У випадку, наприклад, якщо після смерті громадянина Білорусі  відкриється спадщина на території Узбекистану, то компетентний орган Узбекистану повинен відповідно до свого законодавства вжити відповідних заходів з охорони спадкового майна, яке залишилося на його території після смерті іноземця. Про заходи щодо охорони спадкового майна негайно повідомляється дипломатичне представництво Республіки Білорусь у Республіці Узбекистан, оскільки іноземець був громадянином саме цієї республіки. Крім того, дипломатичне представництво може взяти участь у вжитті охоронних заходів щодо спадщини. Проте за клопотанням закладу юстиції Республіки Білорусь чи дипломатичного представництва Республіки Білорусь у Республіці Узбекистан вжиті заходи щодо охорони спадкового майна можуть бути змінені, відмінені чи відкладені (ст. 50 Конвенції).

Нині підготовлено нову редакцію Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах І993 p., яку було підписано 7 жовтня 2002 р. в м. Кишинів (Верховна Рада України на сьогодні її не ратифікувала). Питанням спадкування у цій Конвенції відведено п'яту частину (статті 47-53). Норми Кишинівської конвенції, які регулюють спадкові відносини, повністю дублюють норми  спадкування Мінської конвенції. У цих конвенціях їм відведено по шість статей, відмінність лише у номерах статей. Так, у Мінській конвенції це статті 44-50, а в Кишинівській - статті 47-53.

Слід звернути увагу на питання впливу міжнародних договорів на процес розвитку законодавства про МПрП. В багатьох країнах, особливо континентальної Європи, законодавство у галузі МПрП перебуває під впливом міжнародних зобов'язань цих держав. Наприклад, ст. 26 ВЗ Німецького ЦК містить норму Гаазької конвенції 1961 р. про колізію законів щодо  форми заповітів.

Проаналізувавши багатосторонні договори щодо спадкування, зазначимо, що міжнародна уніфікація торкнулася у більшості випадках тільки колізійних норм. Єдиним прикладом уніфікації матеріально-правових норм є Вашингтонська конвенція 1973 р. Шлях уніфікації довгий та  складний. Його можна прослідкувати за датами прийняття конвенцій: Гаазька конвенція 1961 p., Гаазька конвенція 1973 p., Вашингтонська конвенція 1973 p., Гаазька конвенція 1989 p., Мінська конвенція 1993 т. Прийняттю таких конвенцій передує довготривалий період їхньої розробки, консультацій, вивчення та порівняння національного законодавства узагальнення колізійних норм національного законодавства щодо спадкування у галузі МПрП тощо. С.Лебедєв вказує, що у процесі підготовки проектів нових конвенцій з МПрП представники різних держав намагаються на ґрунті вивчення і порівняння різних правових систем напрацювати загально-придатні цивільно-правові конструкції.

Вищерозглянуті конвенції містять гнучкі колізійні норми, універсальну формулу прикріплення. Норми міжнародних договорів надають  цивільно-правовим нормам необхідні елементи диспозитивності, вони можуть бути використані багатьма державами - учасницями таких угод, якщо ті мають неоднорідне регулювання спадкових відносин у внутрішньому законодавстві, але прагнуть уніфікувати правила спадкування.