Проведення в Україні правової реформи, зміцнення правових основ державного і суспільного життя передбачає вдосконалення фундаментальних принципів правоохоронної діяльності, належне забезпечення й охорону порядку та безпеки. Значну роль в реалізації цих завдань виконують державні органи, місцеве самоврядування, органи внутрішніх справ і особливо підрозділи блоку міліції громадської безпеки.

Проблема належної охорони порядку, забезпечення безпеки має як наукове, так і практичне значення, оскільки зміст, ефективність охорони сприяють стабільності суспільства, задоволенню життєвих потреб громадян. А суспільство має потребу перш за все в безпеці, усвідомлюючи, що інших цілей не можна буде досягти доти, доки цю першу й необхідну мету не здійснить виконавча влада [141, с. 5]. Остання ж зобов'язана постійно піклуватися про правопорядок, і не просто, а під страхом втрати свого авторитету в очах населення і навіть під загрозою смерті самої держави.

Як відомо, основні завдання щодо забезпечення правопорядку покладено на органи внутрішніх справ. Тому заслуговують на увагу результати соціологічного дослідження щодо думки різних верств населення про виконання вказаних завдань луганською міліцією. У цілому, на думку опитаних, головним чинником оцінки виконання міліцією окремих завдань є інтенсивність міліцейської присутності, а забезпечення безпеки дорожнього руху й охорона громадського порядку визнані позитивними [128, с. 8]. При цьому деякі коливання оцінки залежали від соціального статусу категорій респондентів. Так, стан громадського порядку отримав позитивну оцінку з боку осіб 26-35 років (24%), службовців (25%), підприємців (25%), інженерно-технічних працівників (27%), осіб з достатнім матеріальним становищем (29%), а також громадян, які почувають себе в небезпеці біля свого будинку (26%) [128, с. 9].

Але поняття громадського порядку як об'єкта охорони, незважаючи на часте вживання в законодавстві, навчальній і науковій літературі, потребує уточнення. Загальновизнано, що саме адміністративно-правові категорії надають стійкості адміністративно-правовій науці, зберігають її цілісність, виявляють те головне і сутнісне, що характеризує адміністративне право в його постійному розвитку, яке, у свою чергу, забезпечує ефективність державного управління.

Для адміністративно-правової науки та правозастосовчої діяльності зазначена категорія становить інтерес також зі змістовного боку, оскільки між громадським порядком і правопорядком як складовими механізму адміністративно-правового реґулювання в сучасних умовах є принципові відмінності, що мають безпосереднє відношення до правоохоронної діяльності міліції. Тому необхідно з'ясувати сутність цих категорій, визначити напрями вдосконалення належного забезпечення правопорядку та його охорони, співвіднести з законністю, іншими правовими категоріями.

Це є актуальним ще й тому, що серед головних завдань міліції охорона та забезпечення громадського порядку, громадської безпеки мають першочергове значення. Про це свідчать і вимоги Указу Президента України "Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян" [190], концептуальні положення адміністративної реформи, реформи адміністративного права [7], програмних документів Міністерства внутрішніх справ України щодо підвищення авторитету міліції та встановлення якісно нових, партнерських відносин її з населенням. Водночас для досягнення цілей адміністративної реформи необхідно вирішити питання щодо формування ефективної організації виконавчої влади та сучасної системи місцевого самоврядування, упровадження принципово нової ідеології їх функціонування як діяльності з забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання їм державних та суспільних послуг [7, с. 8].

Громадський порядок - одна з тих соціальних категорій, які використовуються, напевно, усіма соціальними науками й нормами. Це багатопланове і багатогранне поняття. У широкому значенні громадський порядок розуміється як система суспільних відносин, що складаються внаслідок реалізації всіх пануючих у суспільстві соціальних норм. Поняття громадського порядку наводяться в роботах радянських юристів Б.Г. Баланикіна, A.M. Васильєва, І.Н. Даньшина, М.І. Єропкіна, Н.І. Загороднікова, Л.Л. Попова, А.В. Серьогіна та ін. Проте визначення цього поняття в літературі неоднозначні.

Так, A.M. Васильєв відзначає, що громадський порядок утворюється під впливом не тільки правових, але й інших, неюридичних правил поведінки (норм моралі, звичаїв), і через це є системою суспільних відносин, яка ґрунтується на соціалістичному способі виробництва і складається внаслідок впливу на процеси суспільного життя всіх діючих в суспільстві соціальних норм і принципів [247, с. 379].

Аналогічної думки дотримується М.Н. Марченко, визначаючи правопорядок як структурний елемент громадського порядку і стверджуючи, що підтримання правопорядку пов'язане перш за все з дією правових норм, а в підтриманні громадського порядку важлива роль належить і нормам моралі, нормам громадських організацій, традиціям і звичаям [248, с. 371].

Таким чином, практично всі вчені-теоретики радянського періоду визначають громадський порядок як вреґульовану всіма соціальними нормами систему суспільних відносин.

Дещо уточнено зміст поняття громадського порядку вченими юристами стосовно до сучасних умов. Так, В.Н. Хропанюк хоча й визначає його як усю сукупну систему суспільних відносин, яка складається в результаті реалізації соціальних норм (права, моралі, норм громадських організацій, неправових звичаїв, традицій і ритуалів), але вказує на взаємодію всіх його елементів у правовій державі, на охорону правопорядку виключно спеціальними державно-правовими засобами [261, с. 350].

Аналогічну точку зору висловлює А.Ф. Черданцев, який під громадським порядком розуміє той порядок суспільних відносин, що складається в результаті дії, дотримання всіх соціальних норм, і перш за все норм права і моралі, а також звичаїв, корпоративних норм [263, с. 389].

Оригінальним бачиться підхід до визначення змісту і призначення досліджуваної категорії В.В. Лазарєва. На його думку, громадський порядок - це певна якість (властивість) системи суспільних відносин, що полягає в такій упорядкованості соціальних зв'язків, яка веде до узгодженості та ритмічності суспільного життя, безперешкодного здійснення учасниками суспільних відносин своїх прав і обов'язків та захищеності їх обґрунтованих інтересів, суспільного й особистого спокою [219, с. 475]. Проте таке розуміння громадського порядку аргументується необхідністю уточнення завдань і компетенції органів та організацій, що здійснюють правоохоронну діяльність.

Отже, у юридичній літературі обговорюється як саме поняття "громадський порядок", так і співвідношення його з правопорядком і законністю. І якщо у визначенні поняття громадського порядку в широкому значенні вчені прийшли до певної узгодженості, то відносно поняття громадського порядку в більш вузькому розумінні єдності немає. А, як відзначають окремі автори, пошук прийнятного визначення поняття громадського порядку в більш вузькому розумінні важливий тому, що дає можливість чітко встановити сферу діяльності правоохоронних органів, визначити правопорядок як вид громадського порядку, який утворюється під впливом права [249, с. 346]. На їх погляд, його охорона охоплює не всі сфери громадського порядку, а лише ту його частину, яка підпадає під дію правового реґулювання.

В адміністративно-правовій науці поняття громадського порядку завжди було предметом пильної уваги тих авторів, які досліджували проблеми охорони порядку й забезпечення безпеки. Слід зазначити, що ще в 1960-80-х роках в адміністративному праві виник окремий напрям, представники якого досліджували проблеми охорони громадського порядку та громадської безпеки. У статтях і монографіях І.І. Веремеєнка, М.І. Єропкіна, А.П. Клюшніченка, Л.Л. Попова, А.В. Серьогіна, Г.А. Туманова та інших адміністративістів було проаналізовані такі категорії як "громадський порядок", "громадська безпека", "адміністративно-правова охорона громадського порядку", "позаколективна поведінка громадян". Серед робіт із цієї тематики помітно виділялися "Адміністративно-правова охорона громадського порядку" (1972 р.) М.І. Єропкіна і Л.Л. Попова і "Радянський громадський порядок і адміністративно-правові засоби його зміцнення" (1975 р.) А.В. Серьогіна. Для авторів названих монографічних досліджень властивим був системний підхід до розуміння категорії "охорона громадського порядку", яка трактувалася як взаємодія трьох процесів: нормотворчого, правозастосовчого та правоохоронного [56].

Значний внесок в уточнення понять досліджуваних категорій для їх практичного вживання зробили вітчизняні вчені в галузі адміністративного права В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, Є.В. Додін, Л.В. Коваль, В.К. Колпаков, В.Д. Сущенко, Ю.С. Шемшученко та інші. За їх безпосередньої участі розроблено проект Концепції реформи адміністративного права [7, с. 35-60], спрямований на оновлення наукового уявлення про предмет адміністративно-правового реґулювання, який істотно розширяється у зв'язку з реалізацією виконавчої влади (управління) не тільки з боку держави, але й з боку органів місцевого самоврядування. В адміністративному праві демократичного суспільства посилюється увага до ґарантій реалізації прав і свобод людини, переважно застосовується надання дозволів, а використовуючи правові дозволи, громадяни мають можливість повніше скористатися з наданих їм прав і свобод, ефективно захищати їх у разі порушення.

З цих позицій дана категорія стала предметом сучасних наукових досліджень стосовно діяльності міліції. Так, одні вчені пропонують альтернативну класифікацію громадського порядку, конструюють його модель і визначають складові елементи, указують на необхідність не лише охорони громадського порядку, а й управління ним [119, с. 12-13; 120, с. 208-209]. Другі, з урахуванням повноважень органів місцевого самоврядування, обґрунтовують дуалістичність природи інтересів у сфері громадського порядку, зміну пріоритетів відносин у ній [258, с. 4]. Треті вказують на необхідність утворення муніципальної міліції, яка б забезпечувала, навпаки, охорону не громадського порядку, а правопорядку [230, с. 8]. Але вони  так остаточно й не визначили об'єкти правоохоронної діяльності міліції (будь то національної чи муніципальної).

Досліджуючи категорію "громадський порядок", варто погодитися з думкою A.M. Ларіна про те, що на початку вивчення може бути дано тільки операціональне визначення - характеристику поняття через опис операцій, у яких застосовується об'єкт, відповідний даному поняттю. Таке визначення, не розкриваючи його сутності, дозволяє, проте, хоча б приблизно окреслити, скласти уявлення про сутність обговорюваного предмета [116, с. 5]. Аналіз вищенаведених та інших понять дає можливість визначити основні складові елементи громадського порядку, такі як: