По-друге, правова оцінка поведінки учасників управлінських суспільних відносин здійснюється в межах обох варіантів адміністративного процесу. Однак така оцінка обов'язково здійснюється в процесі адміністративно-юрисдикційної діяльності відносно сторін виниклого спору, тоді як при адміністративно-процедурній діяльності правова оцінка є умовою задоволення відповідних клопотань (наприклад, видачі дозволу, ліцензії і т.ін.). Її може і не бути, коли відповідні процедури її не вимагають. Для адміністративної юрисдикційної діяльності така оцінка є обов'язковою.

По-третє, в обох варіантах фігурують індивідуальні адміністративні справи, однак - різні за своїм характером. Подібні індивідуальні справи в адміністративних процедурах нерідко взагалі відсутні (наприклад, в адміністративному діловодстві, тобто в роботі зі службовою документацією).

По-четверте, при здійсненні адміністративної юрисдикції примус - можливий результат вирішення адміністративно-правового спору. Своє вираження він знаходить у застосуванні до винної сторони відповідних заходів адміністративної чи іншої юридичної відповідальності  (наприклад, дисциплінарної). Адміністративні процедури позбавлені цієї ознаки, тому що вони використовуються не для приведення в дію механізму відповідальності, а як процесуальний засіб реалізації інших цілей державно-управлінської діяльності, включаючи і застосування адміністративно-примусових засобів, що не носять характеру юридичної відповідальності (попередження і припинення).

По-п'яте, адміністративно-процедурна діяльність, як правило, не відрізняється складністю (наприклад, при реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності достатньо подачі відповідної заяви і пакета установчих документів), а тому не вимагає детальної регламентації, що характерно для всіх випадків, коли предметом процесуальної діяльності є адміністративно-правовий спір.

Отже, велика частина проваджень, які складають структуру адміністративного процесу, спрямована на регулювання правовідносин позитивного характеру, що виникають у ході виконавчо-розпорядницької діяльності державних органів. Тому порушення приписів правових норм вимагає відповідного реагування з боку держави з метою захисту прав і свобод людини і громадянина.

Ця обставина обумовлює існування особливого роду правоохоронної діяльності, зміст якої складає розгляд справ про адміністративні правопорушення, інші правові спори і прийняття по них відповідних рішень. Як вважає М.М. Тищенко, в процесі такої діяльності вирішується юридична справа, здійснюється правовий захист порушених чи заперечуваних інтересів, виноситься державно-владне рішення про застосування відповідної правової санкції, відновлюється порушене право[6]. Ця діяльність, що має назву "юрисдикція", є характерною і для адміністративного процесу. Тому частину проваджень в межах адміністративного процесу необхідно охарактеризувати як адмінісративно-юрисдикційні.

Основні риси, властиві адміністративній юрисдикції, можна визначити, виходячи із загальної характеристики адміністративно-процесуальної діяльності. При цьому слід враховувати, що адміністративно-юрисдикційна діяльність має певні особливості, які не дозволяють повністю ототожнити її з іншими  видами  процесуальної  діяльності.

         Отже, характеризуючи основні риси адміністративної юрисдикції, слід відзначити наступне.

         По-перше, адміністративна юрисдикція своїм джерелом має справи про адміністративні правопорушення та деякі інші, а саме справи по спорах, які виникають у сфері державного управління між сторонами врегульованих адміністративно-правовими нормами управлінських суспільних відносин. Уявляється, що розгляд і вирішення адміністративних справ, обумовлених позитивними обставинами, не охоплюється юрисдикційною діяльністю. На думку Ю.М. Козлова, адміністративна юрисдикція виникає тільки тоді, коли необхідно вирішити спір про право адміністративне, відновити порушене  адміністративне право[7].

         Юридична природа таких правових спорів ще достатньо не досліджена, однак є всі підстави вважати, що виникають вони у зв'язку із сформованим в однієї зі сторін конкретного адміністративно-правового відношення уявленням про те, що її права і законні інтереси  порушуються, або тим чи іншим способом ущемляються діями іншої сторони.

З урахуванням особливостей адміністративно-правових відносин варто орієнтуватися на те, що, як правило, адміністративно-правові спори виникають з ініціативи керованої сторони, яка вважає, що вплив на неї суб'єкта виконавчої влади, наприклад, правовий акт управління, є  дефектним.

Адміністративно-правові спори можуть мати місце у випадках, коли та чи інша справа виникає з ініціативи органів прокуратури (опротестування актів чи дій  органів виконавчої влади).

По-друге, у процесі вирішення адміністративно-правових спорів   здійснюється правова оцінка поведінки сторін, що беруть участь у цих спорах (як особи, що притягаються до відповідальності або оскаржують прийняте рішення, так і того виконавчого органу, з ініціативи якого ця справа виникла і призвела до спірної ситуації), що є найважливішою умовою, яка забезпечує засноване на законі, справедливе і ефективне вирішення правового спору. Таке вирішення адміністративно-правових спорів, на думку Ю.М. Козлова, і складає зміст адміністративно-юрисдикційної діяльності (наприклад, розгляд скарг громадян)[8].

         По-третє, адміністративно-юрисдикційна діяльність внаслідок її особливої соціальної гостроти вимагає належного процесуального регулювання. Встановлення і доказ дій і фактів, їх юридична оцінка здійснюється в межах особливої процесуальної форми, що є обов'язковою ознакою для юрисдикції. На думку М.М. Тищенко, вирішення адміністративно-правових спорів припускає дотримання визначеного порядку, тобто правил, якими варто керуватися при розгляді індивідуальних справ, що досягається чітким правовим регулюванням адміністративно-процесуальної діяльності юрисдикційного характеру [9].

Поняття адміністративного процесу не можна ототожнювати з такого роду правилами розгляду індивідуальних справ (порядком - за М.М. Тищенко), тому що "порядок" у даному випадку створює правову основу процесу як різновиду державно-управлінської діяльності. Відповідно в механізмі адміністративно-правового регулювання виділяються адміністративно-процесуальні норми, що встановлюють і забезпечують такий порядок. Призначення цих правових норм полягає не тільки у визначенні юридичних правил вирішення індивідуальних справ, але і самого характеру таких норм. Це означає, що адміністративно-процесуальні норми встановлюють межі юрисдикційної діяльності: не будь-яка індивідуальна справа, що виникає у сфері державного управління, складає її предмет, а лише та, на яку поширюється дія встановленого цими нормами порядку. Багато індивідуальних справ носять відповідно не юрисдикційний, а процедурний характер, і нерідко не врегульовані правом з достатньою повнотою. Крім того, вони не містять у собі елементи спірного правового характеру.

         По-четверте, правове регулювання адміністративно-процесуальної діяльності створює основу для виникнення в межах адміністративного процесу особливого виду правових відносин. Це - адміністративно-процесуальні відносини горизонтального типу, тобто в їх межах забезпечується  однаковий  рівень  їх учасників. Але, як характерно взагалі для адміністративно-правових відносин  такого  типу,  рівність сторін має силу до визначеного моменту. Уявляється, що це  момент винесення рішення по даному спору чи індивідуальній справі, що відноситься до прерогативи суб'єктів процесуальних відносин, у руках яких зосереджені юридично владні  повноваження, необхідні для такого рішення.

         В юрисдикційних адміністративно-процесуальних правовідносинах практично реалізуються норми адміністративно-процесуального права. При цьому адміністративна юрисдикція, що знаходить своє вираження в цих відносинах, насамперед, закріплюється у вигляді повноважень відповідних органів (посадових осіб) з вирішення адміністративно-правових спорів.

         По-п'яте, адміністративна юрисдикція має своїм юридичним результатом відповідний владний і однобічний вплив, що знаходить своє кінцеве вираження у вирішенні питання про долю відповідного індивідуального адміністративно-правового акту, що є об'єктом спору, про правомірність чи неправомірність поведінки тих чи інших осіб (організацій), необхідність застосування відповідних примусових заходів в інтересах відновлення чи захисту правопорядка у сфері державного управління. Такий результат розгляду адміністративно-правового спору в межах адміністративної юрисдикції оформлюється актом. Будучи засобом вирішення правових конфліктів, адміністративна юрисдикція припускає необхідність ухвалення остаточного рішення - акта застосування норм права по конкретній справі. Юрисдикційний акт по конкретній адміністративній справі означає, по суті, вирішення правового спору. Якщо мова йде про негативну оцінку поведінки тієї чи іншої сторони, що сперечаються, виникає необхідність відповідної реакції у вигляді застосування до винної сторони адміністративно-правового спору передбачених заходів правової відповідальності.

         По-шосте, адміністративна юрисдикція, як процесуальна категорія, служить у кінцевому рахунку цілям правоохорони, забезпечення стабільного правопорядку у сфері державного управління. Своїм основним призначенням вона має, насамперед, правовий захист адміністративно-правових відносин. Одночасно в межах адміністративно-юрисдикційної діяльності практично здійснюється захист і багатьох інших правовідносин, які виникають на основі приписів  інших  галузей  законодавства.

По-сьоме, уявляється, що адміністративно-процесуальна діяльність базується на визначених принципах, які характерні для державно-управлінської діяльності в цілому, близькі за своїм характером до принципів правосуддя і відображають специфіку адміністративної юрисдикції. До таких принципів відносяться: законність, компетентність, процесуальна рівність сторін, охорона інтересів держави й особистості, досягнення матеріальної істини, доступність, гласність, економічність, змагальність. Звичайно, не кожний із принципів виражається настільки чітко і всебічно, як при здійсненні юрисдикції в межах судового процесу по кримінальним і цивільним справам. Пояснюється це тим, що адміністративно-правові спори, як правило, більш прості за своїм змістом, а тому правова оцінка поведінки сторін не вимагає такої скрупульозності, яка характерна для відправлення правосуддя по цивільним і  кримінальним справам. При розгляді таких справ судами не завжди потрібні всі процесуальні атрибути (наприклад, при накладенні адміністративних стягнень). Оперативність у вирішенні індивідуальних адміністративних справ у силу цього - одна з головних характеристик адміністративної юрисдикції, що не виключає необхідності ретельного  їх  розгляду.