Поряд із правопорядком, об'єктом правоохоронної діяльності міліції, і насамперед її адміністративних служб, є громадська безпека. У законодавстві, науковій і навчальній літературі ці поняття часто вживаються одночасно як взаємодоповнюючі. Як і порядок, безпека як поняття має найширший ужиток у різних галузях знань і сферах діяльності. Безпека означає дотримання, збереження, непорушність умов життя і розвитку людини, суспільства, навколишнього середовища і т. ін. Належне забезпечення й охорона безпеки давно ввійшли до арсеналу засобів життєзабезпечення суспільства і є одним із важливих завдань держави, займаючи певне місце в системі правового реґулювання у всіх країнах.

На нашу думку, стан громадської безпеки залежить від ефективного функціонування в механізмі адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки, а стан безпеки багато в чому залежить від узгодженості та скоординованості дій усіх складових такого механізму.

У спеціальній довідковій літературі безпека визначається як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх та зовнішніх загроз [260, с. 47]. Більшість адміністративістів, погоджуючись із цим визначенням, відзначають особливу необхідність у забезпеченні й охороні адміністративно-правовими заходами й засобами життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від протиправних посягань [8, с. 465; 90, с. 464-465].

Дефініції поліцейської діяльності, які досліджуються в цій роботі, мають загальносоціальне значення та використовуються в працях і представників юриспруденції розвинених країн демократичної орієнтації. Крім того, цієї позиції дотримуються також керівники поліції цих держав. Так, міністр внутрішніх справ Франції відзначав, що свобода починається з безпеки, і якщо створення її є безпосередньою необхідністю, то захист і забезпечення свободи - постійне та головне завдання національної поліції [289, с. 25].

В умовах розвитку цивілізації забезпечення безпеки стає нагальним завданням, оскільки набагато ускладнилася справа забезпечення технічної безпеки у зв'язку з появою нових технічних засобів, особливо транспортних, не зникла зовнішня небезпека для кожної держави. В останні десятиріччя до цих давніх видів безпеки додалися або розвинулися до державних і глобальних масштабів нові види безпеки, такі як атомно-енергетична, екологічна й інші.

Предметом правового реґулювання є всі види безпеки в сучасному їх стані й значенні: технічна, екологічна, соціальна. Останню, залежно від об'єкта забезпечення й охорони, складають безпека особи, суспільства та держави. Ці три ціннісні об'єкти та відповідно три стани не автономні, а займають певне положення один відносно одного. Забезпечити їх в цілому зобов'язана держава, яка здійснює функції в цій галузі через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Разом із тим, держава забезпечує безпеку не тільки свою власну, але й громадян та суспільства в цілому. У забезпеченні державної безпеки одну з провідних ролей відіграють органи внутрішніх справ, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та корупцією.

На відміну від державної безпеки, безпека суспільства означає захист його матеріальних і духовних цінностей від зовнішніх і внутрішніх загроз. Останні в реальному житті можуть бути наслідком міжнаціональних конфліктів, терористичних актів, злочинних посягань на громадян, які (посягання) переростають у посягання на суспільство в цілому та на його цінності. У зв'язку з цим, на наш погляд, потребує вдосконалення адміністративне законодавство в частині реґламентації ефективності контрольно-наглядової діяльності у сфері виконавчої влади.

Існуюча загроза громадській безпеці зумовлюється такими криміногенними чинниками: злочинність та її прояви, здебільшого в організованих формах; бандитизм і кримінальний терор щодо представників органів державної влади, у тому числі міліції й інших правоохоронних структур. Серйозною загрозою суспільству стала екологічна безпека, стихійні лиха, аварії, катастрофи, випуск на лінію технічно несправних транспортних засобів, керування транспортними засобами в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, незахищеність особи, майна від пожеж, що мають значне поширення.

Разом із цим, до кола загроз громадській безпеці відноситься незаконна діяльність політичних партій, рухів, громадських організацій, у тому числі фашистського напряму, релігійних, варварських та подібних до них об'єднань, політичний екстремізм та інші дії, спрямовані на створення передумов для групових або масових порушень правопорядку, непокора владі.

Ураховуючи те, що основною метою забезпечення безпеки особи, громадської безпеки є встановлення та підтримання правопорядку, необхідно вказати на ряд характерних особливостей, які одночасно властиві цим об'єктам правоохоронної діяльності міліції.

Перш за все як правопорядок, так і громадська безпека нормативно реґламентовані правом, торкаються всіх громадян без винятку, причому з моменту народження і до кінця їх життя. Належна охорона правопорядку істотно позначається на стані забезпечення громадської безпеки. У сфері правопорядку і громадської безпеки відбувається обіг об'єктів і предметів підвищеної небезпеки: придбання, зберігання, використовування, перевезення мисливської та службової вогнепальної зброї, вибухових і сильнодіючих отруйних речовин, радіоактивних ізотопів і т. ін. Тому ліцензійно-дозвільна діяльність органів внутрішніх справ, що здійснюють державний нагляд і контроль у цій сфері, дозволяє попереджати та припиняти порушення встановлених правил, а отже, мінімізувати тяжкі наслідки, пов'язані з порушенням певних вимог, норм і стандартів. Адміністративні проступки, які скоюються у сфері охорони правопорядку і забезпечення громадської безпеки, в основному також перебувають у юрисдикції міліції громадської безпеки [47, с. 44-58].

Досліджуючи ці категорії, слід зазначити, що в чинному законодавстві України, науковій і навчальній літературі поняття забезпечення й охорони правопорядку та громадської безпеки неодноразово вживаються як синоніми. Разом із тим, одні державні органи (Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Служба безпеки України та інші центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцеві державні адміністрації) покликані забезпечувати безпеку, інші ж (підрозділи органів внутрішніх справ, податкова міліція) мають обов'язки щодо безпосередньої охорони правопорядку.

Ось чому забезпечення громадської безпеки досягається системою заходів правового, економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, які адекватні загрозам життєво важливим інтересам та цінностям. Тому ці заходи заздалегідь розробляються, плануються, доручаються конкретним виконавцям із наміром запобігти небезпеці від різного роду загроз.

У свою чергу, охорона правопорядку означає вже безпосередній вплив на її об'єкти у формі нагляду, реґулювання та контролю. З цього виходить, що забезпечення безпеки продовжується й надалі, але вже в безпосередній охороні правопорядку з застосуванням превентивних та інших заходів. Ці особливості охорони правопорядку та громадської безпеки свідчать про їх важливість і актуальність для діяльності міліції, визначають зміст її компетенції (правоохоронних повноважень) і функцій, в основі яких лежить особиста безпека громадян.

На нашу думку, у загальному вигляді поняття особистої безпеки можна визначити як стан захищеності кожного громадянина від злочинного та іншого протиправного посягання на життя, здоров'я, права і свободи, честь і гідність, недоторканність особи й житла. Безпека особи - це такий стан і умови життя людини, за яких насамперед реалізуються її конституційно закріплені права і свободи. Природно, коли йдеться про забезпечення особистої безпеки громадян, мається на увазі обов'язок усіх державних органів і місцевого самоврядування забезпечувати й охороняти права і свободи кожної людини як вищої соціальної цінності. А виконання саме цього обов'язку для підрозділів міліції громадської безпеки становить найголовніше її призначення.

Якщо проаналізувати найреальніші в сучасних умовах загрози особистій безпеці, на перше місце можна поставити загрози безпеці життя, здоров'я, майна громадян від злочинних посягань, за які законодавством передбачено кримінальну відповідальність. Інші ж загрози не мають такого загального характеру, як злочинні посягання. Ще не зникли спроби тиску на громадян щодо свободи думки і слова, трапляються спотворення й навіть підтасовування при проведенні виборів до органів державної влади, місцевого самоврядування і таке інше. При цьому не слід принижувати ролі адміністративно-правових засобів, спрямованих на попередження загроз особистій безпеці. Правові засади, призначення та зміст таких засобів доцільно закріпити в законодавстві про профілактику правопорушень.

Узагальнюючи вищевикладене, можна відзначити, що правопорядок, особиста безпека громадян і громадська безпека являють органічно пов'язані між собою як соціальні явища, так і об'єкти правоохоронної діяльності міліції, які потребують більш досконалого й дієвого комплексу заходів щодо їх забезпечення й охорони. Такий комплекс, на наш погляд, здатний реалізувати саме механізм адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки.

Ці заходи більшою мірою передбачено адміністративним правом, призначеним не тільки для реґулювання, але й для охорони суспільних відносин, що виникають у зв'язку та з приводу практичної реалізації виконавчої влади [20, с. 31].

Систему останньої утворюють різні її ланки й елементи, у тому числі органи внутрішніх справ. У діяльності ж міліції яскраво простежується охоронна функція адміністративного права, зміст якої розкривається при здійсненні адміністративно-правової охорони правопорядку, забезпеченні особистої безпеки громадян і громадської безпеки. Ця функція здійснюється підрозділами міліції громадської безпеки й полягає в реалізації заходів щодо безпосередньої охорони правопорядку, забезпечення особистої безпеки громадян, громадської безпеки, контролю за дотриманням правил дорожнього руху, захисту всіх форм власності, здійснення дозвільної та паспортної системи, дотримання іноземними громадянами й особами без громадянства правил перебування в Україні та законодавства про адміністративні правопорушення та інших заходів.

На нашу думку, через те, що функціонування механізму адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки є недостатньо ефективним, великого значення набувають питання правового забезпечення такої діяльності, уточнення адміністративно-правового статусу працівника міліції, визначення його ролі у формуванні іміджу та підвищенні авторитету органів внутрішніх справ, про що мова піде у наступному розділі.

Розглянуті в другому розділі дослідження матеріали юридичної літератури й аналіз положень чинного законодавства України дозволяють зробити такі висновки: