Так, С.С. Алексєєв запропонував класифікацію принципів залежно від їх значення для права і, відповідно, від того, на яку сферу вони поширюються [17, с. 105]. О.А. Лукашкова обґрунтувала необхідність розмежування загальних принципів організації суспільства і суто правових принципів. До останніх вона відносить принципи законності, справедливості, рівноправності, нерозривного зв'язку прав і обов'язків, співвідношення переконання і примусу, відповідальності за вину [121, с. 111-124]. Г.А. Борисов, уважаючи головною підставою для класифікації різні сфери суспільних відносин, на які поширюються ті чи інші принципи, різний характер суспільних закономірностей, що ними відбивається, виокремлює такі групи принципів: 1) загальнополітичні; 2) правові; 3) принципи побудови та функціонування державної організації; 4) принципи окремих форм державної діяльності, зокрема правоохоронної; 5) принципи права; 6) міжгалузеві принципи; 7) галузеві принципи; 8) принципи окремих груп норм [38, с. 10]. Залежно від функціонального призначення і об'єкта відображення В.В. Копєйчиков поділяє принципи права на соціально-правові та спеціально-правові [57, с. 109].

Оригінальною є класифікація принципів права на загально-соціальні та спеціально-соціальні (юридичні), яку запропоновано О.Ф. Скакун. Останні вона поділяє на загально-правові, галузеві та міжгалузеві [231, с. 241-242]. С.С. Алексєєв хоча в цілому й підтримує поділ принципів на загальносоціальні та спеціально-юридичні, але висловлює заперечення проти цього положення, тому що поза особливим юридичним виявленням економічні, соціально-політичні та інші загально соціальні основи не можуть набути значення принципів, і це питання потребує подальшого розроблення [15, с. 262].

П.М. Рабінович диференціює принципи права на загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні принципи об'єктивного юридичного права, конкретно-історичні, галузеві та міжгалузеві [223, с. 82-84].

Отже, теорія принципів права перебуває нині в стадії становлення й пошуку, формується як складний синтез опосередкування й усвідомлення багатьох проблем, пов'язаних із політичними, економічними, духовними та іншими процесами. Крім того, така теорія сприяє набуттю суспільством ознак громадянського, а державою - правової.

Спеціальної уваги, як бачиться, потребує питання про систему правових принципів, що зумовлене специфікою правового реґулювання й охорони суспільних відносин, забезпечення якої здійснює міліція громадської безпеки. Тому важливим є визначення принципів адміністративного права в умовах його реформування, співвідношення їх із принципами державного управління й організації діяльності міліції.

Перш за все слід керуватися положеннями ст. 8 Конституції України, які базовим, найбільш значущим принципом закріплюють верховенство права. Останній визначає умови життєдіяльності всього соціального організму, тобто порядок створення, існування і функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян і соціальних спільнот, ставлення до них, а також відносини окремих громадян між собою. І саме завдяки цьому він модифікується в різних сферах функціонування держави та права: правотворення, правореалізації чи правоохорони [78, с. 33]. Отже, вітчизняній юридичній науці та практиці треба по-новому підійти до питань зовнішнього виразу права, тобто до розуміння закону і загалом законодавства, яке є визначальним у механізмі правового реґулювання.

Таким чином, на нашу думку, механізм адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки є цілісною системою правових засобів, за допомогою яких здійснюється імперативно-нормативне впорядкування організації й функціонування її підрозділів та об'єктів управління, вплив на суспільні відносини у сфері охорони правопорядку з метою виконання суб'єктами встановлених обов'язків, забезпечення громадської безпеки, захисту прав і свобод громадян в умовах спеціальних адміністративно-правових режимів. (Див.: Додаток А).

Головним же орієнтиром для розвитку й удосконалення елементів такого механізму, підвищення його ефективності повинні стати інтереси людини. Виступаючи у вигляді юридичної технології задоволення таких інтересів, механізм адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки повинен бути соціально ціннісним, забезпечувати належний правопорядок у державі, особисту та громадську безпеку, сприяти визначенню якісно нової соціальної ролі міліції.

2.2. Характеристика складових механізму правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки

Визначивши природу механізму та засоби адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки в сучасних умовах, уважаємо за доцільне охарактеризувати його складові. Це важливо ще й тому, що ускладненість цього механізму пояснюється багаторівневою структурою системи органів внутрішніх справ, функціонування їх в умовах численних адміністративно-правових режимів, наявністю великої різноманітності підзаконних нормативних актів, відповідних правовідносин і ще більшої кількості правореалізаційних, правозастосовчих та правоохоронних актів.

Загалом складна структура і постійний розвиток механізму адміністративно-правового реґулювання, поява або зміщення актуальності та ролі його окремих складових, на наш погляд, зумовлюють необхідність аналізу різних точок зору вчених щодо таких складових.

С.С. Алексєєв до елементів (складових) механізму правового реґулювання відносить: юридичні норми, правові відносини, акти реалізації суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, нормативні юридичні акти, правову культуру і правосвідомість, які в послідовному, закономірному зв'язку утворюють єдину систему юридичних засобів впливу на суспільні відносини [14, с. 35].

До елементів механізму правового реґулювання, на погляд А.М. Вітченка, відносяться норми права різного призначення, акти застосування права і діяльність організацій та посадових осіб щодо втілення їх у життя [43, с. 42].

Досліджуючи механізм відомчого правового реґулювання діяльності органів внутрішніх справ, Г.Г. Курагін до його складових відносить: відомчі норми, що містяться в нормативних актах МВС; індивідуальні правові акти МВС; практичну діяльність (дії) апаратів і служб міністерства з забезпечення реалізації відомчих норм, індивідуальних правових актів МВС [108, с. 36].

І.І. Веремеєнко до складу механізму правового реґулювання як його невід'ємну частину відносить не діяльність державних і громадських організацій, а акти цих організацій, спрямовані на втілення юридичних норм у соціальну практику [42, с. 51].

На наш погляд, до складових механізму адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки слід віднести: норми адміністративного законодавства, у тому числі відомчих нормативних актів; адміністративно-правові відносини управлінського та правоохоронного характеру; практичну діяльність апаратів, служб та окремих працівників і правозастосовчі акти. Видається доцільним відзначити, що істотно впливають на дієвість цього механізму загальні й галузеві принципи права, правосвідомість, правова культура і правова активність працівників, адміністративно-правові режими.

Найважливішою складовою необхідно визнати систему нормативно-правових актів, які реґулюють діяльність міліції громадської безпеки. Безумовно, правові засади організації та діяльності міліції громадської безпеки містяться в законодавчих актах, про що вже наголошувалося при визначенні її адміністративно-правового статусу. У законах встановлюються загальнонормативні характеристики правового реґулювання діяльності міліції, які охоплюють, поряд із законодавчим видом чи рівнем реґулювання, також підзаконний, договірний і локальний.

Якщо звернутися до положень загальної теорії права, то під правовим реґулюванням слід розуміти сукупність різноманітних форм i засобів юридичного впливу держави на поведінку учасників суспільних відносин, який здійснюється, щоб підпорядкувати цю поведінку встановленому в суспільстві правопорядку [49, с. 19-20].

Державне реґулювання всієї правоохоронної діяльності здійснюється шляхом правового визначення конституційних та інших законодавчих засад цієї діяльності, її стратегії, основних напрямків i завдань на певний період, забезпечення реальної координації зусиль усіх державних структур, зокрема правоохоронних органів, а також відповідних громадських формувань та органів місцевого самоврядування, які мають свою компетенцію з питань підтримки правопорядку на території обслуговування [25, с. 77].

Серед основних елементів системи правового реґулювання є норми права, тобто загальнообов'язкові, формально визначенi правила поведінки, які походять від держави й нею охороняються. Правове реґулювання діяльності мiлiцiї громадської безпеки здійснюється значною кількістю нормативних актів, які відрізняються один від одного за багатьма ознаками: назвою, юридичною силою, порядком прийняття, набрання чинності та дії тощо. У структурі правової основи діяльності мiлiцiї громадської безпеки вирізняють дві групи норм: установлені актами законодавчої влади й ті, що містяться в актах органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. При цьому в усіх сферах діяльності мiлiцiї пріоритет належить законам як правовим актам, що мають вищу юридичну силу.

У правовому регулюванні мiлiцiї громадської безпеки фундаментальну роль відіграють норми Конституції України, перш за все ті, що встановлюють права та обов'язки людини i громадянина, їх забезпечення й адміністративно-правову охорону; систему, принципи організації та діяльності органів державної влади й самоврядування та інше. Зрозуміло, що Конституція безпосередньо діяльність мiлiцiї громадської безпеки не реґулює. Але її норми становлять базу для розроблення та прийняття інших законів і підзаконних актів. Це, у свою чергу, підкреслює більшу значущість Основного Закону в системі правового реґулювання даної сфери діяльності.

Значне місце в правовому реґулюванні належить нормам адміністративного права. Вони реґулюють відносини, що складаються між органами держави, органами держави та господарськими структурами незалежно від форм власності, між органами держави й об'єднаннями громадян, між органами держави та громадянами, коли такі відносини виникають у процесі державного управління. Адмiнiстративно-правовi норми, згідно з якими діють органи виконавчої влади, не можна зводити виключно до норм поліцейського права, які визначають заходи, котрих належить уживати органам поліції (мiлiцiї) відповідно до їх компетенції, визначеної статутами, iнструкцiями, наказами тощо.

Рiзноманiтнiсть завдань, що виконують підрозділи мiлiцiї громадської безпеки, вимагає розгалуженого правового реґулювання. Узагалі діяльність мiлiцiї може мати місце тільки на правовій основі, у суворій вiдповiдностi до чинного законодавства.

Підкреслюючи значення закону в системі правового реґулювання, необхідно мати на увазі, що термін "закон" уживається як узагальнююче поняття. Під ним розуміються всі нормативні акти, які мають силу закону, або, іншими словами, законодавчі акти. До них належать, крім власне законів, основи законодавства, кодекси, статути, положення й iншi акти Верховної Ради України, спрямовані на поліпшення законодавчої основи правоохоронної діяльності в цілому та мiлiцiї громадської безпеки зокрема.