Дисертант підтримує наведені раніше висновки, щодо нетотожності таких видів діяльності, як адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція. Проект Адміністративного процесуального кодексу України це підтверджує. В ньому виключена можливість розгляду адміністративними судами справ про адміністративні правопорушення чи застосування інших заходів примусового впливу до громадян або юридичних осіб. Провадження в органах адміністративної юстиції, таким чином, не включається до юрисдикційного процесу. Про це, доречі, йде мова і у проекті Концепції реформи адміністративного права України.

Разом з тим, питання співвідношення адміністративної юрисдикції і адміністративної юстиції є дискусійним щодо відношення останньої до практики накладання адміністративних стягнень, коли справа про адміністративне правопорушення розглядається попередньо органом адміністративної юрисдикції. 

В юридичній літературі ці питання трактуються по різному.

Так, відповідно проекту Концепції реформи адміністративного права справи про адміністративні правопорушення в таких випадках слід віднести до відання адміністративних судів. При цьому, наприклад М.М. Тищенко, аргументуючи таку позицію, вказує на відсутність правового професіоналізму посадових осіб органів адміністративної юрисдикції в вирішення відповідних справ[27]. З цього приводу не можна не погодитися з Ю.С. Педько відносно того, що посилання на відсутність правового професіоналізму не може бути сприйнято як аргумент[28]. Дійсно, орган адміністративної юрисдикції повинен мати кадрову основу, а крім того, частіше за все він (орган) має справу з конкретною низкою питань правового матеріалу, вивчення якого не становить великих складнощів. При цьому знання і дотримання основних прав і свобод громадян є прямим обов'язком органів управління.

Створення системи спеціалізованих адміністративних судів не повинне привести до ліквідації галузевих органів адміністративної юрисдикції[29], оскільки адміністративні суди не можна ототожнювати з органами, що розглядають справи про адміністративні правопорушення і накладають адміністративні стягнення[30].  Юрисдикційні органи, як уявляється, доцільно залишити з двох причин. По-перше, орган адміністративної юрисдикції не існує відокремлено в функціональному плані (тобто юрисдикційна функція є однією із багатьох функцій органів управління). По-друге, ці органи здійснюють повноваження не лише по накладенню стягнень, а й застосовують інші заходи державного  примусу.

Разом з тим, не викликає сумніву необхідність судового контролю за подібною діяльністю органів державного управління. Автор поділяє думку О.В. Яценко, який вважає, що до правових проблем, що безпосередньо пов'язані із забезпеченням судового контролю за законністю застосування адміністративних стягнень, належать:

 - виявлення правомірності поведінки (діяльності) учасників суспільних відносин, для яких реалізація норм права обумовлена доцільністю або б обставинами вирішення конкретних справ у сфері державного управління;

-  з'ясування пом'якшуючих та обтяжуючих  відповідальність обставин, а також наявність заподіяної майнової шкоди, інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи;

- судова оцінка наявності самого факту вчинення адміністративного проступку, тобто обставин, з якими закон пов'язує настання для особи певних юридичних наслідків;

- судова оцінка нормативного акта, яким передбачено адміністративну відповідальність за даний проступок і згідно з яким на винну особу накладене адміністративне стягнення[31].

Як правильно зазначає Ю.С. Педько, перші два питання повинні вирішувати безпосередньо органи, які розглядають справи про адміністративні проступки, більш того, з'ясування усіх обставин справи є прямим обов'язком юрисдикційних органів. Суд же повинен лише перевірити законність процедури притягнення до адміністративної відповідальності і накладення стягнення, тому останні два питання мають  входити  до  компетенції  суду[32].

В доповнення до цього слід зазначити, що з'ясувавши причини порушення законності  при  притягненні  до  адміністративної  відповідальності, суд має право і  зобов'язаний  прийняти  відповідне  рішення (постанову) і довести  його до відома керівника того органу державного управління, в якому мають місце встановлені судом порушення встановленого порядку  та механізму накладання адміністративного стягнення.

Рівень співвідношення адміністративної юстиції і адміністративної юрисдикції полягає також і в тому, що в процесі перегляду справ про адміністративні  правопорушення  (справи,  що  розглядаються  юрисдикційними

органами) суди поряд із забезпеченням законності у сфері адміністративної юрисдикції фактично виконують функції адміністративної юстиції, на що зверталася  увага науковців[33].

Крім того, суд може вимагати вжити необхідних заходів, які забезпечували б дотримання прав громадян або юридичних осіб, що беруть участь в юрисдикційному процесі.

Підводячи підсумки викладеного у другому розділі, можна зробити деякі  висновки.

1. У зв'язку з процесом удосконалення органів судового контролю над діями адміністративних органів, що протікає в Україні, і створення адміністративних судів, корисно запозичення досвіду позитивних наробок закордонного адміністративного права не тільки з точки зору інституціонального підходу (організація адміністративних судів), а й концепції адміністративного судочинства (процесуальні аспекти діяльності, поведінкові орієнтації суддів, їх соціальний статус і установки, доступність адміністративного судочинства). Однак при цьому повинна дотримуватися зваженість, а також враховуватися сумісність реципіруємих норм і реалій української національної правової системи.

2. Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція, маючи суміжні ознаки, відрізняються за ознаками предметної природи (судової і виконавчої) та характером цих видів діяльності. Адміністративні суди наділяються правозахисними функціями щодо прав і свобод громадян та юридичних осіб у сфері управлінської діяльності і повинні бути позбавлені повноважень щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення.

1 [69] Битяк Ю. П., Богуцкий В.В., Гаращук В.Н. и др. Административное право Украины: Учебник. - Харьков: Право, 2003. - С. 211.
 

[1] [61] Алехин А.П., А.А. Кармолицкий, Ю.М. Козлов. Административное право Российской Федерации. - М., 1998, с. 315.
 

[2] [129] Н.Г. Салищева. Административний процесc в СССР. - М., Юрид. лит., 1984, с. 12-17.
 

[3] [140] Ю.А. Тихомиров. Курс административного права и процесса.  - М., - 1996, с. 730.
 

[4] [135] М.Ф. Стахурський. Проблеми реформування адміністративно-юрисдикційного процесу. //Право України. - 2002. - № 3. - с. 28. 
 

[5] [61] Алехин А.П., А.А. Кармолицкий, Ю.М. Козлов. Административное право Российской Федерации. - М., 1998, с. 319.
 

[6] [59] Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів. Під ред. проф. Ю.П. Битяка - Харків, - Право, 2000. с. 193.
 

[7] [58]Административное право: Учебник/ Под ред. Ю.М. Козлова, Л.Л. Попова. - М., Юристъ, 1999. с. 405.
 

[8] [61] Алехин А.П., А.А. Кармолицкий, Ю.М. Козлов. Административное право Российской Федерации. - М., 1998, с. 323-324.
 

[9] [59] Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів.Під ред. проф. Битяка Ю.П. - Харків, - Право, 2000. с. 194.
 

[10] [67] Д.Н. Бахрах. Административное право. - М., БЕК, 1996, с. 153-156
 

[11] [61] Алехин А.П., А.А. Кармолицкий, Ю.М. Козлов. Административное право Российской Федерации. - М., 1998, с. 327.
 

[12] [99] Краткий словарь иностранных слов. - М., 1952. - с. 472.
 

[13] [110] Малая Советская энциклопедия. Т. 10. - М., 1932. - с. 360.
 

[14] [119] Педько Ю.С. Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція: деякі теоретичні та практичні питання співвідношення. // Право України. - 2001. - № 10. - с. 72.
 

[15] [95] Карпович А.Д. Организационно-правовые вопросы административной юстиции Франции. - М.,1990.с5.
 

[16] [119] Педько Ю.С. Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція: деякі теоретичні та практичні питання співвідношення. // Право України. - 2001. - № 10. - с. 72.
 

[17] [158] Шергин А.П. Административная юрисдикция. - М., 1979. - с. 33.
 

[18] [124] Попович С. Административное право. Общая часть. - М., 1968. - с. 398-400.
 

[19] [119] Педько Ю.С. Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція: деякі теоретичні та практичні питання співвідношення. // Право України. - 2001. - № 10. - с. 73.
 

[20] [147] Хаманева Н.Ю. Защита прав граждан в сфере исполнительной власти. - М., 1997. - с. 131.
 

[21] [130] Салищева Н.Г. Гражданин и административная юрисдикция в СССР. - М., - 1970. - с. 19.
 

[22] [133] Стайнов П., Ангелов А. Адмнистративное право Народной Республики Болгарии. - М., - 1960. - с. 372.
 

[23] [119] Педько Ю.С. Цит. Праця. - с. 73.
 

[24] [151] Чечот Д.М. Административная юстиция. (Теоретические проблемы). - Л., - 1973.  - с. 27-31.    
 

[25] [70] Бойцова В.В., Бойцов В.Я. Административная юстиция: к продолжению дискуссии о содержании и значении..// Государство и право. - 1994. - № 5. - с. 42 - 53.
 

[26] [119] Педько Ю.С. Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція: деякі теоретичні та практичні питання співвідношення. // Право України. - 2001. - № 10. - с. 72.
 

[27] [139] Тищенко Н.М. Административно-процессуальний статус гражданина Украины: проблемы теории и пути совершенствования.  - Х., - 1998. - с. 239.
 

[28] [119] Педько Ю.С. Цит. Праця. - с. 72-73.