Усім купцям і продавцям, які приїздили до Одеси торгувати, надавали для цього певні місця. Ставати вони повинні були рядами. Якщо селяни приїжджали торгувати, то мали право установлювати вільні ціни, але їм заборонялося встановлювати крамниці чи магазини. Цікавий той факт, що торговцям, промисловцям строго заборонялося домовлятися про непомірно високе підвищення ціни на товар, чи навпаки, про її зниження. Пояснювалося це тим, що такі дії могли відлякувати потенційних торговців, а це приносило б збитки місту. Заборонялося також ставити лотки для продажу продовольчих товарів на міських площах, посередині вулиць, перехресть, на дорогах, біля мостів, церков і на цвинтарях. Місцеві поліцейські чиновники повинні були відвідувати ринки. Якби вони бачили, що товар неякісний чи багато коштує, то повинні були негайно доповідати про це начальству.

3) Третьою складовою частиною торгової поліції були торгові і рядські старости. Вони обиралися з торгуючих на ринках, площах тощо і зобов'язані були наглядати за чистотою і повідомляти населення про розпорядження торгової поліції.

Міську господарську поліцію складали:

1) Господарські пристави, що збирали міські податки і здійснювали виконання всіх справ, які стосувалися міської скарбниці.

2) Доглядачі міського майна.

3) Депутати, які здійснювали оцінку нерухомості, що підлягала обкладанню міським податком.

Аукціонна камера складалася з керуючого і присяжних аукціонників, що готували і проводили аукціони й аукціонні продажі.

Що стосується управ, то вони поділялися на купецьку і міщанську. Формувалися вони під головуванням старшини одного із станів, із членів від цих розрядів обивателів і засідателів. Члени купецької управи виконували також обов'язки купецьких старост.

Управи у своїй діяльності підпорядковувалися розпорядчій думі, а по казначейських справах були в безпосередніх відносинах з Казенною палатою.

До складу міщанської управи входили:

1) Міщанські старости з помічниками і десяцькими, які повинні були виконувати розпорядження управи і вимоги міської поліції, що відносилися до міщанської громади.

2) Рекрутські старости, що діяли на підставі Рекрутського статуту.

Розділ другий Положення про громадське управління міста Одеси був присвячений порядку призначення виборних і гласних загальної думи; заміщенню посад у міському громадському управлінні.

Виборні від усіх розрядів міських обивателів обиралися безпосередньо самими обивателями. Для володіння правом голосу в обранні виборних міський обиватель повинний був мати визначені якості:

1. Бути не молодше 21 року.

2. Якщо Він ,не зганьблений судом, торгово неспроможнім і не позбавлявся голосу за негожі вчинки чи поведінку, що ганьбить його, за вироком зборів виборних, який набрав чинності, [125, с.5]. Якщо він володіє в місті власністю у вигляді нерухомості чи грошей, або капіталу товарами, що приносять доход у рік у розмірі не менш 100 карбованців сріблом.

3. Якщо він записаний у міську обивательську книгу і приписаний до міста протягом двох років.

Цікаво, що для визначення доходу з нерухомої власності за основу приймалася міська оцінка, що, у свою чергу провадилася для розподілу громадського податку. Коли особа не мала ні нерухомої власності, ні купецьких капіталів, то для визначення доходу приймалися його торгові чи ремісничі заклади, які визнавалися такими, що приносять доход. Якщо ж вони не володіють такими закладами, то доход визначався торговою депутацією.

Для осіб жіночої статі встановлювалися наступні правила. Жінки, що володіли нерухомою власністю в місті, чи могли би брати участь у виборах по праву купецької торгівлі чи ремесла, право голосу не мали. Вони у виборах не брали участь, але могли віддати свій голос батьку, чоловіку, сину, дядьку, брату, зятю, якщо вони досягли віку повноліття, встановленого законом, не були осуджені і не були відзначені торговою неспроможністю. Генерал-губернатор, градоначальник, поліцмейстер і інші чини міської поліції, прокурор і стряпчий до тих пір, поки займали ці посади, права голосу на виборах не мали, навіть якщо і володіли в місті нерухомою власністю.

Виборні могли обиратися тільки з осіб, що мали право голосу на виборах і були не молодше 25 років. Списки відібраних станами Виборних, із протоколами їх зборів, передавалися в депутатські збори. Вони перевірялися і якщо не було ніяких порушень, те виборні допускалися до виконання своїх обов'язків. При цьому вони приймали присягу й обіцяли неупереджено виконувати обов'язки і дотримуватись виданих для них правил.

Якщо з'ясовувалося, що при виборах були виявлені порушення, то про це доповідалося генерал-губернатору. Він згодом давав розпорядження про призначення нових виборів. Усі посади громадського управління заміщалися на вибір зборів виборних, які здійснювалися або декількома зборами разом, або кожним з них окремо. Вибір міського голови провадився загальними зборами виборних від усіх розрядів обивателів. Дворянам надавалося право на підставі дворянської грамоти відмовлятися від прийняття посад по міським виборам. Ніхто не міг ухилитися від заняття посади без поважної причини, якими могли бути тільки державна служба, тяжка хвороба, старість.

Іноземці, що володіли нерухомою власністю, і також мали право голосу на виборах теж не могли без ґрунтовних причин відмовлятися від прийняття громадської посади. Якщо людина обиралася на ту чи іншу посаду вперше, а в той же самий час йому необхідно відлучитися з міста, наприклад, у господарських справах, то він міг бути звільнений від служби після розгляду цього питання на зборах відповідного стану.

Ті, хто ухилявся від прийняття посади, піддавався штрафу від 5 до 10 карбованців, сплата якого не звільняла надалі від вступу на посаду [127, с.453]. Якщо людина вже відбула повний термін на громадській посаді, вона мала право відмовитися від прийняття більш низької посади. Також заборонялася сумісна робота в одній установі батька із сином, тестя з зятем, рідних братів, дядька з рідними племінниками [129, с.145].

На кожну посаду, крім міського голови, обирався також кандидат. У випадку хвороби чи відсутності посадової особи на службі, він (кандидат) міг його заміщати. Правило це не поширювалося на виборних гласних, що не вважалися посадовими особами.

Міський голова міг обиратися з осіб усіх станів, що досягли 25 років, володіли в місті власністю, що коштувала не менш 15000 карбованців сріблом. Міський голова обирався на 4 роки і затверджувався Міністром внутрішніх справ. Якщо міський голова залишав свою посаду раніше встановленого терміну, то відразу ж проводилися перевибори. Якщо міський голова хворів, чи тимчасово був відсутній на законній підставі, то його заміщав один із старшин.

Гласні загальної думи і депутати міських депутатських зборів вибиралися із середовища виборних. Перші обиралися на три роки, а другі - на один рік. При цьому вони залишалися й у посаді виборних.

Члени розпорядчої думи обиралися від кожного стану за визначеною для них квотою. Вони служили чотири роки і затверджувалися в посаді генерал -губернатором.

Стосовно ж канцелярій обох дум, то тут посади заміщалися в такий спосіб. Обраний міський секретар затверджувався генерал - губернатором. Термін служби був шість років, із правом подавати прохання про звільнення. Скарбник теж затверджувався генерал-губернатором терміном на два роки. Інші канцелярські посади в думах могли заміщатися особами всіх станів, з дозволу міського голови. Секретарем і бухгалтером розпорядчої Думи могли бути лише ті, хто мав право на прибуткову службу, і правом вступу на цю службу.

Торгові депутати обиралися лише з купецького стану. Торгові, базарні і ринкові доглядачі - з міщанського і купецького стану терміном на три роки. При цьому перші затверджувалися в посаді генерал-губернатором, а останні розпорядчою думою.

Що стосується міської господарської поліції, то тут вибори відбувалися за такою схемою. Господарські комісари і депутати для розкладки міського податку вибиралися на два роки. Перші - з осіб, що мали право голосу на виборах, а останні - з осіб, що мали нерухому власність у місті. Затверджувалися ці посади розпорядчою думою. Доглядачі міського майна також затверджувалися думою із усіх станів на безстроковий час. Управляючий аукціонною камерою обирався загальною думою на чотири роки і теж затверджувався генерал-губернатором. Присяжні - аукціонники обиралися на два роки з осіб купецького і міщанського стану і затверджувалися розпорядчою думою.

Публічні нотаріуси, міські і приватні маклери, сумлінні свідки і міські оцінювачі обиралися на підставі положень, що містилися у Торговому статуті і цивільних законах. Нотаріуси і маклери обиралися із найбільш надійних осіб на безстроковий час, а свідки й оцінювачі - на два роки.

Станові старшини і їхні товариші обиралися на три роки. При цьому треба було мати власність на суму не менш 6000 карбованців сріблом. Затверджувалися вони в посаді генерал-губернатором. Члени купецької і міщанської управ обиралися на три роки. На посаду діловодів зборів виборних вибиралися люди цими ж зборами і затверджувалися розпорядчою думою.

Міщанські і рекрутські старости обиралися на три роки. Помічники міщанського старости і десяцькі - на один рік. Десяцькі могли бути обрані з осіб, що не мали права голосу на виборах. Вони повинні були бути не молодше 21 року, і не мати судимості.

Третій розділ Положення міського громадського управління був присвячений порядку виборів і організації зборів для проведення виборів.

При цьому збори для виборів були трьох видів: збори міської громади, збори виборних від станів і збори окремих станів зокрема.

Збори міської громади збиралися тільки для обрання виборних від станів. Це відбувалося раз у три роки за розпорядженням генерал-губернатора. Місце і час проведення зборів визначалося міським головою. При цьому збори вважалися дійсним, якщо в них взяло участь 1/3 осіб, що мали право голосу.

Вибори здійснювалися кожним розрядом обивателів окремо. Якщо обивателів дуже багато, то для зручності розряд обивателів поділявся на ділянки. Вони повинні були включати не більш 600 чоловік. Кожна ділянка обирала стільки виборних, скільки визначалося розрахунками, що робилися розпорядчою думою. Природно, перед виборами в депутатських зборах складалися списки виборців і осіб, що мали право бути обраними по кожному розряду обивателів окремо. Ці списки розглядалися і затверджувалися загальною думою з публікацією в місцевих газетах за місяць до початку виборів. Якщо в місті серед обивателів були якісь заперечення через неправильність чи неповноту списків, то ці заперечення приймалися протягом перших двох тижнів із дня першої публікації.

Список осіб, що мали право бути обраними, розсилався разом з повістками про збори усім виборцям. Виборці, ознайомивши зі списком, указували на тих осіб, яких хотіли би бачити виборними. Їхні імена писалися на окремих листках і підписувалися виборцем. Якщо виборець був не грамотний, то він просив це зробити іншу особу. В такому випадку в листку повинно було стояти два підписи.