Реформування державного апарату і системи державного управління в Україні, відповідно до Концепції адміністративної реформи, надало особливої  актуальності пошуку напрямків запозичення закордонного досвіду. Мова не йде про необхідність чисто механічного використання іноземних моделей адміністративного судочинства чи державного управління. У питанні про запозичення позитивних наробок адміністративного права інших країн слід дотримуватися зваженості, а також враховувати реалії української національної правової системи.

Теоретико-пізнавальне, а також прикладне значення компаративного  вивчення питань адміністративної юстиції пояснюється тим, що адміністративно-правові системи закордонних країн втілили в собі загальні тенденції розвитку сучасної державності, а також особливості історичного  розвитку окремих країн.

Інститут адміністративної юстиції в країнах Західної Європи та в США склався історично. Хоча політичний зміст цього інституту єдиний у всіх правових державах, його юридична форма в силу певних причин є різною. В одному випадку це пояснюється впливом соціально-економічних умов, а в іншому - тиском традицій чи пануючої правової доктрини. У переважній більшості випадків ці причини діяли в сукупності.

Необхідно відзначити, що становлення і розвиток моделей адміністративної юстиції є результатом послідовної реалізації ідеї поділу влади, створення балансу особистих і публічних інтересів. Адміністративна юстиція - один з небагатьох інститутів демократичної, правової держави, започаткований не в англо-американському конституціоналізмі, а в державно-правових системах романо-германської сім'ї.  Причину існування вище названих моделей можна побачити у відмінних концепціях права, яких дотримуються правові доктрини статутної і прецедентної систем права.

Разом з тим, на нашу думку, досвід правосуддя по адміністративних справах будь-яких розвинених держав є корисним для запровадження повноцінної адміністративної юстиції в Україні.  Він свідчить про те,  що  у світі склалося  декілька  моделей  адміністративної юстиції.

1. Англосаксонська модель адміністративної юстиції. Для даної системи властива наявність у межах визначених відомств адміністративних судів, що не складають єдиної судової системи (Великобританія, США, Австралія та ін.). Одночасно з існуванням таких адміністративних судів, які розглядають певні адміністративні спори, існують загальні суди, в яких зацікавлені особи мають можливість реалізувати своє право на звернення.

Традиційна англосаксонська доктрина стверджувала, що державний лад заснований на двох засадах: верховенстві парламенту і пануванні права. Що стосується панування права, то англійська класична теорія і, головне, практика завжди вважали, що під правом розуміються лише такі правила (норми), які користуються захистом загальних судів. "Які б інтереси не зіштовхувалися, найкращим, хоча не завжди найбільш зручним методом вирішення конфлікту, є застосування певних норм за допомогою судової процедури"[1]. Досить поширеною є точка зору, згідно з якої "незалежна судова влада є кращим захистом проти всякого зловживання владою "[2] , а "ті, кому дорога свобода, повинні відчувати тривогу, коли будь-який спір, що стосується основних свобод, передається до юрисдикції не загальних, а будь-яких інших судів"[3]. Така точка зору, однак, не заважала тим же самим авторам, які посилаючись на складність, повільність та  інші вади звичайної англійської судової процедури, наполягати на передачі більшості адміністративних спорів на розгляд відомчих "квазісудових" установ.

У Великобританії неправомірні дії адміністративних органів можуть бути оскаржені до загального суду. Поряд із загальними судами подібні справи можуть розглядати спеціальні органи адміністративної юстиції. 

У Законі 1958 р. "Про трибунали і розслідування" сформульовані загальні принципи організації і діяльності органів адміністративної юстиції у Великобританії. Такі органи за компетенцією можуть бути поділені на дві групи: трибунали у сфері соціального управління та трибунали у сфері управління економікою. Створюються вони, як правило, актом парламенту, що визначає їх структуру, порядок формування і діяльності. В окремих випадках повноваження на створення трибуналу можуть делегуватися міністру. Характерна риса адміністративних трибуналів у Великобританії - їх інтеграція в систему управління. Проте остаточне рішення за постановами адміністративних трибуналів у випадку апеляції виносить загальний суд. З цього погляду адміністративна юстиція в цій країні виступає як елемент загальної судової системи.

Трибунали - специфічне британське явище. Це своєрідні "неформальні" суди. Вони займають проміжне положення між адміністрацією і загальними судами. Завдання трибуналу - встановлення наявності в конкретної особи права на допомогу або послуги, передбачені конкретним законом.

Найбільш численні серед них - трибунали з прибуткового податку, з національної служби охорони здоров'я, з соціального забезпечення і з соціальних питань. Кількість трибуналів продовжує збільшуватися, оскільки англійці віддають перевагу створенню нових трибуналів, замість того, щоб реорганізовувати старі. Трибуналів так багато, що буває важко розібратися, до  якого з них варто звернутися (наприклад, до  трибуналу з квартплати, або в комітет по оцінці розміру квартирної плати).

Іншою формою здійснення адміністративної юстиції у Великобританії є щорічні відкриті розслідування, які проводяться міністерствами і пов'язані з  примусовим викупом приватних земельних ділянок для цілей загального користування, а саме, для будівництва доріг, ліній електропередач, трубопроводів, ліцензування транспорту і т.ін. Мета розслідувань - залучення всіх зацікавлених осіб до  процесу  розробки  і  прийняття  рішень. Питання, що вирішуються міністерствами, вважаються політичними, оскільки вони торкаються інтересів не тільки конкретних осіб, але й населення окремих місцевостей.

Загальні суди у Великобританії, у свою чергу, вправі у зв'язку із зверненням громадян вирішувати питання щодо законності дій, рішень адміністративних органів. Так, суди розглядають скарги на перевищення повноважень адміністративними органами, зловживання службовим повноваженням чи здійснення повноважень із неналежними цілями і т.ін. Ці справи розглядаються англійським судом за загальними правилами цивільного судочинства без будь-яких вилучень і, зокрема, із збереженням правил стягнення мита, яке за позовами "до корони" є достатньо високим.

Спеціальні квазісудові органи - адміністративні трибунали - почали створюватися у  Великобританії  на початку ХХ ст. У середині 80-х років існувало понад 40 видів трибуналів. Вони були створені майже в усіх міністерствах і в більшості великих відомств. Адміністративні трибунали, за словами В.Р. Уєйда, фактично являють собою частину системи управління, мають характер судів, але  вони  глибоко  вросли в адміністративний механізм держави.[4]

Відповідно до класифікації, проведеної Т.І. Фахрашуі[5], адміністративні трибунали, що діють у Великобританії, поділені на дві групи: місцеві трибунали у сфері соціального управління (місцеві трибунали по наданню додаткової допомоги, трибунали Національної служби охорони здоров'я, імміграційні трибунали та ін.) та трибунали  у  сфері управління економікою (промислові, земельні трибунали,  загальні і спеціальні комісії із справ про прибутковий податок та ін.).

Надзвичайна розмаїтість трибуналів не дозволяє дати загальне визначення цих органів. Закон "Про трибунали і розслідування" встановлює необхідність додержання будь-якими трибуналами принципів "природного правосуддя". Однак ці принципи по-різному трактуються англійськими авторами, а деякі з них уявляються просто несумісними з фактичною діяльністю адміністративних трибуналів. Так, П. Арчер вказував на те, що одним із принципів природного правосуддя є відоме правило про те, що ніхто не повинний бути суддею у своїй власній справі[6] . Якщо врахувати, що більшість членів трибуналів призначаються главою відомства, на рішення якого трибуналу і припадає розглядати скарги, важко погодитися з тим, що цей  принцип  дійсно  додержується.

Справа порушується в трибуналах заявою (не позовом) зацікавленої сторони. У деяких трибуналах заява проходить дві або навіть три інстанції. Наприклад, заява щодо соціальної допомоги у зв'язку з настанням страхового випадку спочатку розглядається місцевим страховим агентом, який не є співробітником трибуналу, а є службовцем міністерства. Його рішення може бути оскаржене в місцевий трибунал, який складається з незалежного голови (президента), призначуваного міністром, і двох інших членів, що не є співробітниками міністерства. Наступний етап - оскарження національному страховому комісару. Якщо зацікавлена особа не згідна з рішенням комісара, їй надається право захищати свої інтереси в загальному суді шляхом пред'явлення  позову[7].

Як бачимо, система трибуналів не завжди забезпечує швидкий захист прав громадян, а система адміністративної юстиції у Великобританії далека від досконалості. У багатьох випадках пристрасний і далеко не швидкий суд, надзвичайна заплутаність судової системи і відсутність єдиної процедури, що дає хоча б мінімум процесуальних гарантій, - це риси адміністративної юстиції у Великобританії.

У Сполучених Штатах Америки майже всі органи виконавчої влади так чи інакше правомочні розглядати і вирішувати спори, пов'язані з їх діяльністю. У США немає єдиної системи адміністративної юстиції. Делегування легіслатурами судових повноважень адміністрації обумовлено насамперед нездатністю судів розглядати велику кількість нових справ, складною і тривалою процедурою проходження справ у судах, високою вартістю судових витрат, а також наявністю в адміністрації наглядових і слідчих функцій.

Закон "Про адміністративну процедуру" 1946 р. визначає такі організаційні форми адміністративної юстиції в США:

 1. В адміністративних установах утворюються органи адміністративної юстиції, які за своєю природою є спеціалізованими підрозділами цих установ (комісії, комітети, ради і т.ін.). Це так звана відомча юстиція, оскільки органи адміністративної юстиції діють в межах відповідної галузі. Для таких органів розгляд заяв або претензій приватних осіб (фізичних чи юридичних) складає лише частину їх діяльності. Просліджується тенденція подальшого відокремлення органів адміністративної юстиції всередині адміністративних установ. До органів даної категорії відносяться Комісія міжштатної торгівлі, Федеральна комісія зв'язку, Національне управління трудовими відносинами, Агентство з охорони навколишнього природного середовища тощо.

2. Іноді утворюються органи, призначення яких - вирішення виключно адміністративно-правових спорів. Такими органами є комісії штатів з виплати компенсацій трудящим, окружні податкові, митні суди, претензійні суди за позовами до уряду.

Таким чином, у США адміністративні установи, наділені судовими повноваженнями, підрозділяються умовно на дві категорії: ті, для яких розгляд заяв або претензій приватних осіб є лише частиною їх роботи, а також ті установи, для яких розгляд спорів - їх єдина функція.