Безліч правил поведінки суб'єктів відносин за участю працівників міліції громадської безпеки містять відомчі інструкції, затверджені відповідними наказами МВС України. У них конкретизовано процедури щодо: порядку прийняття, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах та установах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини й пригоди [174]; оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення [172]; організації роботи чергової частини міського, районного відділу (управління) внутрішніх справ, лінійного відділу (відділення) внутрішніх справ на транспорті, міського, селищного відділу (відділення) міліції [171]; роботи ізоляторів органів внутрішніх справ для тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб [176] та багато інших. Окремі з них включають норми, що визначають особливості проходження служби в міліції, наприклад Інструкція про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ [175].

У статутах та інструкціях (правилах), затверджених відповідними державними органами, містяться основні положення, які реґламентують певні види діяльності, здійснюваної окремими службами чи підрозділами мiлiцiї громадської безпеки (Правила дорожнього руху, Статут патрульно-постової служби мiлiцiї тощо). Більшість правових норм, які реґулюють діяльність мiлiцiї громадської безпеки за різними напрямками її діяльності передбачається у відомчих нормативних актах Міністерства внутрішніх справ України.

У деяких випадках правові норми, які покладають певні обов'язки на мiлiцiю громадської безпеки, містяться в рішеннях органів місцевого самоврядування. Більше того, законодавчі акти визначають повноваження місцевого самоврядування у сфері охорони правопорядку [197], що водночас потребує його тісної взаємодії з підрозділами міліції. Тому, на нашу думку, ці питання повинні вирішуватися шляхом удосконалення законодавства про мiлiцiю та місцеве самоврядування, що буде розглянуто в заключному роздiлi дослідження.

Ми вважаємо, що множинність відомчих норм, які містяться в різних видах актів, не завжди є виправданою. Не поодинокими є випадки, коли з одного й того ж питання без достатніх підстав періодично приймаються акти, які виявляються декларативними та не несуть в собі, по суті, нічого нового. Тому нові рішення повинні прийматися лише в тому випадку, якщо виконано попередні або виникли нові обставини. Звідси, на нашу думку, постає питання щодо проведення детального аналізу (так би мовити, "інвентаризації") усієї відомчої нормативно-правової бази, поступової уніфікації відомчого нормативного матеріалу й інкорпорації його за галузевим принципом діяльності адміністративної служби міліції громадської безпеки. Продуктом же якісної систематизації (кодифікації) актів, що реґулюють діяльність міліції громадської безпеки міг би стати єдиний поліцейський кодекс.

Вищевикладене свідчить про надто складну систему джерел адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки, до кола яких входять ще й локальні нормативні акти (наприклад, наказом начальника УМВС України в Луганській області від 4 вересня 1998 року затверджено Положення про управління адміністративної служби міліції) та міжнародне правове реґулювання [126; 155]. Останнє передбачено також положеннями ст. 8 Закону України "Про міліцію", які дозволяють МВС України вступати в міжнародні відносини в питаннях охорони громадського порядку та захисту прав і свобод громадян відповідно до угод, затверджених урядом України.

З цього приводу виникають гострі питання: як поєднати суверенні права України та право міжнародних організацій; чи припустимо обмежувати перші; яким чином забезпечити врахування інтересів сторін, дати оцінку нормам та процедурам міжнародного права? Вирішення цих питань можливо лише через поглиблене з'ясування меж зіткнення національної та міжнародної правових систем [244, с. 53-57]. Норми останньої, на наш погляд, повинні виступати як нормативний орієнтир, стандарт національної правотворчості. Ось чому слушною є думка В.Ф. Опришка, який, зважаючи на особливості національних правових систем, розглядає проблему створення єдиного правового поля, питання трансформації європейського права в законодавство України [143,                  с. 27-30]. А ці процеси сприятимуть, у свою чергу, досягненню кінцевого пункту реформування правоохоронного відомства (Міністерства внутрішніх справ України) - Європейської моделі [102].

Щодо інших складових механізму адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки слід відзначити, що працівники її підрозділів у процесі безпосереднього здійснення своїх функцій і повноважень видають акти застосування норм адміністративного права, входять в адміністративно-правові відносини з різними суб'єктами.

Досліджуючи складові механізму адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки, слід указати на особливості форм реалізації права: дотримання, використання та застосування.

Необхідно відзначити, що дотримання адміністративно-правових норм у сфері діяльності міліції з охорони правопорядку, забезпечення громадської безпеки характеризується добровільним підкоренням суб'єктів права вимогам адміністративно-правових норм і пов'язується головним чином із загально-реґулятивними відносинами. Ця форма реалізації права в механізмі, як правило, не потребує прийняття індивідуальних актів. Але дотримання права у сфері правопорядку, охорону якого здійснюють підрозділи міліції громадської безпеки, передбачає, на наш погляд, деякі організаційні заходи, які обумовлюють видання спеціальних відомчих актів чи актів органів місцевого самоврядування у вигляді актів - реґламентаторів.

Основною формою реалізації права в механізмі, що досліджується, є використання адміністративно-правових норм, яке передбачає активне здійснення суб'єктами наданих прав у межах конкретних відносин правоохоронного типу. У процесі використання права посадові особи підрозділів міліції громадської безпеки видають, залежно від їх компетенції, акти-дозволи, акти-приписи, акти-попередження тощо.

Застосування як специфічну форму реалізації права в механізмі правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки, на нашу думку, слід розглядати у вужчому значенні стосовно до тісного його зв'язку з охоронними правовідносинами, які в цьому випадку закінчуються застосуванням адміністративно-правових санкцій у межах юрисдикційних повноважень міліції.

Адміністративно-правові відносини, які складаються між міліцією громадської безпеки та громадянами, іншими суб'єктами адміністративного права, передбачають наявність прав і обов'язків учасників цих відносин, при цьому правам одного суб'єкта завжди кореспондують обов'язки іншого та навпаки.

В.К. Колпаков, котрий досліджував складові механізму, визначає юридичні норми як правила поведінки, що встановлені державою і є обов'язковими для всіх адресатів. За допомогою цих правил реґулюються (установлюються, змінюються, припиняються) правові відносини, тобто вони виступають реґулятивним засобом щодо предмета тієї чи іншої галузі права [83, с. 62].

Так, наприклад, це відносини, які виникають у зв'язку з виконанням працівником міліції функцій щодо попередження і припинення правопорушень, притягнення правопорушників до відповідальності, та багато інших. У цьому плані заслуговує на увагу дослідження О. Юристи, у якому наведено юридичну характеристику та розкрито зміст правоохоронних відносин за участю міліції [269].

Правовідносини в механізмі адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки, на нашу думку, слід розглядати у зв'язку з заходами адміністративного примусу, які застосовують її працівники в повсякденній діяльності. Адміністративний примус посідає значне місце в правозастосовчій системі України, із його використанням реалізуються найважливіші правоохоронні функції міліції. І як справедливо зазначає у своїх фундаментальних працях А.Т. Комзюк, цей примус є одним із найважливіших засобів здійснення державної влади, що використовується міліцією з метою підтримання правопорядку, охорони суспільних відносин шляхом недопущення й усунення різних аномалій як протиправного, так і непротиправного характеру [86, с. 129-137; 87, с. 36].

Особливий інтерес викликає наукова оцінка В.К. Колпаковим системи правовідносин, які виникають у зв'язку з адміністративним деліктом, і його обґрунтовані пропозиції щодо визначення місця адміністративно-деліктного права у юридично-галузевій парадигмі [82, с. 17-21]. Він також запропонував поняття адміністративно-деліктної законотворчості [81, с. 25-31], визначив і ретельно проаналізував її функції відповідно до сучасних умов розвитку держави.

Необхідно відзначити, що на дієвість механізму адміністративно-правового реґулювання, здійснення заходів щодо його поліпшення істотно впливає безпосередня практична діяльність органів внутрішніх справ, бо саме в її процесі можуть виникнути ситуації, не враховані в положеннях відомчих актів Так, із метою впорядкування організації та порядку проведення цільових оперативно-профілактичних операцій і комплексних оперативно-профілактичних відпрацювань Міністерством внутрішніх справ України у травні 2003 року видано спеціальний наказ, положення якого, зокрема, передбачають комплекс заходів підрозділів міліції громадської безпеки щодо зміцнення правопорядку в умовах спеціальних адміністративних режимів.

Серед елементів механізму адміністративно-правового реґулювання вчені називають і акти тлумачення права, постанови Пленуму Верховного Суду України, положення яких сприяють підвищенню якості правозастосовчої діяльності. Стосовно сфери, що розглядається, доречно навести приклади таких із них, які узагальнюють практику застосування судами України законодавства про порушення правил адміністративного нагляду [210], розгляду скарг на постанови в справах про адміністративні правопорушення [138] і скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, котрі порушують права та свободи громадян [137].

На ефективність механізму адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки значною мірою впливають і такі його складові, як правосвідомість та правова культура працівників. Про їх важливість свідчить те, що норми адміністративного права, правові акти, правовідносини не можуть впливати на поведінку людей інакше, ніж через їх правосвідомість.

Більшість учених-правознавців визначають правосвідомість як одну з форм суспільної свідомості, що являє собою систему ідей, уявлень, емоцій або почуттів, за допомогою яких особи, окремі групи чи цілком суспільство висловлюють своє ставлення до чинного, минулого чи бажаного права, до діяльності, що пов'язана з правом [100, с. 85; 231, с. 500-501; 246, с. 324]. Тому в структурі правосвідомості вони виокремлюють суспільну правосвідомість, правосвідомість будь-якої групи й індивідуальну.

Правосвідомість дуже тісно пов'язана з правом і процесом застосування міліцією правових норм, оскільки вона відображає право, бере участь у правотворчому процесі та реалізує право під час його виконання, дотримання, використання і застосування.