У першому випадку підставою для перевірки документів служить підозра конкретного громадянина у вчиненні будь-якого правопорушення (адміністративного проступку чи злочину), при цьому ця підозра має ґрунтуватись на цілком конкретних фактах (наявність відповідної оперативної інформації, поведінка особи і т. ін.). До документів, які засвідчують особу, слід відносити, на нашу думку (оскільки в законодавстві це питання не вирішено) ті, які дозволяють встановити прізвище, ім`я та по батькові громадянина, місце його проживання чи роботи, мають ідентифікаційні номери (паспорт, військовий квиток, посвідчення особи, посвідчення водія та інше). Перевірка полягає у встановленні зазначених даних, а також належності документа цій особі.

Перевірка документів у другому випадку здійснюється незалежно від наявності підозри у вчиненні порушення відповідних правил, причому, документи можуть перевірятися як у громадян, так і у представників різних організацій. Перевірятися документи можуть у випадках, коли вони необхідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію. Такі правила дуже різноманітні: паспортні, дозвільної системи, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та користування засобами транспорту, торгівлі, займання іншими видами підприємницької діяльності, фінансові, охорони здоров`я населення, власності та ін.

Різноманітність зазначених правил зумовлює також різноманітність документів, які можуть перевірятися. Аналіз законодавства, а також практики його застосування дозволяє зробити висновок про те, що серед них мають перевагу документи, які підтверджують те чи інше право (право на заняття підприємницькою діяльністю, на керування транспортним засобом, на зберігання і носіння зброї і т. ін.).

Право перевіряти відповідні документи надається усім працівникам міліції. Разом з тим, у більшості випадків це право використовується співробітниками тих служб і підрозділів, на які безпосередньо покладається контроль і нагляд за додержанням тих чи інших правил. Так, наприклад, працівники Державтоінспекції, а в межах адміністративної дільниці дільничні інспектори міліції, перевіряють документи, які необхідні для з'ясування питання про додержання правил, котрі стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, працівники дозвільної системи і дільничні інспектори міліції - документи, які необхідні для перевірки додержання правил цієї системи і т. ін.

Своєчасна і обґрунтована перевірка документів дозволяє запобігати різним правопорушенням, у тому числі, й найбільш суспільно небезпечним з них - злочинам. Для здійснення перевірки документів не вимагається складання якогось спеціального документу чи отримання санкції. Тому і статистичні дані про кількість випадків застосування цього заходу відсутні, хоча можна припустити, що вона дуже значна. Перевірка документів як захід адміністративного попередження нерідко передує застосуванню інших заходів адміністративного примусу, наприклад, адміністративного затримання, огляду, вилучення і таке інше у випадках, коли у документах виявлені дефекти, підробки, якщо буде виявлена приналежність документів іншим особам, а також за інших подібних обставин. Документи після їх перевірки відповідними співробітниками міліції повертаються їх власникам, якщо нема підстав для прийняття іншого рішення.

Залишаються суперечливими такі випадки перевірки документів, коли запроваджуються визначені плани і операції щодо розкриття тяжких злочинів, встановлення і затримання злочинців, звільнення заручників тощо. У здійсненні виконання цих планів і операцій приймають участь і дільничні інспектори міліції, які перевіряють документи, транспортні засоби у всіх без винятку осіб які перетинають кордони блокованих територій (кордони блокованого району, міста, визначеної території). В таких випадках, на думку автора, порушуються права, передбачені розділом 2 Конституції України на свободу і особисту недоторканість, недоторканість володіння, недопущення проведення обшуку або огляду громадянина, який немає жодного відношення до вчинення злочину. Це питання слід врегулювати внесенням відповідних змін і доповнень до Закону України "Про міліцію".

Наступним заходом адміністративного запобігання є відвідування підприємств, установ та організацій, входження на земельні ділянки, у жилі та інші приміщення громадян. Цей захід передбачено пп. 15 та 21 ст. 11 Закону України "Про міліцію" [17]. При цьому необхідно зазначити, що входження на територію підприємств, установ, організацій, у жилі приміщення громадян можливе тільки в окремих випадках. Так, відповідно до п. 15 зазначеної статті, працівники міліції мають право безперешкодно у будь-який час заходити на: а) територію і в приміщення підприємств, установ і організацій, у тому числі й митниці, і оглядати їх з метою припинення злочинів, переслідування осіб, які підозрюються у скоєні злочинів, під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставинах; б) на земельні ділянки, у жилі і інші приміщення громадян у випадку переслідування злочинця чи припинення злочину, який загрожує життю жильців, а також при стихійних лихах та інших надзвичайних обставинах; в) у жилі приміщення громадян, які перебувають під адміністративним наглядом, з метою перевірки. Відповідно до п. 21 ст. 11 Закону України "Про міліцію" міліція має право відвідувати підприємства, установи, організації для виконання контрольних і профілактичних функцій, які стосуються забезпечення громадської безпеки.

Якщо підстави відвідування підприємств, установ і організацій зрозумілі і не викликають питань, то цього не можна сказати про входження на земельні ділянки, у жилі та інші приміщення громадян. Закріпивши такою підставою припинення злочину, який загрожує життю жильців, законодавець, тим самим, обмежив права міліції у боротьбі зі злочинністю та правопорушеннями. Адже при такому формулюванні Закону працівники міліції взагалі, і дільничні інспектори міліції зокрема, не мають права увійти на земельну ділянку, у жиле чи інше приміщення громадянина для припинення злочину, який загрожує життю інших громадян або де вчиняється адміністративне правопорушення без згоди жильців чи санкції.

На нашу думку, п. "б" п. 15 ст. 11 Закону України "Про міліцію" необхідно викласти в такій редакції: "на земельні  ділянки в жилі приміщення громадян у разі переслідування злочинця або припинення злочину, що загрожує життю і здоров`ю громадян, а також для припинення правопорушення" [17]. Це доповнення дасть можливість значно ефективніше припиняти адміністративні правопорушення. Так, у разі вчинення особою правопорушення, передбаченого ст. 176 КпАП, тобто, виготовлення або зберігання без мети збуту самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, виготовлення або зберігання без мети збуту апаратів для їх вироблення, дільничний інспектор міліції матимете змогу увійти в жиле приміщення для припинення цього проступку і забезпечити притягнення винної особи до відповідальності.

Входження у жилі приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, дозволяє дільничному інспектору міліції реально виконувати наглядові функції, контролювати виконання правил адміністративного нагляду особою щодо якої його встановлено. Тим самим, дільничний інспектор міліції запобігає новим правопорушенням.

З метою припинення протиправної поведінки особи й усунення шкідливих наслідків дільничні інспектори міліції застосовують дві групи заходів адміністративного припинення. Найбільш чисельну групу складають заходи адміністративного припинення загального призначення (вилучення речей і документів, вилучення зброї; адміністративне затримання: особи, яка вчинила адміністративний проступок або займається бродяжництвом; осіб, які ухиляються від виконання постанови суду про направлення на примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії; осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу і створюють, у зв'язку з цим, реальну небезпеку для себе і оточуючих; неповнолітніх віком до 16 років, які залишилися без опікування і т. ін.). Виявлення осіб, підозрюваних у бродяжництві, а також доставлення їх у приймальник-розподільник або до найближчого органу внутрішніх справ здійснюється  на рівні з працівниками цих органів і дільничні інспектори міліції. Цей захід передбачено в п. 5 ст. 11 Закону України "Про міліцію".

Дільничний інспектор міліції, який затримав особу за підозрою у занятті бродяжництвом, складає про це рапорт, в якому вказує прізвище, ім'я та по батькові затриманого, час, місце та обставини затримання. Установчі дані на доставленого заносяться в рапорт на підставі існуючих документів, а в разі їх відсутності - із слів затриманого.

Від особи, яка була затримана, приймається письмова чи усна заява. Усна заява заноситься до протоколу. Протокол підписують заявник та дільничний інспектор міліції, який прийняв заяву. На протязі 3 годин начальник органу внутрішніх справ (приймальника-розподільника) або його заступник, а за їх відсутністю - черговий по органу внутрішніх справ (приймальнику-розподільнику) повинен прийняти рішення про затримання доставленого для подальшої перевірки особи або його звільнення.

Рішення про затримання особи за заняття бродяжництвом оформляється мотивованою постановою, яка затверджується начальником органу внутрішніх справ. Протягом 24 годин з моменту затримання постанова про затримання з наявними матеріалами подається прокурору.

Після одержання санкції прокурора постанова негайно оголошується затриманому під розписку і він направляється до приймальника-розподільника, де він підлягає детальній перевірці.

На думку автора, таке затримання не відповідає вимозі ст. 29 Конституції України. Тимчасове затримання на 30 діб не може бути застосовано до осіб, які займаються бродяжництвом, тому що такі дії за Кримінальним кодексом України не є злочином та за Кодексом про адміністративні правопорушення не є проступком. Сказане свідчить про необхідність скасувати ч. 7 п. 5 ст. 11 Закону "Про міліцію" [17]. Ця ідея не є новою в юридичній літературі але і досі не вирішена.

Що стосується заходів спеціального припинення, то вони застосовуються у виняткових випадках, якщо іншими шляхами припинити протиправну поведінку не можна, коли інші засоби адміністративно-примусового характеру не дали або не можуть дати позитивного результату. Систему цих заходів складають: право на застосування дільничним інспектором зброї, прийомів рукопашного бою, наручників і інших засобів спеціального припинення. Правовою основою застосування зазначених заходів є Конституція України, Закон України "Про міліцію" [17], Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні, затверджені Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р. [96], окремі відомчі інструкції (п. 4.20 і 4.21 Інструкції з організації роботи дільничного інспектора міліції [2], Статут ППСМ) [97].

Під заходами фізичного впливу слід розуміти дії дільничного інспектора міліції, що виявляються у застосуванні мускульної сили та механічного впливу на будь які органи, частини тіла або весь організм правопорушника з метою припинення правопорушення, його затримання та відведення безпеки, що загрожує життю та здоров'ю громадян або самого дільничного інспектора міліції. Спеціальні засоби застосовуються у випадках, коли використані всі інші форми попереднього впливу і не дали бажаних результатів. Застосовуються спеціальні засоби у семи випадках, які визначені ст. 14 Закону України "Про міліцію" [17]. Вогнепальну зброю дільничний інспектор міліції може застосовувати  як крайній захід і тільки у випадках, передбачених  ст. 15 і ст. 15-1 вищезазначеного закону.