Державна протидія злочинності у сфері економічних відносин може бути ефективною лише за умови з'ясування питань, що являє собою економічна злочинність на даному етапі, які галузі господарювання нею вражені та її параметри, у яких конкретно видах злочинів вона проявляється та який вплив на господарські відносини в державі вони здійснюють [221].  

Аналіз юридичної літератури показує, що до сьогодні не існує єдиної думки щодо критеріїв поділу загального масиву злочинності на окремі конкретні групи. Можливо, що такими критеріями доцільно взяти антисоціальну спрямованість злочинного посягання та характер криміногенної мотивації поведінки особи або групи осіб, які скоїли економічний злочин.

При врахуванні цих критеріїв можна зазначити, що економічна злочинність включає в себе: умисні корисливі злочини проти економічних відносин власності; умисні корисливі господарсько-економічні злочини; злочини посадових осіб, які завдають істотної шкоди у сфері економічної діяльності; злочини, що скоюються організованими групами і злочинними співтовариствами, які завдають значної шкоди економічним відносинам власності. Отже, економічна злочинність - це складна інтеграційна система, що складається з вищеназваних елементів. Таке робоче визначення необхідне для упорядкування поточного статистичного обліку даного різновиду злочинності, а також для проведення її предметних досліджень з метою розробки заходів державного впливу на її скорочення.

Є й інші підходи до визначення поняття економічної злочинності. Доцільно погодитися з даним урахуванням сучасних умов, визначенням економічної злочинності В.М. Поповича, який вважає, що економічна злочинність - це сукупність передбачених Кримінальним кодексом України економічних злочинів, здійснених у сфері цивільного обороту речей, прав, дій за певний період часу з протиправним використанням легітимних технологічно-облікових операцій, фінансово-господарських і цивільно-правових інструментів, організаційно-регулятивних, контрольно-управлінських прав і повноважень.

Визначення є досить складним для користування працівниками аналітичних та статистичних підрозділів правоохоронних органів, але в ході нашого дослідження воно визначається як найбільш вдале та всеохоплююче.

Крім того, економічну злочинність В.М. Попович характеризує як кількісними, так і якісними показниками, проте зазначає, що за технологією скоєння ця категорія злочинів водночас має латентний характер. Як і загальну кримінальну злочинність, економічну злочинність він визнає як соціально-правове, масове, історично-змінне, антагоністичне явище. На його думку, у контексті сучасних умов економічна злочинність є надпотужним відтворювально-прогресуючим джерелом криміногенної тінізації економіки [82, 116].

Як правильно помічено вченими-юристами, злочинність, і в першу чергу економічна, має властивість повно і швидко віддзеркалювати всі коливання у навколишньому господарському житті. У сучасних умовах переходу до ринкової економіки зміст економічної злочинності особливо відбиває досить складне становище в економіці України, що вимагає термінового державного втручання із залученням усього правового арсеналу можливостей правоохоронних органів [265].

А.А. Смирнов, досліджуючи економічну злочинність, зробив висновок, що правоохоронним органам у взаємодії з контролюючими та фінансовими органами необхідно узгоджувати профілактичні заходи у підприємництві, особливо у сфері приватизації, зовнішньоекономічній та фінансово-банківських сферах. Серед головних напрямів діяльності правоохоронних органів щодо попередження і припинення злочинів у сфері підприємництва він вважає здійснення контролю за фінансовою і господарською діяльністю підприємств у взаємодії з контролюючими органами, насамперед з органами державної податкової служби [351].

Подальший детальний аналіз складових такого соціально негативного явища, як економічна злочинність, дозволяє визначити зміст поняття "економічні злочини" як суспільно небезпечні діяння, що порушують існуючі відносини власності і встановленої господарської діяльності. Такої ж думки дотримується і Є.Л. Стрєльцов. Він визначає економічну злочинність як передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, що посягають на суспільні відносини власності та господарської діяльності [265, 165-166].

Аналізуючи структуру та динаміку економічної злочинності, Генеральною прокуратурою України визначено найбільш криміногенними такі галузі економіки, як електроенергетика, банківська діяльність, паливно-енергетичний комплекс, зовнішньоекономічна діяльність, а також приватизація та бюджетна сфера, що підтверджується конкретними кримінальними справами [269].

Є дискусійним розширення групи економічних злочинів за рахунок посадових, оскільки сьогодні переважна їх більшість здійснюється саме в економічній сфері, однак вони посягають також на інші суспільні відносини [3, 35-42].

Здійснення теоретичної розробки поняття економічної злочинності та її змісту необхідно передусім для того, щоб:

• визначити місце, яке вона займає в розробці та реалізації кримінальної політики держави, спрямованої на удосконалення діяльності правоохоронної системи;
• здійснити моніторинг стану економічної злочинності в державі з метою підвищення ефективності роботи спеціалізованих оперативно-розшукових служб правоохоронних органів по боротьбі із зазначеним видом злочинів та прийняття упереджуючих організаційно-управлінських і тактичних заходів;
• удосконалити деякі кримінально-правові норми, спрямовані на посилення боротьби з економічною злочинністю;
• здійснити розробку нових і конкретизувати ті форми й методи оперативно-розшукової діяльності по боротьбі з економічною злочинністю, які уже використовуються;
• виявити особливості і закономірності діяльності організованих злочинних формувань у різних сферах економічної діяльності з метою удосконалення розвідувально-інформаційної системи оперативно-розшукових служб.

Аналізуючи історію розвитку економіки самостійної України та її негативні процеси, можна виділити три основні етапи розвитку економічної злочинності. Перший етап збігається з початком розвитку нашої самостійної державності, коли почалося помітне пожвавлення підприємницької діяльності [265].

З метою запобігання ухилень від оподаткування в державі приймається декілька законів, в їх числі про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках, але норми його досить довго не працювали [347]. На другому етапі рівень економічної злочинності різко зріс та набирав сили. У цей час виник відомий кримінологам трикутник "капітал - влада - криміналітет". На третьому етапі економічна злочинність стає транснаціональною з надзвичайною організованістю, розподілом сфер впливу із залученням корумпованих політиків та державних службовців.

Враховуючи зазначене, організовану злочинність у сфері економіки доцільно розглядати як найбільш небезпечний прояв групової злочинності з вираженою корисливою спрямованістю, що досягається будь-якими кримінальними діяннями, способами і засобами. Зміст економіко-правових досліджень в Україні та за кордоном дає підстави для висновку про те, що організована злочинність у сфері економічних відносин - явище економіко-соціальне, тісно пов'язане з тіньовою економікою.

Відомі вчені вважають, що корені організованої злочинності криються у тіньовій економіці. Так, В.В. Лунєєв зазначає, що "соціальна база організованої злочинності й спектр її можливостей у командній економіці соціалістичного суспільства в СРСР були одні, у перехідній економіці Росії й інших пострадянських держав - інші, а в країнах старого капіталізму - треті. У "соціалістичному" варіанті організована злочинність, що паразитувала, головним чином, на плановій економіці, була спрощеною і підпорядковувалась бюрократії; у "перехідному" - ускладнилася, стала більш розгалуженою й автономною; у "капіталістичному" - фігурує як складна система самостійних специфічних суб'єктів особливих ринкових відносин".

Вивчення проблем боротьби з економічною злочинністю потребує широкого застосування не тільки юридичних знань, але й напрацьованих в економічному, організаційно-управлінському та правовому блоках наук. В.М. Попович зробив висновок, що податкознавство і теорія управління дадуть нам знання про зміст сучасного складу причин та умов тінізації суспільно-економічних відносин, кримінологія - про об'єктивний, суб'єктивний, причинний комплекс, криміногенний потенціал того чи іншого сегмента тіньових відносин та трансформаційний економіко-кримінологічний інструментарій пізнання, моніторингу і протидії феномену "тіньова економіка" [82]. Він також зазначає, що у контексті дослідження проблем пізнання моніторингу і протидії феномену "тіньова економіка", її класифікації на неформальний і підпільний сектори тінізації цивільно-оборотних відносин необхідно звернути увагу на те, що у характеристиці організованої злочинності корислива мотивація виділяється як загальна основна ознака. Визначальною ознакою цієї форми злочинності є кримінальна організованість (звідси її найменування) [82, 47]. Проте, на думку деяких вчених, не можна однаково ставитися до всіх кримінальних формувань. Фактично, справжня сила й ефективність організованої злочинності обумовлені саме їхньою "аморфністю". Ця думка перегукується з положенням Довідкового документа ООН, упорядники якого вважають, що для кращого розуміння кримінальних структур їх варто розглядати не як закінчене організоване формування, а як безупинне перетворення малих груп у значні й гнучкі організації однієї мережі - у бюрократичні утворення. Узагальнюючи зазначене, можна сказати, що організованою злочинною діяльністю є та діяльність, яка здійснюється у межах чи завдяки злочинним організаціям та організованим групам. У соціальній психології групи як формальні, так і неформальні за ступенем згуртованості поділяються на "згуртовані, малозгуртовані та конфліктні" [38]. Так само можна сказати і про стійкість злочинної організації, під якою необхідно розуміти здатність організації як такої до існування, твердість у проведенні злочинного задуму, рішучість будь-яким шляхом довести злочин до кінця, незважаючи на перешкоди [60].

Поняття стійкості та згуртованості, у тому числі конкретні елементи, з яких вони складаються, і фактори, що підсилюють чи руйнують їх достатньою мірою, не вивчені і потребують подальших досліджень [87, 135-177].

Розглядаючи проблеми групової згуртованості, доцільно вивчити питання лідерства як одного з найбільш важливих факторів, що згуртовує групу та з найбільшим ефектом сприяє досягненню групової мети. Організованому злочинному угрупованню необхідний керівник, який здатний розробити, органі-зувати, спланувати і забезпечити в оптимальний термін і з найбільшим ефектом та наявними засобами процес досягнення злочинного результату [211].

Лідерство в організованому злочинному угрупованні розуміється як один із процесів організації соціальної групи, керування нею, що сприяє досягненню групової мети [318].

Удосконалення боротьби із злочинними організаціями, у тому числі і на міжнародному рівні, потребує значного підвищення ефективності оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів та спільних заходів щодо розкриття, всебічності розслідування їх протиправної діяльності. Важливу увагу правоохоронним органам необхідно приділити профілактиці міжнародної економічної злочинності. Наприклад, одна з міжнародних зустрічей злочинних авторитетів по розподілу сфер впливу в економічній сфері була заблокована продуманими діями спеціальних оперативних підрозділів правоохоронних органів України та Росії у м. Одесі в 1999 році [374].