Оригінальним уявляється прийом, викладений Поповим В.В, який у виховних цілях, для сильного впливу на емоційну сферу психіки профілактуємої особи пропонує застосовувати прийом "вибуху", суть якого полягає в умінні використовувати наявну інформацію про поведінку конкретної людини для активізації її таємних почуттів [92, с. 17]. Дослідження проблеми застосування методу переконання не буде повним, якщо не висвітлити питання здійснення профілактики дільничними інспекторами міліції. Практика свідчить, що позитивних результатів домагаються саме ті дільничні інспектори міліції, що наголос у своїй індивідуально-профілактичній роботі роблять не на методи примусу, хоча такі і присутні в їхній практиці, а на переконання, надання всебічної допомоги для досягнення головної мети - соціальної адаптації осіб, які мають піддаватись профілактичному впливу.

Проведені дослідження показують, що ще багато невирішених проблем у роботі дільничного інспектора щодо попередження адміністративних правопорушень. На наш погляд, щоб їх поліпшити, необхідно вирішити ряд організаційних питань:

1. Підвищити рівень взаємодії дільничних інспекторів міліції з представниками громадських формувань, адміністрацією підприємств, організацій, установ, співробітниками інших підрозділів органів внутрішніх справ.
2. Постійно проводити цілеспрямоване навчання дільничних інспекторів формам, методам, прийомам індивідуально-профілактичної роботи, спрямованої на попередження адміністративних правопорушень.
3. Організовувати регулярне вивчення позитивного досвіду застосування форм і методів індивідуально-профілактичної роботи дільничних інспекторів міліції.

Використання методу переконання та відповідних засобів зумовлене тими соціальними, моральними, перш за все, нормами, які діють у суспільстві і безпосередньо нормами права не регулюються.

Примус, на відміну від переконання, безпосередньо регламентований правовими нормами. Примус застосовується на базі переконання до тієї частини громадян, які порушують чинні норми та правила, і проявляється у притягненні винного у вчиненні правопорушення до того чи іншого виду юридичної відповідальності. Примус - це метод впливу держави на свідомість і поведінку осіб, що скоюють протиправні вчинки. Правовий примус виявляється, перш за все, у різних формах відповідальності: кримінальній, майновій, дисциплінарній і адміністративній, яку несуть громадяни і посадові особи, що вчинили правопорушення, а також у застосуванні уповноваженими органами управління заходів примусового впливу щодо осіб, які добровільно не виконують вимоги правових норм. З цього випливає, що держава встановлює санкції залежно від того, норми якої галузі права порушуються. Від цього залежить і вид державного примусу.

Державно-примусові приписи, наприклад в адміністративному праві, складають значний обсяг, оскільки  переслідують мету охорони правопорядку, забезпечення громадської та державної безпеки.

Державний примус, як категорія єдина за своєю суттю, не включає його певної диференціації.

Різнорідність суспільних відносин, що регулюються правом, а, відповідно, і посягань на ці відносини, вимагають застосування з метою їх охорони різноманітних видів державного примусового втручання, які відрізняються один від одного за своїм змістом, підставами і порядком реалізації, оскарження тощо.

Самостійним різновидом державного примусу є примус адміністративний. Адміністративний примус застосовується органами виконавчої влади та їх уповноваженими представниками (працівники міліції взагалі і дільничні інспектори зокрема) і лише в деяких випадках - судами (суддями), органами громадських об¢єднань, але в усіх випадках за умов і у порядку, встановленому нормами адміністративного права.

На думку В.Г. Ігітова, адміністративний примус не зводиться до застосування примусових заходів лише до правопорушників. Це, зокрема, відрізняє його від кримінально-правового примусу. Ряд примусових заходів, що застосовуються державними органами, взагалі не пов'язані з охороною правопорядку, а переслідують іншу мету (наприклад, примусовий медичний огляд і примусове лікування осіб, хворих на певні захворювання) [93, с. 6].

Протилежної думки дотримується Д.М. Бахрах. Він вказує, що примус - це особлива реакція органів і осіб, наділених владою, на факт правопорушення. Заходи адміністративного примусу застосовуються тоді, коли не виконуються правові обов'язки, коли порушуються норми права та законні вимоги посадових осіб; якщо нема правопорушень, нема і підстав для примусу [94, с. 19].

Адміністративний примус в цілому здійснює завдання охорони, розвитку і зміцнення управлінських відносин і боротьби з правопорушеннями, усунення їх наслідків, які можуть завдати шкоди суспільним або державним інтересам. Він є правовим засобом захисту суспільних відносин від протиправних дій, забезпечення можливості практичної охорони громадського порядку, а також покарання осіб, які вчинили адміністративні проступки.

Сказане дозволяє зробити висновок про те, що під адміністративним примусом, який здійснюється дільничними інспекторами міліції, слід розуміти застосування передбачених адміністративно-правовими нормами заходів впливу щодо правозобов'язаних суб'єктів, з метою попередження чи припинення проступку, протиправних дій, подолання їх шкідливих наслідків, забезпечення громадської безпеки і охорони правопорядку, або покарання осіб за вчинене правопорушення.

Примус, як метод адміністративної діяльності дільничного інспектора міліції, складається в психічному, матеріальному або фізичному впливові на свідомість і поведінку особи. Забезпечуючи громадський порядок, а також здійснюючи інші функції в сфері адміністративної діяльності, дільничні інспектори міліції уповноважені пред'являти до особи вимоги, пов'язані із забезпеченням правопорядку, виконання яких гарантується, а, при необхідності, і забезпечується застосуванням примусу.

Психічний примус впливає на волю, емоції, розум, тобто на психіку особи, формує її волю, схиляє до необхідної суспільної поведінки шляхом погрози застосування насильства або інших заходів впливу, які можуть спричинити невигідні наслідки для особи. До психічного примусу належить, наприклад,  вимога дільничного інспектора міліції про припинення правопорушення, яке вчиняється громадянином або посадовою особою.

Матеріальний примус впливає на поведінку особи через приналежні їй кошти і майно. Воно виражається в певних обмеженнях володіння і користування майном, у позбавленні деяких матеріальних благ власника, у стягненні з правопорушника штрафу і т. ін.

До фізичного примусу можна віднести такі заходи, що безпосередньо впливають на особу, обмежують її свободу пересування, дій під час припинення правопорушення. За допомогою цих заходів у супереч волі особи, дільничний інспектор міліції виконує дії, спрямовані на досягнення цілей адміністративної діяльності. Так, наприклад, затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, дільничний інспектор міліції позбавляє її протягом установленого законом терміну свободи пересування за допомогою застосування до правопорушника фізичної сили, наручників і інших спеціальних засобів. Цим припиняються протиправні дії порушника.

Заходи адміністративного примусу можуть застосовуватися дільничними інспекторами міліції як до правопорушників, так і до осіб, що не вчинили правопорушень (із метою попередження правопорушень, суспільно небезпечних наслідків при стихійних лихах, епідеміях, епізоотіях).

Примус, який застосовується в адміністративній діяльності дільничного інспектора міліції, не ставить за мету заподіяти особі фізичні страждання або принизити її гідність. Водночас, він не позбавлений залякуючих і караючих властивостей.

Представляється найбільш правильна точка зору вчених, що класифікують примусові заходи в залежності від цілей і способу забезпечення правопорядку, обумовлених об'єктивним характером суспільних відносин і протиправних посягань на ці відносини. Маються на увазі, адміністративно-попереджувальні заходи, заходи адміністративного припинення, адміністративні стягнення і заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення [95, с. 227-264].

Заходи адміністративного попередження (адміністративно-попереджувальні заходи) застосовуються дільничними інспекторами міліції з метою попередження правопорушень і обставин, що загрожують громадській та особистій безпеці громадян. Вони виступають у якості обмежень адміністративно-правового характеру, адміністративно-примусових дій щодо громадян, посадових осіб.

Підставою застосування заходів адміністративного попередження можуть бути реальні припущення про намір особи учинити правопорушення, антигромадські, протиправні дії, виникнення обставин, що загрожують громадській та особистій безпеці громадян.

Отже, під заходами адміністративного попередження розуміються застосування дільничними інспекторами міліції засобів, спрямованих на попередження правопорушень і недопущення їх негативних, шкідливих наслідків, а також на запобігання обставин, що загрожують суспільній і особистій безпеці громадян.

Характерним для зазначених заходів адміністративного попередження є те, що вони можуть застосовуватися при відсутності факту протиправних дій. Справа в тому, що погроза громадській та особистій безпеці громадян, їхнім законним інтересам може виникнути не тільки в зв'язку з правопорушенням, але і внаслідок стихійного лиха, епідемій, епізоотій, дій психічно хворих осіб і т. ін. У таких випадках держава змушена удаватись до застосування примусових заходів до осіб, що не є правопорушниками. Ці заходи позбавлені характеру адміністративної кари. Серед адміністративно-попереджувальних заходів, які застосовуються дільничними інспекторами міліції, це - право самостійно використовувати надані йому владою державно-владні повноваження, зокрема, відповідно ст. 11 Закону України "Про міліцію" [17]: перевірка документів; входити безперешкодно в жилі приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, з метою їх перевірки; оглядати за участю адміністрації підприємств, установ, організацій приміщення, де знаходиться зброя, боєприпаси, наркотичні та сильнодіючі хімічні, отруйні та радіоактивні речовини і матеріали, з метою перевірки додержання правил поводження з ними; адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі; заборона або обмеження дорожнього руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних дорогах з метою запобігання аварій; проводити огляд виробничних, складських та інших службових приміщень і територій з метою перевірки охорони державного і колективного майна, додержання правил продажу товарів і надання послуг населенню; перевірка використання транспортних засобів у службових цілях; входження на земельні ділянки, у жилі та інші приміщення громадян і т. ін.

Одним з найпоширеніших заходів адміністративного попередження є перевірка документів. Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України "Про міліцію" працівники міліції при підозрі у вчиненні правопорушення мають право перевіряти у громадян документи, котрі засвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для вирішення питання, що стосується додержання правил, щодо виконання яких органи внутрішніх справ мають повноваження контролю чи нагляду.

Виходячи зі змісту п. 2 ст. 11 Закону України "Про міліцію", слід розрізняти два види права міліції на перевірку документів: право на перевірку у громадян документів, які засвідчують їх особу, в разі підозри у вчиненні правопорушення, та право на перевірку різноманітних документів при здійсненні контролю і нагляду за додержанням відповідних правил [17].