сфері централізованого тепло-, водопостачання та водовідведення.

Відповідно до зазначеного положення Мінбуд має право залучати у встановлеиому порядку спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, представників громадських організацій для розгляду питань, що належать до його компетенції.

Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджені постановою Ради Міністрів УPCP і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. Вони регулюють порядок обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду.

Учасниками житлових правовідносин можуть бути органи місцевого самоврядування, які є власниками житлового фонду. Юридичними гарантіями забезпечення прав громадян на житло є надання органам місцевого самоврядування певних повноважень, встановлення певних обов’язків у житловій сфері.

Органи місцевого самоврядування та місцеві держадміністрації та їх посадові особи наділені владними повноваженнями. Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради. Виконання своїх повноважень вони можуть доручити уповноваженому ним органу, який самостійно може виступати суб’єктом житлового права. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» від 22 грудня 2006 p. № 525-V Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, відповідно до своєї компетенції здійснюють контроль за виконанням місцевих програм реконструкції, заміни житлового фонду, в тому числі за додержанням законодавства України під час проведення конкурсів із залучення інвесторів-забудовииків до виконання зазначених програм.

Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами готують проект рішення про організацію комплексної забудови, реконструкції кварталів (мікрорайонів) та визначають на конкурсних засадах інвестора-забудовника, встановлюють вимоги щодо будівництва об’єктів соціальної сфери на територіях комплексної забудови, реконструкції кварталів мікрорайонів).

Як уже зазначалося, Житловий кодекс УРСР 1983 р. ще не приведений у відповідність до чинного законодавства України. Він і нині містить застарілі норми, що передбачають компетенцію органів колишнього Союзу PCP. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами. У містах з районним поділом, за рішенням територіальної громади міста або міської ради, можуть утворюватися районні в місті ради[59].

Відповідно до ст. 11 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи, які є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади – також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.