За час становлення незалежності України більшості структурних змін у державному управлінні був притаманний безсистемний, спонтанний характер, науково обґрунтована структурна перебудова економіки практично не проводилася. Держава, за визнанням Президента України, втратила за цей період значну частину свого виробничого потенціалу, майже половина її економіки "перейшла в тінь" [326].

Криза державних фінансів, хронічне невиконання бюджетів, загрозливі обсяги зовнішніх боргових зобов'язань держави вимагають кардинальних змін у фіскальній політиці [210]. За статистичними даними в 1996 році Україна посідала 20-те місце серед 26 постсоціалістичних країн за досягненнями ринкової трансформації [92], а у січні 1998 року В.П. Горбулін констатував: "... у 1997 році істотного покращання в економічній сфері не відбулося, а те, що сьогодні відбувається у нашому економічному житті, можна класифікувати як уповільнене падіння і, мабуть, наближення до стагнації" [281]. Це дивно, якщо проаналізувати стартові можливості України з дня отримання незалежності.

Дійсно, Україна має потенційні економічні можливості для того, щоб увійти до першої десятки індустріально розвинених країн світу, бо її площі чорнозему дорівнюють четвертій частині світових, науково-технологічний потенціал становить 6,5 % світового при 0,1 % населення держави від чисельності планети. В Україні вперше в Європі виготовлено комп'ютер, вперше в СРСР створено прискорювач заряджених частинок, здійснена керована ядерна реакція, отримана "важка" вода. Але з часом досягнуті позиції було втрачено, а ряд негативних факторів, що виник став, прямою загрозою економічній безпеці держави [305].

У сучасних наукових розробках існують проекти, концепції програм правової та інформаційної інфраструктури, а також виділяються ті чи інші сторони, що визначають систему умов, критеріїв і показників організаційних форм і механізмів захисту національної економіки від різноманітних загроз, але загальний недолік майже усіх підходів - це відсутність аналізу економічної безпеки відносно системи національних інтересів. Останні фіксують і відображають те загальне, що об'єднує різні суб'єкти економіки і є предметом економічної безпеки. Саме через цю категорію національних інтересів поєднуються проблеми економічного потенціалу й економічної сили держави: стан генофонду нації, передумови її соціально-культурного процвітання, тверді економічні та політичні позиції на міжнародній арені [36].

Вивчення наукових досліджень проблем економічної безпеки дає підстави зробити висновок, що під економічною безпекою, як правило, розуміється надійна захищеність національних інтересів у сфері економіки від реальних і потенційних внутрішніх загроз, і в першу чергу - від прямих та опосередкованих економічних збитків. Стан економічної безпеки оцінюється системою параметрів, що визначають сприятливі умови функціонування економічної системи. Залежно від конкретних сфер і секторів економіки, видів загроз, можна виділити напрями забезпечення економічної безпеки: виробнично-технічний, фінансовий, надійності "економічних" кордонів, керованості економіки та її детінізації тощо [41].

Згідно з теорією управління щодо вибору якості засобів захисту економічної безпеки повинні виступати конкретні заходи, розроблені і здійснювані соціальним індивідом та створеними ним співтовариствами в особі: держави, її органів та інститутів влади і управління; суб'єктів господарювання; громадських і політичних об'єднань. Своєчасність, достатня повнота виявлення і оперативний аналіз причин та умов в комплексі, які породжують небезпеку, ефективність вибраних засобів захисту, раціональність та обов'язковість виконання організаційно-управлінських рішень з реалізації цих заходів створюють єдиний компенсаційно-протидіючий механізм, який формує стан захищеності - безпеки [22, 25-26]. Але для конкретизації заходів доцільно чітко визначити складові безпеки. Передусім економічна безпека передбачає надійну захищеність економіки від внутрішніх і зовнішніх загроз, що дозволяє їй забезпечити відповідні умови життя і розвитку особистості, соціально-економічну та воєнно-політичну стабільність держави [344].

Аналіз негативних процесів в економічній сфері дозволяє віднести до складових загроз економічній безпеці: зростання сектору "тіньової" економіки, посилення її криміналізації [182]; ріст рівня корупції та організованої злочинності, її проникнення до ключових галузей економіки, неефективність управління державним сектором економіки та податкової системи; масове ухилення від сплати податків; відсутність адекватного кримінальній ситуації законодавства та судової системи; не узгодженість дій правоохоронних органів щодо посилення боротьби з економічною злочинністю; затримка і відставання в створенні найважливіших інститутів ринкової економіки; не виважена лібералізація зовнішньоекономічної діяльності; неефективність державного регулювання та керованості соціально-економічними процесами; відсутність продуманої системи економічної безпеки.

Дослідженням предмета державної діяльності в сфері економічної безпеки встановлено, що основними напрямами повинні стати: визначення та моніторинг факторів, які підривають стійкість соціально-економічної системи в короткостроковій та довгостроковій перспективі; розробка і здійснення економічної політики інституціональних перетворень, спрямованих на усунення або пом'якшення шкідливих впливів загрозо-формуючих факторів, локалізацію та наступну ліквідацію самих загроз. Наприклад, недоліки в організації боротьби з відмиванням коштів, здобутих злочинним шляхом, можуть призвести до таких негативних наслідків: створення у злочинців враження безкараності; можливості злочинним організація безперешкодно фінансувати подальшу діяльність; спричинення шкоди у всій фінансовій системі, особливо в країнах, де розвиваються фінанси; концентрації економічної та фінансової влади в руках злочинних організацій, що може підірвати національну економіку країни, демократичні засади влади та управління [312].

За масштабами відмивання коштів з кожним роком збільшується. Так, за оцінками Міністерства фінансів Швейцарії, в світі відмивається близько                        50 млрд. дол. США, здобутих злочинним шляхом [232]. Як показало дослідження, серед країн СНД в Україні не спостерігається помітних темпів росту обсягів виробництва промислової продукції і товарів народного споживання. Значна частка проміжного споживання у валовому випуску товарів і послуг свідчить про вкрай недосконалу структуру виробництва, зростання цін на паливно-енергетичні ресурси, матеріали. Так, на виробництво валового внутрішнього продукту вартістю 1 дол. США в Україні витрачається майже у 10 разів більше палива, ніж у промислово розвинених країнах Європи [90, 116].

Довгий час в Україні спостерігалось зниження питомої ваги нагромадження основного капіталу і збільшення частки приросту оборотних коштів. Це свідчить про скорочення інвестиційних можливостей держави та скрутне становище на підприємствах. Як результат, відбувся значний спад випуску продукції у галузях наукоємного виробництва. Відсутність державної підтримки наукових, технологічно розвинених галузей продовжує сприяти завоюванню вітчизняного ринку іноземними конкурентами, які використовують високі технології [90]. Крім того, внаслідок нестабільності фінансового стану промислових підприємств у цілому по Україні не вдалося призупинити спад науково-технічної та інноваційної діяльності. Більша частина підприємств не виконувала робіт, що були спрямовані на підвищення технічного рівня виробництва та продукції.

Причинами недоліків в роботі промисловості залишається низька конкурентоспроможність значної частини вітчизняної продукції. Складною залишається ситуація в аграрному секторі економіки. Ринки товарів, що виробляються базовими галузями, перетворилися на додатки ринку енергоносіїв. Запровадження бартерних відносин і робота на давальницьких умовах упродовж останніх років виключали виробників з ринкових відносин. Прикриваючись гаслами захисту національного товаровиробника та розвитку ринкових відносин, урядовці різних рівнів, нехтуючи національними інтересами і законом, активно підтримували комерційні структури, діяльність яких на ринку енергоносіїв відзначається антиринковим характером, проте приносить надприбутні дивіденди. Таким чином, замість ринкової економіки з розвиненими товарно-грошовими відносинами в Україні утвердилася економіка товарних відносин, що призвело до кризи платежів, зменшення надходжень до державного бюджету і поглиблення економічної кризи. Розвиток сільського господарства та його вихід на ринок гальмує відсутність цінового паритету на сільськогосподарську та промислову продукцію. У 5 разів зросли ціни на промислову продукцію порівняно з цінами на сільськогосподарську [181]. Зменшилася закупівля сільськогосподарськими товаровиробниками автомобілів, зернозбиральних комбайнів, мінеральних добрив. Спостерігається катастрофічний занепад багатьох українських сіл. Сільське населення старіє, в тисячах сіл закрито школи та дитячі садочки.

У той же час, бюджетна політика недостатньо враховує національні інтереси. Нераціонально використовуються кошти державного і місцевих бюджетів, у тому числі із резервного фонду Кабінету Міністрів. У зв'язку із значною зовнішньою заборгованістю зростає контроль над бюджетом і в цілому фінансовою політикою в Україні з боку міжнародних фінансових організацій [277].

Основними причинами невиконання бюджету є надто низькі темпи росту обсягів виробництва продукції, зниження рівня розрахунково-платіжної дисципліни, наявність постійної заборгованості багатьох підприємств перед бюджетом. Скорочення дефіциту бюджету досягається за рахунок несвоєчасного погашення зовнішнього боргу. Особливо негативно на стан економіки впливає криза платежів, спостерігається погіршення фінансового стану значної кількості підприємств та організацій, особливо віднесених до середнього бізнесу. Їх прибуток знижується і, відповідно, зростає кількість збиткових. Так, якщо у        1990 році збитковим було кожне одинадцяте підприємство, то вже в 1997 - кожне друге [259]. Ситуація в даній сфері господарювання залишається незмінною.

На стан економічної безпеки досить негативно впливає також знаходження значних сум готівки поза банками. За даними офіційної статистики, поза банковому обігу знаходиться близько 40 % усієї грошової маси [286]. Рівень монетаризації валового внутрішнього продукту за останні роки впав у декілька разів, що означає згортання грошових відносин і погіршення ділової активності та економічної ситуації. Питома вага довгострокових кредитів, наданих комерційними банками, не зростає. Резервні активи України значно менші рівня резервів, встановленого у світовій практиці, а це означає, що вони не можуть забезпечити ефективне фінансування імпорту товарів і послуг.

Небезпечним є і те, що понад 50 % від загального імпорту становлять продукти критичного імпорту, тобто нафта, нафтопродукти, газ. При цьому весь обсяг їх транспортування здійснюється через російську територію (переважно з Російської Федерації та Туркменистану). За цих умов Росія буде і далі використовувати ситуацію, що склалася, у власних національних інтересах: для ізоляції української економіки у штучному економічному просторі, де домінують російські інтереси, а також (за необхідності) для політичного та економічного тиску [311].

Зростання боргової залежності України також ставить під загрозу її економічну безпеку. Значною залишається заборгованість перед державним бюджетом підприємств, що отримали іноземні кредити під гарантії уряду України.