В умовах політико-правової реформи для України надзвичайно актуальними стають питання організації влади, удосконалення системи державного управління правоохоронними органами взагалі й підрозділами міліції громадської безпеки зокрема. Тому, як наголошує І.Б. Коліушко, є всі підстави говорити саме про адміністративну реформу, хоча, можливо, влучнішим видається вираз "адміністративна революція" [76, с. 7], яка передбачає здійснення комплексу політико-правових заходів із метою перетворення сфери виконавчої влади з владно-репресивного механізму на організацію, що слугує суспільству. У зв'язку з цим велике значення має усвідомлення природи, змісту й сутності реально існуючих суспільних відносин, що за даних соціально-політичних умов можуть бути за допомогою юридичних норм та інших юридичних засобів уреґульовані, упорядковані, захищені й спрямовані у своєму розвитку на суспільні потреби. Це дозволяє не тільки сприйняти їх як предмет правового реґулювання, а й більш глибоко пізнати роль і призначення права в життєдіяльності суспільства та держави.

Ось чому, визначаючи право як юридичний вплив на суспільні відносини, як правове реґулювання вольової поведінки учасників суспільних відносин, слід погодитися з думкою В. Селіванова та Н. Діденка про створення сучасних дієвих механізмів правового реґулювання [229, с. 10], за допомогою яких забезпечується ефективність юридичного впливу на суспільні відносини.

На наш погляд, бачиться доцільним з урахуванням уточненого правового статусу, завдань і функцій міліції громадської безпеки більш предметно зупинитися на визначенні механізму адміністративно-правового реґулювання її діяльності та складових такого механізму, напрямах його вдосконалення та ґарантіях забезпечення надійного функціонування в умовах побудови правової демократичної держави. Це дуже важливо ще й тому, що поняття правового реґулювання, його механізму в теорії правознавства являє собою методологічну категорію, яка забезпечує філософсько-орієнтоване бачення таких явищ правової дійсності, як юридичні норми, правовідносини, акти реалізації та застосування прав і обов'язків тощо.

Фахівці багатьох галузей знань, у тому числі правознавці, для визначення взаємодіючих частин цілого часто вживають термін "механізм". У юридичній літературі категорія "механізм" розглядається з різних точок зору: "соціальний механізм", "механізм правотворчості", "механізм дії права", "механізм впливу права на суспільні відносини", "механізм правового реґулювання", "механізм правового управління" та інших.

Дослідженню питань механізму правового реґулювання значну увагу приділили С.С. Алексєєв [13, с. 79], В.М. Корельський [246, с. 541-546], В.В. Копєйчиков [57, с. 220-221], М.І. Матузов, О.В. Малько [245, с. 625], О.Ф. Скакун [231, с. 271] та інші вчені-правознавці.

Поняття "механізм правового реґулювання" вперше у юридичну науку ввів і розкрив його зміст С.С. Алексєєв. На погляд ученого, під таким механізмом слід розуміти взяту в єдності сукупність юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини [14, с. 30; 16, с. 24]. Сам же процес правового реґулювання складається з трьох основних стадій: перша - реґламентування суспільних відносин; друга - дія юридичних норм, унаслідок якої виникають чи змінюються правові відносини (суб'єктивні юридичні права та обов'язки конкретних осіб); третя - реалізація суб'єктивних прав і обов'язків. Крім цього, вирізняють і четверту, так би мовити, факультативну стадію - застосування норм (маються на увазі індивідуальні приписи застосування права). Переліченим стадіям реґулювання відповідають три основні елементи або частини його механізму: юридичні норми, правовідносини й акти реалізації суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, які разом із правовою культурою, правосвідомістю та іншими перебувають у послідовному, закономірному зв'язку, утворюють єдину, складну систему юридичних засобів впливу на суспільні відносини.

Увівши в літературу термін "механізм правового впливу", М.Г. Александров визначив його поняття та обґрунтував, що до нього відноситься встановлення заборон певних дій, правоздатність суб'єктів права, а також компетенція певних органів (їх посадових осіб), взаємозв'язки між учасниками суспільних відносин у вигляді правовідносин [222, с. 85].

В одному зі своїх досліджень В.М. Горшеньов зробив висновок, що під механізмом правового реґулювання маються на увазі способи впливу, реалізації права, а також проміжні ланки - правовідносини, які переводять нормативність права до впорядкованості суспільних відносин [49, с. 154-155].

І.І. Веремеєнко визначає механізм адміністративно-правового реґулювання у сфері охорони громадського порядку як сукупність адміністративно-правових засобів впливу на суспільні відносини з забезпечення особистої та громадської безпеки, котрі складаються в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності держави, що створює правоохоронний режим [42, с. 55].

Як систему соціальних факторів і методів соціально-правового впливу визначає й аналізує механізм дії права В.П. Казимірчук [64, с. 12].

Механізм правотворчості як конструкцію складного порядку окреслює А.К. Мухтарова. На її погляд, такий механізм є системним поняттям, що поєднує здійснення правотворчої діяльності, суб'єктів правотворчості, правила та основні напрями їх роботи, а також критерії її зрілості [133, с. 19-24].

Л.П. Юзьков механізм державного управління окреслює як саму організацію, процес практичного здійснення управління. Ця організація є складною функціонуючою системою і містить при собі найважливіші елементи, такі як суб'єкт управління, об'єкт управління та їх взаємодію [270, с. 57-61].

Ці й  інші точки зору щодо визначення механізму правового реґулювання не є незаперечними. Так, В.М. Протасов, який досліджував цю категорію, уважає її не завершеною правовою конструкцією, а певною стадією осмислення правової дійсності на шляху до утворення правової системи [222, с. 65]. Категорія "правова система" виступає метою, результатом і водночас інструментом системного вивчення правової дійсності. Розроблення категорії "правова система" зумовлене не тільки широкою постановкою системних досліджень у філософській науці, наявним досвідом застосування системного підходу до деяких окремих питань правознавства, але й насамперед незадовільним станом синтезу правової думки.

Наведені загальнотеоретичні положення стали підґрунтям для визначення механізму адміністративно-правового реґулювання вченими-адміністративістами.

Аналізуючи механізм адміністративно-правового реґулювання, В.К. Колпаков та О.В. Кузьменко відзначають, що загальне функціонування правової системи забезпечує комплекс державно-правових механізмів, а в умовах сьогодення детермінована та діє ціла низка правових механізмів: механізм правового реґулювання; механізм дії права; механізм правотворчості; механізм соціального управління; механізм правого впливу; механізм державного управління; механізм забезпечення правових режимів [85, с.152]. Наприклад, до складових механізму забезпечення правового режиму як частини режиму законності вчені відносять організаційно-структурні утворення й організаційно-правові методи [83, с. 66].

Професор І.П. Голосніченко під механізмом адміністративно-правового реґулювання розуміє сукупність адміністративно-правових засобів, за допомогою яких здійснюється вплив на відносини, що виникають у процесі реалізації державної виконавчої влади, а його структурними елементами визначає норми адміністративного права, адміністративно-правові відносини, акти тлумачення норм адміністративного права й акти реалізації адміністративно-правових норм і відносин [46, с. 14]. Л.В. Коваль у своєму конспекті лекцій схематично відображає механізм адміністративно-правового відношення, у якому беруть участь три чинники: правова норма, юридичний факт і суб'єкти. При цьому адміністративно-правове відношення, на його думку, є фактом релевантним, бо виникає, змінюється, припиняється внаслідок юридичного факту [69, с. 18].

Розглядаючи механізм адміністративно-правового реґулювання, С.Т. Гончарук розуміє під ним систему адміністративно-правових засобів (елементів), за допомогою яких здійснюється правове реґулювання (упорядкування) суспільних відносин у сфері державного управління [47, с. 23].

Найбільш слушною, на нашу думку, є позиція Ю.О. Тихомирова, який у своєму фундаментальному курсі адміністративного права і процесу обґрунтовано, з урахуванням сучасних суспільних відносин, не тільки   досліджує систему адміністративно-правового реґулювання (механізм реґулювання, адміністративно-правові режими, підзаконний характер адміністративно-правового реґулювання), але й на підставі аналізу процесів, пов'язаних із динамікою державного управління, показує його співвідношення з механізмом адміністративно-правового управління [109, с. 376-478].

Разом із тим, масштабні організаційно-правові заходи в рамках адміністративної реформи в Україні, на наш погляд, зумовлюють підвищену увагу до питань удосконалення механізму правового реґулювання в окремих сферах і галузях життєдіяльності суспільства. Першочергове значення мають механізми, які спрямовані на вдосконалення правоохоронної діяльності та забезпечення громадського порядку й громадської безпеки. Тому актуальності набуває дослідження механізму адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки. Також слід відзначити, що спеціальних комплексних досліджень в адміністративно-правовій науці з цього питання не проводилося. Лише в роботі І.І. Веремеєнка містяться окремі положення щодо розв'язання проблем механізму адміністративно-правового реґулювання у сфері охорони громадського порядку [41].

Адміністративно-правове реґулювання діяльності міліції громадської безпеки являє собою механізм імперативно-нормативного впорядкування організації й функціонування її підрозділів (адміністративних служб) та об'єктів управління з метою формування стійкого правового порядку та забезпечення громадської безпеки. Головним же призначенням такого реґулювання є спонукання відповідних суб'єктів права діяти самостійно та здійснювати свої права й виконувати обов'язки в межах установлених режимів забезпечення стабільності їх функціонування.

Цілком природно, що в названій сфері правового реґулювання, як правило, використовуються не норми-дефініції, а компетенційні чи статутні норми (нормативи, стандарти) або так звані техніко-юридичні виміри. З точки ж зору правових форм це реґулювання знаходить відображення в спеціальних нормах статутних чи тематичних законів, указів і постанов. Багато норм містять акти у формі "положення", "статут", "порядок", "інструкція", "правила", які передбачають перелік і послідовність функціонально-операціональних дій МВС України, органів внутрішніх справ, підрозділів міліції громадської безпеки, організацій, установ, посадовців чи окремих громадян. Тому, на нашу думку, слід указати на те, що адміністративно-правове реґулювання діяльності міліції громадської безпеки має прояв у різних формах і свідчить про його безперечну рухливість і динамічне реаґування на зміни, що відбуваються у сфері правопорядку.