Запобіжні заходи злочинності серед неповнолітніх мають спрямовуватися на корегування спотвореного сімейного виховання, своєчасну і кваліфіковану реакцію на девіантну поведінку неповнолітніх, вирішення проблем бездоглядності та безпритульності, нейтралізацію впливу на підлітків злочинного елемента [119, с. 11].

Вказані форми діяльності тісно пов'язані між собою та є взаємозалежними, їх неможливо розглядати окремо, оскільки усі разом вони складають єдиний цілісний організм, який створює належні умови для реалізації прав та свобод неповнолітніх. Форми діяльності мають динамічний характер і залежать від змін, що постійно відбуваються у суспільстві, а саме, від соціальних умови життя, економічного устрою, правової політики держави тощо. Завдяки гармонічній взаємодії цих форм в діяльності правоохоронних органів і забезпечується гарантування та реалізація прав та інтересів неповнолітніх осіб.

Як ми можемо спостерігати, в юридичній літературі та в управлінській і правоохоронній практиці досить часто використовується термін "забезпечення". Під цим поняттям розуміється процес дії загальних і спеціальних (правових, психологічних і управлінських) гарантій, які виступають в якості умов і засобів досягнення поставленої мети.

Також слід визначити, яка мета стоїть перед суб'єктами права, особливо перед представниками правоохоронних органів, зокрема міліції, в процесі дотримання і захисту прав і свобод людини. Деякі автори вважають, що забезпечення законності і правопорядку виступає як результат вимог по захисту прав людини. Інші стверджують, що охорона законності пов'язана з порушенням останньої, а забезпечення - з профілактикою таких порушень і її зміцненням. Отже, забезпечення правопорядку є не що інше, як постійно діючий цілеспрямований управлінський правоохоронний процес, спрямований на підтримання режиму законності, втілення справедливості у регульованих правовими і іншими соціальними нормами суспільних відносинах.

Цей процес здійснюється практичними працівниками міліції при захисті ряду прав громадян, а саме таких як:

- право людини на життя і повагу до її гідності (ст.ст.27,28 Конституції України).

-право на свободу і особисту недоторканність (ст.29 Конституції України), та цілого ряду інших, передбачених чинним законодавством.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Дана конституційна формула недоторканності не виключає можливості обмеження індивідуальної свободи громадян в передбачених законом умовах та порядку. Право здійснювати такі дії належить і міліції, діяльність якої пов'язана з обмеженням індивідуальної свободи громадян. Це знаходить своє вираження у встановленому порядку та підставах арешту, затримання, приводів та інших примусових заходів щодо осіб, які здійснюються працівниками міліції.

Найбільш поширеним суворим запобіжним заходом є взяття під варту. Цей захід застосовується, як правило, лише у справах про злочини, за вчинення яких законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад один рік, і тільки тоді, коли ніякий інший запобіжний захід не може забезпечити досягнення цілей: встановлення істини в кримінальній справі, або щоб особа не створювала перешкоди при розслідуванні та забезпечення виконання вироку.

Міліція має досить широкі повноваження, спрямовані на розширення можливостей та зміцнення сім'ї, оскільки її діяльність включає в себе правозастосовчу, організаційну, виховну, інформаційно-консультативну роботу. Це пов'язано, передусім, з тим, що значна частина населення України терпить матеріальні нестатки і тому змушена займатися покращанням свого матеріального становища самотужки, і, як наслідок, неповнолітні не завжди перебувають під належною батьківською опікою. Тому в даному випадку назріла необхідність негайного втручання у виховання неповнолітніх відповідних служб, особливо працівників міліції. Для цього необхідно, щоб керівництво цих служб у центр своєї уваги поставило завдання взаємодії з різними державними органами та суспільними формуваннями і намагалося отримати від них згоду на проведення спільних профілактичних заходів як у сім'ях, так і в школах, ПТУ, технікумах та інших навчальних закладах щодо створення в них умов для належного виховання.

Міліцейська статистика свідчить, що нині в Україні за різноманітні правопорушення на обліку в органах внутрішніх справ перебуває майже сорок тисяч неповнолітніх, що становить 0,4% від їхньої загальної чисельності. В 2000 році працівники міліції затримали 25 тисяч неповнолітніх за бродяжництво і 19 тисяч - за жебракування. Більшість з них були повернуті у сім'ї до батьків, частину влаштували в притулки, а дітей, що потребували лікування, направили до медичних закладів. До речі, в Україні вже діє три професійно-технічних училища і 11 шкіл соціальної реабілітації, 84 притулки для неповнолітніх, які потребують соціального захисту, 8 центрів медико-соціальної реабілітації і два відділення для підлітків, котрі страждають від наркотичної залежності та алкоголізму. У самій системі органів внутрішніх справ функціонує 21 приймальник - розподільник [205, с. 14].

Звичайно, перераховані вище заходи, що здійснюються працівниками міліції, показують, що держава піклується про неповнолітніх, які стали на хибний життєвий шлях, але цього дуже мало. Тому керівники ОВС повинні активніше брати участь у висвітленні у засобах масової інформації даних про виховання неповнолітніх.

Зростання правопорушень та рівня злочинності серед неповнолітніх, поширення проблеми бездоглядності неповнолітніх, їх безпритульності, висуває перед органами внутрішніх справ, зокрема міліцією, нові завдання, спонукає до перегляду стратегічних напрямів їхньої діяльності, пошуку нових та вдосконаленню існуючих форм і методів діяльності, які б відповідали сучасній обстановці та тенденціям розвитку на перспективу.

Деякі автори з огляду на розширення нині функцій органів місцевого самоврядування ставлять питання про децентралізацію міліції, створення альтернативних структур, які б розв'язували проблему охорони правопорядку, виходячи із місцевих умов криміногенного, національно-політичного, економічного, культурного характеру і приписів місцевих органів влади. Однією з найперспективніших з точки зору децентралізації міліції є, на їх думку, ідея створення в Україні муніципальної міліції, яка досить успішно здійснює боротьбу з більшістю видів злочинів в багатьох зарубіжних країнах [31, с. 13].

У зв'язку з потребою захисту неповнолітніх від жорстокості батьків в юридичній літературі висловлювалася думка про необхідність створення Комітету з благополуччя неповнолітніх при Державному комітеті України у справах сім'ї і молоді, який повинен стати правовим гарантом захисту інтересів неповнолітніх від всіх форм посягання з боку батьків, фізичних і юридичних осіб, правовим "лікнепом" і посередником підтримання неповнолітніх і батьків (загалом сім'ї), координаційним центром всіх структур, що займаються питаннями неповнолітніх. При комітеті пропонується створення консультаційного центру психологічної допомоги, реабілітаційного центру для неповнолітніх, які стали жертвою насильства у сім'ї [212, с. 111-112].

Так, дійсно, в Україні має існувати певна соціально-правова інституція, що здійснюватиме діяльність по захисту неповнолітніх від усіх форм насильства, по захисту їх прав, честі і гідності. Чіткий розподіл повноважень між даним Комітетом, службою у справах неповнолітніх, органами у справах неповнолітніх, кримінальною міліцією у справах неповнолітніх та деякими іншими державними органами, сприятиме вирішенню зазначених вище проблем. Адже всі органи та заклади, які безпосередньо втілюють державну політику стосовно охорони дитинства та материнства, переважно створюються з метою подолання негативних соціальних проявів. Діяльність щодо запобігання негативним соціальним проявам практично не ведеться. Відсутні заклади, основним завданням яких був би захист прав неповнолітніх від посягань з боку сімей, державних установ тощо.

Таким чином, головним аспектом реального існування і втілення у життя прав та свобод неповнолітніх є встановлені державою гарантії їх реалізації органами державної влади, зокрема, правоохоронними органами, основними ознаками якого є:

1. а) визначальним у його діяльності поряд з профілактичною є виконання інших головних правоохоронних функцій ( захисну - захист життя, здоров'я, прав, свобод та законних інтересів суб'єктів права; охоронну- охорона громадського порядку? ресоціалізаційну - є найбільш характерною для органів і служб у справах неповнолітніх) і т. і.?

     б) виконання ним вказаних функцій потребує специфічного організаційного, правового, кадрового, матеріально-технічного, фінансового, інформаційного, наукового та іншого забезпечення.

          2.  З урахуванням викладеного, на сьогодні до правоохоронних органів можна віднести такі органи:

          а) судові;

         б) міліції;

в) прокуратури;

г) СБУ;

д) Управління державної охорони;

е) Прикордонних військ;

ж) дізнання державної митної служби;

з) дізнання державної пожежного нагляду;

Вказаний неповний перелік правоохоронних органів свідчить про необхідність координації дій цих органів з метою реального забезпечення реалізації прав і свобод неповнолітніх.

3. Діяльність органів міліції можна оцінити як частину юридичних гарантій здійснення суб'єктивних прав і свобод громадян через те, що вона, у відповідності з правовими приписами, покликана сприяти неповнолітнім скористатися наданими їм можливостями діяти саме певним способом.

 4. Аналіз законодавства дозволяє визначити основні напрямки діяльності органів міліції, інших органів щодо забезпечення реалізації, охорони та захисту основних прав, свобод і законних інтересів  неповнолітніх:

-захист та непорушність права на життя, здоров'я, інших їх особистих прав, свобод та законних інтересів, що полягає у здійсненні органами міліції роботи по виявленню шляхом профілактичного обліку безпритульних неповнолітніх, неблагополучних сімей, попередженню жебрацтва серед неповнолітніх, порнографії, інших видів їх експлуатації тощо;

- безпосередня охорона прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх від неправомірних посягань з боку батьків, держави, різноманітних органів та громадян, що полягає у виявленні випадків (або невідкладному реагуванні на скарги дітей) ущемлення прав неповнолітніх як в фізичному, та і психологічному відношенні з боку батьків, педагогів, посадових осіб, які не виконують покладені на них законом обов'язки щодо забезпечення відповідних прав та інтересів неповнолітніх, а також у притягненні до відповідальності винних осіб;

-  забезпечення необхідних умов реалізації неповнолітніми наданих законодавством прав, свобод та законних інтересів, що полягає, перш за все у проведенні з неповнолітніми виховної та роз'яснювальної роботи, надання нової інформації щодо можливостей використання своїх прав неповнолітніми;

- проведення необхідних заходів по виявленню та усуненню можливих передумов порушення прав і свобод неповнолітніх, а також самими неповнолітніми, що полягає у виявленні та усуненні причин, що сприяли вчиненню правопорушень неповнолітніми, виявленню осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність тощо.

5. Міліції та деяким іншим правоохоронним органам у сфері реалізації загальноприйнятих стандартів прав неповнолітніх притаманні такі форми діяльності, як регулятивна, правоохоронна, організаційна і виховна.