Порядок формування органів адміністративної юстиції залежить від їх рівня і характеру діяльності. Члени федеральних органів призначаються Президентом країни за згодою Сенату. Там, де функції адміністративної юстиції здійснюють особливі структурні підрозділи або посадові особи органів виконавчої влади, вони призначаються наказами керівників міністерств і відомств. Вибір кандидатів на частину посад адміністративних суддів обмежений списком, що затверджується Управлінням кадрової служби. Претенденти за заміщення посади адміністративного судді повинні мати вищу юридичну освіту, певний стаж роботи юристом і ліцензію на заняття юридичною практикою. Адміністративні судді є державними службовцями і на них поширюються статутні положення, що стосуються чиновницького корпусу.

У Законі "Про адміністративну процедуру"  визначено, що скарга в загальний суд не може мати місця, якщо нормативними актами передбачено інший порядок її розгляду, а також якщо адміністративний орган виніс рішення в обсязі тих повноважень, які йому надані. При розгляді скарги загальний суд не перевіряє фактичної сторони справи, а лише контролює законність рішення адміністративного органу.

В інших країнах англосаксонської правової системи інститут адміністративної юстиції існує в більш спрощеному вигляді. Так, в Австралії  систему органів адміністративної юстиції складають Федеральний суд і спеціалізовані суди - адміністративні трибунали, що не входять у систему загальних судів. До компетенції Федерального суду Австралії, що функціонує відповідно до  спеціального  закону, прийнятого в 1976 р., відноситься розгляд по першій інстанції деяких справ по скаргах на дії адміністративних органів, що підлягають судовому розгляду.

Різноманітні за назвами і функціями адміністративні трибунали діють в окремих штатах. Наприклад, у штаті Вікторія є трибунал, що розглядає спори місцевої влади з архітекторами і будівельниками з приводу спорудження нових будинків. Необхідно відзначити, що і правова, і судова системи Австралії формувалися під впливом англійського права, що пояснює "запозичення" цією країною окремих англійських правових і судових інститутів, зокрема  інституту адміністративної юстиції[8].

2. Континентальна модель адміністративної юстиції. Дана модель характеризується створенням для розгляду всіх адміністративних спорів  адміністративних судів, які складають спеціальну систему: від судів нижчого   -   до судів середнього і вищого рівнів. Така система діє паралельно із системою загальних судів, що розглядають кримінальні і цивільні справи, суду конституційної юрисдикції та інших судів. У межах даної системи адміністративні суди перебувають у відносному підпорядкуванні адміністративним органам (Франція, Греція, Італія) або формально незалежні від них (Німеччина, Австрія, Фінляндія).

Практика адміністративних судів у країнах континентальної системи права докладно висвітлюється в юридичній літературі. Якщо взяти для прикладу організацію адміністративної юстиції Франції і ФРН, то слід відзначити  її сувору структурованість як по горизонталі, так і по вертикалі.

Сучасна адміністративна юстиція Франції - продукт двохсотлітнього розвитку системи органів державного управління. Для неї характерна традиційно сильна централізація і наявність відокремлених адміністративних судів, ретельна розробленість правових приписів, що регулюють їх діяльність, висока правова культура.

Існуюча зараз у країні система адміністративної юстиції почала формуватися після Великої французької революції. Теорія поділу влади суттєво  вплинула на запровадження адміністративної юстиції. Систему адміністративної юстиції у Франції складають цілком самостійні адміністративні суди, що не підпорядковуються ніяким органам. Дані суди виступають також у ролі радників адміністрації. Адміністративні суди розглядають як малозначущі (пенсії, відшкодування збитків та ін.), так і значні політичні справи. Вони перевіряють законність адміністративних актів - від рядових муніципальних до ордонансів Президента. Судові функції адміністративних судів стосуються всіх сфер життя суспільства: політичної - вибори; економічної - військова економіка, планування, будівництво; соціальної - громадська безпека, професійні корпорації, благоустрій міст, захист навколишнього середовища; культурної - реформа освіти, державне навчання; моральної - цензура преси і кіно.

Спеціалізація судів у питаннях управління допомагає їм глибше проникати в суть аналізованих справ, приймати кваліфіковані рішення. Ротація адміністрації і судів, що практикується у Франції, сприяє зміцненню порозуміння і довіри між ними. Адміністрація більше довіряє адміністративному суду, ніж загальному, тому що бачить, що перший краще розбирається в роботі установи. Разом з тим, тісні взаємовідносини між адміністрацією і судом іноді несприятливо відбиваються на неупередженості  й  об'єктивності суду.

До адміністративних судів відносяться низові суди (регіональні і спеціалізовані), апеляційні і Державна рада. Попередниками сучасних регіональних судів були ради префектур. Декретом від 30 вересня 1953 р., вони були докорінно реформовані - перетворені в дійсні суди за зразком загальних судів і перейменовані в регіональні адміністративні суди[9].

Система адміністративної юстиції у Франції побудована таким чином. Територія Франції поділена на 25 округів (кожний округ включає від двох  до семи  департаментів), у кожному окрузі створюється адміністративний суд (трибунал), що діє як суд першої інстанції (наприклад, трибунали округів Сени, Парижа, Руану і т.ін.).

Адміністративний суд (трибунал) складається з голови і трьох-чотирьох членів, які призначаються урядовим декретом за поданням Міністра внутрішніх справ, узгодженим з Міністром юстиції. Організаційно адміністративний суд (трибунал) перебуває в подвійному підпорядкуванні - органам внутрішніх справ  та  органам юстиції.

Адміністративний суд (трибунал) має право розглядати скарги на всі акти, видані органами виконавчої влади. Можливе оскарження актів, що порушують суб'єктивні права, а також актів, що носять нормативний характер (не підлягають оскарженню акти, що мають силу закону, усі виконавчі акти, схвалені спеціальним законом, і судові акти). Можна, наприклад, оскаржити рішення місцевих органів по обкладенню податками, рішення муніципалітетів про земельні ділянки, випадки перевищення влади та ін.[10].

До спеціалізованих адміністративних судів відносяться Рахункова палата, дисциплінарні суди, суди з питань соціального забезпечення, що займаються пенсіями й іншими допомогами. Доцільність створення спеціалізованих судів пояснюється ефективністю вузької спеціалізації службовців адміністрації (як у випадку з Рахунковою палатою), а також можливістю залучення представників громадськості до участі в розгляді справ.

Постанови регіональних адміністративних судів можуть бути оскаржені в апеляційні суди, створені в 1987 р. для полегшення роботи Державної ради (декрет від 31.12.1987 р.). Їх усього п'ять. Кожний із них поділений на дві або три палати. Головами судів є члени Державної ради.  Рішення по скаргах приймаються палатами, а у виняткових випадках - пленумами судів. До апеляційних адміністративних судів надходять скарги на рішення адміністративних судів першої інстанції, за винятком деяких категорій справ, що оскаржуються безпосередньо в Державну раду. На рішення адміністративних апеляційних судів в Державну раду можуть бути подані касаційні скарги.

Державна рада є вищою  інстанцією в системі адміністративних судів Франції[11]. Державна рада складається з п'яти відділів: чотирьох  консультативних і одного судового (в ньому 10 підвідділів). Державна рада як  вищий адміністративний суд виносить по першій і останній інстанції рішення з найбільш важливих справ: за скаргами з метою скасування декретів Прем'єр-міністра або Президента республіки, а також нормативних актів, прийнятих міністрами; щодо спорів, які стосуються статусу вищих державних посадових осіб; за скаргами про законність адміністративних актів, сфера застосування яких виходить за межі одного адміністративного суду; щодо спорів, що виникають з юрисдикції адміністративних судів за кордоном або у відкритому морі. Як  суди другої й останньої інстанції Державна рада виносить рішення за скаргами і протестам на рішення апеляційних і спеціалізованих, а в окремих випадках - і регіональних адміністративних судів.

До 1953 р. Державна рада розглядала також значну кількість справ по першій інстанції, у зв'язку з чим компетенція місцевих адміністративних судів була істотно обмежена, а Державна рада перевантажена. За свідченням М. Валіна, до кінця 1953 р. в Державній раді зібралося близько 26000 нерозглянутих справ. Усе  це  викликало до життя  реформу 1953 р.[12]

За французькою теоретичною  доктриною, законодавством і практикою головне завдання адміністративних судів полягає в перевірці законності адміністративних актів. Водночас вважається, що адміністративні суди не вправі контролювати доцільність адміністративної діяльності. М. Валін зазначав, що суддя не повинен розглядати питання про те, чи був адміністративний акт розумним, талановитим, поганим або гарним. Суд, на думку цього автора, повинен відмовитися від внесення у свої рішення положеннь, які були б справжніми адміністративними актами. У цьому випадку  суддя сам стає адміністратором[13].

Науковці, які підтримують французcьку доктрину, стверджують, що країни, де адміністративні спори вирішуються загальними судами, позбавлені адміністративної юстиції. Але і французcька модель адміністративної юстиції не позбавлена недоліків, серед яких виділяють надто тісний зв'язок адміністративних судів з вищою адміністрацією та  відмовою від деяких традиційних принципів правосуддя (гласність).

Самостійна система адміністративної юстиції існує в Греції. Тут, поряд із системою загальних судів, вищою ланкою яких є Ареопаг, сформовано систему адміністративних судів, очолювану Державною радою. Адміністративні суди вправі відміняти адміністративні акти, прийняті з порушенням закону або в результаті зловживання владою. Місцеві адміністративні суди називають податковими судами. Їх рішення можуть бути оскаржені в Державну раду. Є також фінансовий суд, який виконує одночасно функцію контролю за витратами державних коштів[14] .

Система адміністративної юстиції Італії аналогічна французькій і грецькій моделям. Установи адміністративної юстиції Італії також утворюють самостійну систему на чолі з Державною радою. Організаційна побудова цих судів визначена Законом "Про утворення обласних адміністративних судів" № 1034 від 06.12.1971 р. і зведеним текстом законів про Державну раду від 26.06.1924 р.[15]. Державна рада відповідно до ст. 100 Конституції Італії здійснює контроль за законністю актів уряду і міністерств,  розглядає скарги на рішення обласних адміністративних трибуналів, що існують у кожній із  двадцяти областей[16] . Адміністративні трибунали виступають як органи адміністративної юстиції першої  інстанції.

 Найхарактернішими ознаками функціонування адміністративних судів Федеративної Республіки Німеччина Республіки німеччина Ррр   ьторо