Права та обов'язки членів кооперативів мають особистий характер. Це означає, що вони не можуть бути передані іншим особам, користуватися ними та їх виконувати зобов'язаний безпосередньо кожний член кооперативу. Вони є рівними, оскільки кожний член кооперативу користується рівним обсягом прав та обов'язків незалежно від розміру його майнової участі у кооперативі. Виключення складає лише комплекс майнових прав і обов'язків членів. Як слушно зазначає  І.М. Кучеренко, "члени підприємницьких кооперативів не мають однакових прав на отримання прибутку" [79, c. 129], адже він визначається залежно від їх трудової чи іншої участі в діяльності кооперативу (п.1 ст. 24 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Крім того, розмір майнового паю членів кооперативу також може бути різним, оскільки він формується за рахунок пайового внеску, додаткового пайового внеску, а також шляхом відрахування часток доходу на паї (збільшенням паю). Це тягне за собою нерівність прав при отриманні майна кооперативу в процесі його ліквідації, яке розподіляється пропорційно вартості паю (п. 4. ст. 38 вищеназваного Закону).

Суб'єктивні права розповсюджуються на усіх членів кооперативу, незалежно від можливості їх здійснення окремими особами. Крім того, характерною рисою таких прав є те, що члени кооперативу не можуть від них відмовитись. Однак, слід погодитись з висловленою у літературі думкою, що існує можливість для членів кооперативу не "користуватися деякими правами з причин суб'єктивного або об'єктивного характеру" [146, c. 19] Однією з таких причин може стати, наприклад, хвороба особи.  

 У літературі зверталась увага на те, що "одне суб'єктивне право по відношенню до другого може виступати у якості гарантії його здійснення" [144, c. 99]. Так, право на працю в кооперативі є гарантією здійснення права на пенсію та соціальне страхування. З іншого боку, члени кооперативу, здійснюючи конкретні дії, спрямовані на реалізацію своїх прав, можуть вимагати від нього виконання своїх обов'язків. Тобто, права членів кооперативів "знаходять своє конкретне втілення у взаємозв'язку із обов'язками кооперативу" [146, c. 18]. Так, стосовно реалізації права на відпочинок членів кооперативу, то його повинні забезпечувати норми, закріплені в Правилах внутрішнього розпорядку кооперативу про порядок та умови організації роботи та надання вихідних днів та оплачуваних відпусток; праву на отримання у разі виходу члена належної йому земельної ділянки кореспондується обов'язок кооперативу надати її у визначений законом термін тощо. У випадку порушення суб'єктивного права або ж при невиконанні суб'єктом господарювання своїх обов'язків, таке право захищається у примусовому порядку шляхом пред'явлення у суді вимог до його порушника на підставі статті 55 Конституції України.

Суб'єктивний юридичний обов'язок - вид і міра належної поведінки суб'єкта права, яка встановлена юридичними нормами для задоволення його інтересів та забезпечена державою [148, c. 381]. Під юридичним обов'язком члена кооперативу слід розуміти вид і міру його поведінки щодо кооперативу, яку визнає необхідною держава (встановлюючи норми, обов'язкові для виконання на законодавчому рівні) чи кооператив (встановлюючи відповідні норми у своїх локальних нормативно-правових актах). В радянській юридичній літературі існувала точка зору, що обов'язки покладаються тільки на тих колгоспників, які можуть їх виконувати (наприклад, обов'язок сумлінно працювати покладається тільки на здатного до праці члена кооперативу). Але із введенням Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" інституту асоційованого членства, обов'язки в однаковій мірі стали розповсюджуватись на всіх членів кооперативу. Так, якщо особа не здатна до трудової участі, це є підставою для припинення її членства в кооперативі.

Члени кооперативу не можуть розпоряджатися своїми обов'язками. Вони не мають права відмовитися з неповажної причини від виконання обов'язку, а також не можуть перекласти його виконання на інших осіб. "Невиконання юридичного обов'язку може викликати за собою застосування санкцій, передбаченими нормами об'єктивного права" [144, c. 29]. Так, за невиконання своїх обов'язків, особа може бути виключена з членів кооперативу. Важливо підкреслити, що юридичним обов'язком члена кооперативу буде визнаватися не всякий припис вести себе належним чином, а лише такий, який закріплено у правовій нормі чи нормативному акті кооперативу [144, c. 29]. Кооперативи вправі покладати на своїх членів обов'язки, які не суперечать чинному законодавству. У літературі також зазначається, що характерною рисою юридичних обов'язків є їх взаємозв'язок з правами [63, c. 95]. По-перше, він знаходить відображення у тому, що "виконуючи покладені на них обов'язки, члени одночасно здійснюють надані їм права. Належне та сумлінне виконання своїх обов'язків створює реальні умови для користування та здійснення всієї сукупності наданих прав" [53, c. 16-17]. По-друге - деякі права одночасно виступають і обов'язками, на що звернула увагу              Н.О. Волкова (наприклад, участь члена кооперативу в управлінні справами кооперативу, користування послугами кооперативу, трудова участь у ньому - це одночасно і право і обов'язок). В цьому знаходить відбиток "специфіка суб'єктивних прав і обов'язків, їх взаємозв'язок та взаємообумовленість" [20, c. 13]. 

Для того, щоб повно та всебічно охарактеризувати зазначені права та обов'язки членів сільськогосподарських кооперативів, виявити їх основні ознаки, встановити взаємозв'язок між собою, їх необхідно класифікувати. В юридичній науці найбільше розповсюдження отримала класифікація, в якій пропонується всі права та обов'язки членів сільськогосподарських кооперативів поділити за предметом правового регулювання відносин, що складаються між ними та кооперативами в процесі діяльності [6, c. 118-127; 70, c. 96-99]. Це - організаційні, трудові, майнові, земельні, управлінські, соціальні права та обов'язки. Саме такий підхід до їх класифікації дає можливість розкрити юридичну природу сільськогосподарських виробничих кооперативів, які забезпечують саме такі права та накладають відповідні обов'язки.

До організаційних прав та обов'язків членів у літературі відносять: правила вступу до членів кооперативів, юридичне оформлення членства, регулювання припинення членства, оформлення цього юридичного факту, порядку розрахунку та інших наслідків припинення членства [6, c. 119]. На наш погляд, цей перелік необхідно доповнити правами та обов'язками осіб, які виникають в процесі утворення кооперативу.

Серед членських правомочностей перш за все необхідно виділити групу соціальних прав та обов'язків. У соціальній, правовій державі, якою проголосила себе Україна, їх забезпечення набуває особливого значення. Як слушно зазначається у літературі "пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу об'єктивно випливає з виняткової сутності та незамінності вироблюваної продукції сільського господарства у життєдіяльності людини і суспільства, з потреби відродження селянства як класу господарів землі, носіїв моралі та національної культури" [39, c. 186-187]. Тому, виведення українського села на світовий рівень розвитку, створення соціально-економічних умов для відродження селянина - справжнього господаря на землі, здійснення земельної реформи та формування повноцінного життєвого середовища в сільській місцевості є основною метою діяльності Уряду України (ч. 5 Р. І Концепції Національної програми відродження села на 1995-2005 роки, схваленої Верховною Радою України від 4 лютого 1994 року [229]. На жаль, проголошені Законом України від 17 жовтня 1990 року "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" [220] напрями державної підтримки агропромислового товаровиробника зокрема, щодо, державного інвестування розвитку соціальної сфери села та агропромислового комплексу, забезпечення соціальної захищеності селян залишились лише на папері і не отримали реальної матеріальної підтримки з боку держави. Тому у Постанові Верховної Ради України від 22 червня 2000 року "Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан виконання Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" та продовольчу безпеку України" [230] зазначалось, що невиконання Урядом важливих положень зазначеного Закону інших законодавчих актів щодо реального надання пріоритетності аграрній галузі, втрата традиційних зовнішніх ринків, незабезпеченість цінового паритету обміну сільськогосподарської та промислової продукції зумовило негативну тенденцію щорічного спаду виробництва сільськогосподарської продукції і зменшення виробничого потенціалу галузі, різкого зниження споживання основних видів продовольства на душу населення, занепаду соціальної сфери села, що в цілому знизило рівень продовольчої безпеки країни (п. 1 зазначеної постанови) .

Ситуація на селі продовжує залишатись кризовою, що також  позначається на рівні життя населення. Так, в результаті реформування на селі було втрачено робочих місць для 1,4 млн. селян, а навантаження на одне вільне робоче місце станом на 1 вересня 2001року становило 21особу (ч. 5 Постанови Верховної Ради України від 15 листопада 2001 року "Про інформацію Кабінета Міністрів України про стан зайнятості та безробіття на ринку праці в Україні") [231]. Вирішити зазначену проблему можливо лише шляхом створення нових робочих місць. Тому одним із завдань Державної програми розвитку соціальної сфери села, затвердженою указом Президента України від 15 липня 2002 року № 640 [233] є збільшення зайнятості сільського населення в сільськогосподарських підприємствах різних організаційно-правових форм (п. 1) Найбільш придатними для цих цілей є сільськогосподарські виробничі кооперативи, адже, як зазначалось раніше, умовою членства в них є обов'язкова трудова участь.

Дослідження питань соціального розвитку села та відповідно рівня соціальної захищеності селян є темою окремого дисертаційного дослідження. Тому у даній роботі ми не будемо зачіпати ці проблеми. Зазначимо лише, що, як і на всіх громадян України, на членів кооперативів розповсюджуються дія статті 46 Конституції України щодо права громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття та інших випадках. Право на соціальний захист гарантується системою соціального страхування та соціального забезпечення. Одним з видів соціального забезпечення є виплата пенсій, які повинні забезпечувати рівень життя людей не нижчий від прожиткового мінімуму.

Доцільно також виділити і групу соціальних прав членів кооперативів, які не забезпечуються державою, а можуть бути гарантовані за умови їх закріплення в статутах кожного окремого кооперативу. Це право на культурно-побутове обслуговування, у тому числі на допомогу у будівництві та ремонті житла, забезпеченні паливом, наданні транспортних послуг, безкоштовних обідів, збільшення розміру пенсій порівняно із визначеним у законодавстві тощо. Крім того, важливим міжнародним принципом кооперації є освіта, навчання та інформація. Кооперативи повинні забезпечувати освіту і навчання своїх членів, обраного керівного складу, менеджерів та найманого персоналу для ефективного розвитку своєї організації [70, c. 299]. З цією метою в статутах кооперативів можуть міститись гарантії щодо надання членам права навчатись у закладах освіти на договірних засадах, а також на отримання стипендії за рахунок коштів юридичної особи. У свою чергу особа, яка навчається і набула професію, зобов'язана повернутися і працювати в кооперативі.