Для вирішення слідчої ситуації слідчий обирає відповідне тактичне рішення; вибирає засоби й методи виявлення, фіксації, дослідження та використання джерел доказової інформації у розслідуванні.

Початково - це уявна діяльність з оцінки ситуації, що склалася, а в подальшому - це формування уявної інформаційної моделі, побудова слідчих версій, планування, вирішення слідчої ситуації і, врешті-решт, практична діяльність.

Отже, що таке тактичне рішення?

Це визначення мети тактичного впливу на слідчу ситуацію в цілому або на окремі її компоненти, на хід і результати процесу розслідування та його елементи, вибір методів і засобів досягнення мети.

Тактичне рішення складається з таких частин:

1. інформаційної (полягає в аналізі та оцінці слідчої ситуації та її компонентів (факторів), процесуальних завдань; у створенні уявної інформативної моделі та ін.);
2. організаційної (містить висновки про розподіл функцій, форми та напрями взаємодії, резервні можливості, виконання необхідних організаційних заходів);
3. операційної (полягає у визначенні мети тактичного впливу, тобто вичлеиуваппі проблеми; конкретизації способів її досягнення (вирішення) ...).

Тактичні рішення поділяються на:

а)  процесуальні і

б)  непроцесуальні.

Процесуальні - вибір слідчих дій, запобіжних заходів, інших засобів процесуального впливу.

Непроцесуальні - це прийоми і засоби реалізації процесуальних рішень, тому вони повинні відповідати принципам кримінального процесу: законності, етичності, обґрунтованості, своєчасності, реальності виконання.

Вибір найбільш раціональних тактичних рішень і тактичних засобів його реалізації пов'язаний із ризиком. Що означає "ризик" у криміналістиці?

Проблема "тактичного ризику" активізувалась у криміналістиці в середині 70-х років XX ст.

У психології ризик визначається як ситуаційна характеристика діяльності, що полягає у невизначеності її результату і можливих несприятливих наслідків у разі неуспіху.

Тому термінові "ризик" у психології відповідають три основні взаємопов'язані значення:

1. Ризик як міра очікуваних неприємностей у разі неуспіху та ступеня несприятливих наслідків.
2. Ризик як дія, яка в тому чи іншому аспекті загрожує суб'єктові втратою (програшем, травмою, шкодою).
3. Ризик як ситуація вибору одного з двох можливих варіантів дії: менш привабливого, але більш надійного, чи більш привабливого, але менш надійного (результат якого проблематичний і пов'язаний з можливими несприятливими наслідками).

У криміналістиці тактичний ризик може бути визначений як провадження слідчим або суддею діяльності в умовах можливого настання негативних наслідків.

За ступенем локалізації ризик повинен поширюватися на:

1)  проведення тактичних операцій;

1. вчинення слідчих (судових) дій та оперативно-розшуко-вих заходів;
2. застосування систем (підсистем) тактичних прийомів окремих процесуальних дій;

4)        використання окремих тактичних прийомів. 
Тактичний ризик обумовлений об'єктивними та суб'єктив- 
ними чинниками:

об'єктивні - відсутність або недостатність інформації, наявність суперечливих даних, що знижують можливість прогнозу ходу розслідування (судового розгляду) або можливих ситуацій процесуальної дії;

суб'єктивні - досвід слідчого або судді під час оцінювання зібраного матеріалу,- можливості використання рефлексивного мислення, вміння аналізувати та прогнозувати можливі ситуації.

Складність прийняття рішень слідчим або суддею зумовлено ступенем невизначеності ситуації, яка припускає настання неоднозначних наслідків - позитивних або негативних.

Завдання полягає в тому, щоб обрати позицію найменшого тактичного ризику, заздалегідь прогнозувати негативні наслідки та передбачати заходи щодо їх попередження.

В обранні тактики у ситуації тактичного ризику необхідно дотримуватися таких положень:

1)  прогнозувати можливе настання результату як наслідку 
реалізації тактичного рішення;

2)  варіювати доказовою інформацією;

3)  визначати допустимість тактичного ризику в конкретній 
ситуації.

А зараз з'ясуймо поняття тактичного прийому, яке є одним із головних у теорії засобів криміналістичної тактики.

Під тактичним прийомом звичайно розуміють найбільш раціональний, найбільш ефективний засіб дії або найбільш раціональну лінію поведінки особи, яка провадить процесуальні дії (за Бєлкіним).

Але є й інші позиції щодо розуміння тактичного прийому, зокрема О. М. Васильєв розглядає його як своєрідну наукову рекомендацію.

Видається, що правильною є перша позиція, оскільки:

1. визначення поняття тактичного прийому як наукової рекомендації містить указівку на джерело його формування, але не відображає сутності;
2. в етимологічному розумінні "прийом" означає "спосіб здійснення чого-небудь", рекомендація ж - тільки порада, побажання;
3. спосіб передбачає практичну реалізацію прийому, тоді як рекомендація існує лише абстрактно.

Тактичний прийом виконуватиме свої функції лише в тому разі, якщо він відповідатиме низці вимог (принципів):

- законність як принцип застосування тактичних прийомів полягає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю ці прийоми повинні повністю відповідати духові та букві закону.

Тактичний прийом може застосовуватися лише в рамках тих слідчих і судових дій, порядок провадження яких визначається криміпальпо-іфоцссуальним законом.

Відповідність тактичного прийому вимогам законності означає також і те, що він не може суперечити закону.

Так, у процесі провадження такої слідчої дії, як пред'явлення для впізнання, способом дії, що порушує вимоги закону, може бути пред'явлення осіб або предметів у меншій кількості, ніж указано в нормі закону (статті 174, 175 КПК).

Такі дії не можна визнати тактичним прийомом, що відповідає вимогам законності;

-  етичність полягає в тому, що вони не можуть містити в собі елементів неправдивої інформації, введення особи в оману, чинення такого впливу на психіку людини, що потягне за собою негативні наслідки.

Неприпустимими є тактичні прийоми, засновані на насильстві, погрозах, обмані, використанні аморальних спонукань, культурної відсталості, релігійних упереджень тощо;

-  вибірковість виливу залежно від ситуації, тобто прийом повинен давати позитивний ефект тільки щодо особи, яка приховує правду, та бути нейтральним відносно незацікавлених осіб; вибірковість означає спроможність вирішувати тактичні завдання в певних ситуаціях.

Ситуативний характер прийомів залежить від обставин, що виникають у ході провадження попереднього чи судового слідства в цілому або під час проведення окремих слідчих (судових) дій, обумовлює необхідність опрацювання найрізноманітніших тактичних прийомів;

• доцільність застосування тактичних прийомів відповідно до характеру слідчої ситуації (тактичні прийоми, застосування яких без урахування конкретної слідчої ситуації можуть викликати пошкодження доказів, розголошення таємниці слідства тощо);
• науковість - відповідність тактичних прийомів і рекомендацій сучасному рівню розвитку науки;
• планомірність - послідовна реалізація планових засад, які забезпечують доцільність діяльності щодо збирання, дослідження та використання доказової інформації;
• взаємодія - узгодження діяльності відповідних органів та осіб, які забезпечують компетентне й ефективне застосування тактичних прийомів для досягнення реальних результатів;
• раптовість - вибір найбільш сприятливого моменту для застосування тактичних прийомів, характеризується елементом несподіваності для певних учасників розслідування;
• погодженість застосування тактичних прийомів (відсутність її під час спільної роботи у кримінальній справі кількох слідчих може спричинити шкоду як процесу збирання й використання доказів, так і в оперативно-розшуковій діяльності);
• пізнавальна цінність - за призначенням і спрямованістю тактичні прийоми сприяють пізнанню, переслідують мету одержати доказову інформацію (знайти сліди чи знаряддя злочину, отримати показання від свідка чи обвинуваченого, встановити особу злочинця чи жертви тощо).

Важливою проблемою у криміналістичній тактиці є визначення характеру взаємозв'язку і розмежування тактичних прийомів і процесуального порядку провадження слідчих і судових дій.

З цього приводу в юридичній літературі висловлено дві протилежні позиції.

Прибічники однієї з них вважають (Р. С. Бєлкін), що у криміиальпо-процесуальпому законі можуть міститися технічні прийоми.

Вони зазначають, що тактичний прийом, який став нормою закону, не втрачає свого криміналістичного змісту.

Інші криміналісти (В. О. Коновалова) стверджують, що у кримі-пально-процесуальиому законі не можуть міститися ніякі тактичні рекомендації чи прийоми.

На наш погляд, у кримінально-процесуальному законі не можуть міститися тактичні прийоми, бо, по-перше, тактичний прийом ґрунтується на процесуальних нормах і не повинен суперечити їм; по-друге, процесуальна норма, навіть альтернативна, не може бути тактичним прийомом через те, що вона має розпорядчий або обов'язковий характер у певних межах; по-третє, тактичний прийом є більш гнучким, його застосування визначається ситуаційною обумовленістю, яку законодавець у деталях передбачити не може, а може представити і приписати тільки загальний процесуальний порядок; по-четверте, тактичний прийом не може бути застосований в усіх випадках, а лише за певних умов, обставин, відповідних ситуацій його застосування буде оптимальним.

Джерелами тактичних прийомів виступають:

1)  науки: логіка, психологія, лінгвістика, соціологія, наука 
управління;

2)   відповідні теорії: прогнозування, ігор, систем тощо;

3)   результати криміналістичних наукових пошуків;

4)слідча або судова практика.

Тактичні прийоми виконують різноманітні функції:

1. загальні (що виходять за рамки ізольованої дії та є характерними для низки процесуальних дій);
2. окремі (притаманні внутрішньому змістові окремої процесуальної дії).

До загальних функцій відносять:

а)  пізнавальну, пов'язану з одержанням доказової інформації 
у ході виконання окремих процесуальних дій;

б) прогностичну, що дозволяє слідчому (судді) правильно 
обрати ті чи ті способи дії, домогтися реалізації мети процесу- 
альної дії.

Ця функція охоплює три основні напрями передбачення:

-   передбачення власних дій слідчим (суддею);

-   передбачення дій інших учасників процесу розслідування (судового розгляду);

-   можливості управління провадженою діяльністю;

в) комунікативну, яка проявляється у процесі спілкування 
слідчого (судді) з іншими учасниками в межах процесуальної дії 
(допиту, очної ставки, пред'явлення для впізнання та ін.).

Ця функція тактичних прийомів охоплює такі напрямки:

-    встановлення психологічного контакту;

-    управління спілкування з боку слідчого (судді);

• здійснення психологічного впливу на підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи іншу особу в процесі спілкування;
• одержання слідчим (суддею) необхідної інформації в процесі спілкування;

г) регулятивну, що припускає можливість виявляти їхній вплив 
на слідчу ситуацію і ситуацію процесуальної дії, змінювати їх.