Положенням Одеси затверджувалося більш удосконалене і демократичне самоврядування, яке керувалося засадами, що у всіх господарських справах його розпорядники користувалися певною часткою самостійності і могли діяти без стороннього втручання при вирішенні питань громадського управління містом. Існуюча до цього адміністративна опіка, яка регламентувала до дрібних подробиць діяльність органів громадського управління, відсутність бюджетного права міста, при повній централізації, коли вищими урядовими інстанціями вирішувалися найдрібніші справи - усе це характеризувало постійну залежність і неспроможність дореформеної Одеси. Положення Одеси 1863 р. оживило самостійність розпорядчої думи в її господарських справах. Піклування і розпорядження по міському господарству і благоустрою надавалася міському громадському управлінню, яке у межах наданої йому влади, діяло самостійно [126, с.15].

Якщо думи столиці підпорядковувалися безпосередньо сенату, то Одеська розпорядча дума не входила в безпосереднє підпорядкування йому. Таке становище мало свої переваги при вирішенні оперативних і поточних питань громадського управління й у питаннях взаємини з жителями міста.

По-перше, при вирішенні спірних питань громадського управління не було необхідності обтяжувати Сенат листуванням, а вирішувати питання через градоначальника або генерал-губернатора. А так як у цей час готувалося і Положення про громадське управління міст Російської імперії, то воно звільняло Сенат від листування з цими містами, у зв'язку з тим, що в їхніх положеннях за зразок був узятий порядок підпорядкованості розпорядчої думи Одеси. Положенням Одеси встановлювалося, що Сенату направлялися для розгляду скарги тільки на ті постанови, що вже були затверджені градоначальником [126, с.15]. Це також полегшувало становище місцевих жителів, які у випадку незгоди з рішенням думи, змушені були б звертатися у віддалені від їхнього місця проживання центральні органи, що значно затягувало б рішення їхніх питань. Якщо виносилися постанови думи, що не підлягали затвердженню градоначальником, то скарги на них приносилися безпосередньо градоначальнику, який у випадку обґрунтованості скарги, міг запропонувати думі змінити своя постанову, як таку, що не відповідала дійсності. Однак дума й у цьому випадку користалася значною самостійністю, тому що у випадку незгоди з пропозицією градоначальника, могла звернутися безпосередньо до генерал-губернатора. Тільки в тому випадку, коли генерал-губернатор був не згодний з висновком думи, справа з його особливою думкою подавалася на вирішення до Сенату.

Подібний порядок розгляду справ встановлювався і в тих випадках, коли при вирішенні питань міського господарства і громадського управління, які знаходилися на розгляді градоначальника, дума не погоджувалася негайно виконати неузгоджене з нею розпорядження чи постанову [134, с.50]. Інші скарги, що стосувалися порушення думою прав власності були віднесені до компетенції судового розгляду на загальних підставах [126, с.16]. Зі сказаного видно, що Міське положення для Одеси визначало розпорядчій думі значну самостійність у вирішенні питань міського господарства і громадського управління. Питання взаємодії розпорядчої думи з адміністративними і судовими органами були визначені в Положенні Одеси більш чітко, чим це було визначено в міських положеннях інших міст Російської імперії. Непорушним правом розпорядчої думи було діяти в рамках даних їй повноважень, що не суперечать закону, а органом, який охороняв самостійність думи, був Сенат.

Третьою відмітною рисою Положення Одеси від столичних положень був порядок проведення виборів органів громадського управління. В Одеському положенні встановлювався зовсім новий, прогресивний і перспективний порядок виборів. Замість загальноприйнятого на підставі положень Петербурга і Москви порядку виборів шляхом балотування кулями, у Положенні Одеси він був замінений на голосування шляхом подачі бюлетенів або записок [126, с.16]. Варто зупинитися на тім, що послужило підставою для визначення такого порядку виборів, що у корені відрізнялася від уже прийнятого порядку виборів у столицях. Оскільки доля громадського управління містом, розвиток його господарської структури, фінансів і освіти цілком залежала від компетентності і порядності жителів міста, яких обирали, то і виборам тут надавалось величезне значення. Щоб виключити можливість обрання нечесним шляхом осіб, не зацікавлених долею міста, а також, з урахуванням того, щоб засноване на виборних засадах громадське управління був би чітким і визначало собою елементи порядку, необхідно, щоб обрані суспільством особи для виконання обов'язків по громадському управлінню містом, мали ті якості, яких від них чекали виборці. Вибори шляхом подачі бюлетенів чи записок виключали зловживання при голосуванні, а також давали можливість вільного і свідомого волевиявлення виборців, виключали можливість стороннього впливу на них.

По сталій уже системі, в Російській імперії, вибори здійснювалися за двома системами подачі голосів - негативною і позитивною. Негативна система подачі голосів являла собою спосіб балотування кулями. Напередодні виборів складали список осіб, яких мали обирати. Ці списки складалися на дворянських виборах повітовими предводителями разом з депутатськими зборами під головуванням губернського предводителя. Як вже установилося, для виборів по міському громадському управлінню в Петербурзі, список кандидатів у виборні, яких обирали з середовища гласних думи, складався головуючим зборів[126, с.17]. Після цього, на зборах виборців імена, зазначені в цьому списку оголошувалися по черзі одне за іншим, а виборці, користуючись своїм правом обрання, клали кулі праворуч чи ліворуч, виражаючи цим свою згоду чи незгоду з обранням даного кандидата. Кандидат, який отримував більше голосів "за", тобто більше голосів схвальних, чим несхвальних вважався обраним. Якщо розглядати цей процес у дії, то наочно видно, що операція балотування кулями тривала і стомлююча, тому що виборці, при оголошенні кожного з кандидатів за списком, повинні були класти кулі уліво або вправо. З огляду на те, що кандидатів і виборців було багато, то і процедура ця була досить стомлююча. Особливо вона була складною і стомлюючою для таких великих міст як Петербург і Москва, де кандидатів і виборців було дуже багато. Тут більше всього спостерігалася не зацікавленість у виборах, тому що виборці поспішали кинути свої кулі, не цікавлячись результатами виборів, а те, аби швидше закінчити цю процедуру. Значним недоліком було також те, що виборець, маючи дуже неясне уявлення про кожного оголошеного кандидата, не знав - здатний він чи не здатний виконувати свої обов'язки, тому при голосуванні кулями допускалося багато помилок. Виборець, маючи перед собою двох і більш кандидатів, які мають однакові здібності до заняття посади і, віддаючи свій позитивний голос кожному з них, не може ні на що розраховувати, тому що представляє потім право рішення тим, хто подає негативний голос. Ті, кого обирали теж ставилися в цьому випадку в становище, коли від їхньої згоди залежало зайняти чи не зайняти ту або іншу посаду. Погоджуючись на балотування, кожен кандидат повинний виразити своє рішуче бажання бути обраним, хоча невідомо, чи буде його бажання схвалене більшістю виборців. . Аналізуючи перші вибори до органів громадського управління у Петербурзі і Москві, бачимо повну неспроможність правил що регламентували їх проведення, а також недосконалість техніки голосування. Встановлений порядок балотування кулями не тільки затягував до нескінченності процес голосування, але і давав можливість для різного роду зловживань. Недосконалість існуючої виборчої системи часто визнавалася як у нас, так і в Західній Європі. ,Недоліки виборчої системи так великі, що без усунення їх не можна і думати про правильну організацію місцевого самоврядування. Забезпечити представництво за всіма класами населення, за всіма жителями міста - от задача, давно поставлена на чергу гірким досвідом, що постійно вимагає вирішення,[126, с.17].

Зважаючи на те, що виборче право є головною й істотною умовою міського самоврядування, Положенням Одеси була визначена проста і ефективна форма виборів. Головне в ній було те, що вона давала кожному виборцю повну можливість самостійно і без утручання з боку, обдумано і зі свідомістю справи вирішувати, кого з найбільш здатних і гідних він вибирає. Це була система позитивної подачі голосів, що вже апробувалася в більшій частині держав Європи.

Система ця відрізнялася від негативної системи подачі голосів тим, що в цьому випадку не пропонуються кандидатури, а пропонується виборцям лише список всіх осіб, що мають за законом право бути обраними на посади в тій місцевості, де йдуть вибори [135, с.9]. Ознайомившись зі списком, кожен виборець пише на окремому листі дані того кандидата, чиї здібності він вважає достатніми, на його думку, для заняття посади. Заповнивши листок гідними, на думку виборця, кандидатами, виборець особисто у визначений день віддає записку голові виборчої колегії. Зібрані записки підраховуються, призначеними із середовища виборців лічильниками, які повідомляли про число поданих на користь імені кожного кандидата голосів, що і визначало вибір кандидата.

Така система голосування не ображала ні гідності виборців, ні самолюбства тих, хто обирався. Вона давала можливість виборцю назвати гідну, на його думку, кандидатуру, а не давати оцінку пропонованим кандидатам. Позитивним було і те, що особа, що обиралася, і від якої залежала згода на заняття посади, могла відмовитися від неї, будучи обраною. Такий спосіб голосування не примушував кандидатів до удаваного відмовлення, коли це змушувало їх робити побоювання бути забалотованим, що могло поставити їх у незручне становище.

Виходячи зі сказаного видно, що система позитивної подачі голосів, яка закріплювалася Положенням Одеси, забезпечувала повну волю виборцям, усувала сторонній вплив на процес їхнього голосування, не змушувала осіб, що обиралися лицемірити перед виборцями, що згодом прохолоджувало інтерес гідних і здатних претендентів до участі в громадському управлінні містом. Іншою перевагою процедури голосування шляхом подачі записок було те, що вона могла проводитися як відкритим голосуванням так і таємним. При відкритій формі голосування виборець у записці вказував ім'я того, хто обирався і підписував своє ім'я, а при таємній формі голосування вказувалося ім'я того, хто обирався, без указівки свого імені. Кожний з цих способів голосування, незважаючи на їхню новизну, мав свої переваги і недоліки. При таємному голосуванні виборець мав можливість сумлінно висловити свою думку по відношенню до особи, яка обиралася, не побоюючись того, як це буде сприйнято тим, хто обирався. В іншому випадку, користаючись відкритою формою голосування, виборець ставив себе в певну залежність від результатів виборів. Однак, тут була й інша сторона питання. При таємному голосуванні, у той же час, існувала можливість зловживань у процесі визначення переможця на виборах, що складніше було зробити при відкритій формі голосування.

Прийняття такої форми виборів для Одеси, тобто виборів шляхом подачі записок, вимагало від населення міста мати хоч якусь грамотність. Для Одеси це не представляло складності, тому що грамотність серед вищих станів і навіть міщан не викликала сумніву, судячи зі звітів, але якщо і були десь одиничні випадки, то вони впливали менше на результат виборів, ніж балотування кулями [136, с.8]. Це мало ще позитивне значення в тім, що давало поштовх до поліпшення і розвитку грамотності в Одесі. Слід зазначити що, вибори були одним з найважливіших актів утворення громадського управління містом, і до законодавчого закріплення його в Одесі віднеслися з усією відповідальністю.