З огляду на предмет дослідження нас цікавить перш за все правосвідомість особи, яка виконує правоохоронні функції. Аналіз загальнотеоретичних положень і практики діяльності дозволяє навести поняття правосвідомості працівника міліції громадської безпеки. Отже, її, на наш погляд, слід визначити як таку форму відображення правових явищ, яка містить у собі психічні, інтелектуальні, емоційні та вольові процеси й стани (знання чинного права і законодавства, правові вміння та навички, правове мислення, правові емоції та почуття, правові орієнтації, позиції, мотиви, правові переконання й установлення), які синтезуються в прийнятих ними рішеннях й спрямовуються на пізнання, спілкування та взаємодію в процесі діяльності щодо охорони правопорядку, прав і свобод громадян, забезпечення громадської безпеки.

Безумовно, правосвідомість працівника міліції повинна базуватися на моральній і духовній соборності, знаннях історичних особливостей і відмітних рис українського суспільства. Зрозуміло, що без наявності відповідного культурного рівня, морального клімату неможливо реалізувати принципи правової держави. До речі, саме на це спрямовуються положення указу Президента України щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян [191], які сприятимуть поліпшенню стану правосвідомості працівника міліції громадської безпеки.

І, як справедливо наголошує О. Менюк, розбудова в Україні соціальної, демократичної, правової держави потребує істотного підвищення не тільки правосвідомості громадян, але й правової культури; законопослухняності, подолання явищ правового нігілізму. Саме тому в Засадах державної політики України в галузі прав людини, затверджених постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 року, підвищення рівня правової культури й правосвідомості людини та громадянина, формування поваги до закону, визначення механізму захисту їх прав, значення діяльності в цій галузі піднято до рівня основних напрямів державної політики [127, с. 21].

Слід відзначити, що результативність правоохоронної діяльності, формування позитивного іміджу міліції громадської безпеки залежать не лише від професійної підготовки працівників міліції, але й від правової культури, правосвідомості, правового виховання, відповідального ставлення до виконання своїх службових обов'язків.

Однак треба визнати, що сьогодні ще рано вести мову про високий рівень правосвідомості та правової культури працівників міліції. (Це ж стосується і курсантів та слухачів спеціалізованих навчальних закладів.) Деякі з них мають недостатній досвід і якість правових знань, іншим бракує необхідних загальнокультурних навичок, знання норм етикету, прагнення до вдосконалення своїх правових умінь. Усе це певною мірою впливає на ефективність у роботі щодо забезпечення безпеки особи, громадської безпеки, попередження та припинення правопорушень, захисту закону в цілому.

У такій ситуації, на нашу думку, актуалізується значення правової активності працівника міліції громадської безпеки й обґрунтованим є включення її до механізму адміністративно-правового реґулювання.

Концептуальною основою комплексного вивчення правової активності як складової механізму адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки, як видається, є визначення соціальної активності, котра являє собою властивість суб'єкта передбачати можливі наслідки своїх дій, спрямованих на задоволення відповідних потреб та інтересів. Звідси випливає, що не може розглядатися як соціальна активність діяльність особи, яка не є для неї внутрішньо необхідною або викликається зовнішніми обставинами (автоматизм поведінки чи конформістське підкорення середовищу).

Аналіз теоретичних положень правової активності особи дозволяє визначити такі її напрями: у галузі пізнання правових явищ; у сфері правотворчості; у діяльності щодо реалізації (застосування) правових норм і в діяльності, яка спрямована проти порушників закону та встановленого правопорядку.

Таким чином, правову активність працівників слід визначити як ініціативну діяльність у сфері правопорядку, їх прагнення керуватися виключно правовими приписами та, безумовно, моральними нормами. При цьому правова активність повинна охоплювати психологічну готовність до застосування правових норм, і важливо, щоб кожен працівник міліції мав стійку впевненість у високому призначенні права. Орієнтиром правової активності працівників міліції громадської безпеки є загальнолюдські цінності.

Більше того, правова активність може вважатися орієнтиром у процесі побудови та закріплення позицій інституту правової держави. Думаємо, що за наявності високого рівня правової активності в працівників міліції громадської безпеки буде належним чином реґламентовано механізм правового реґулювання з боку органів влади, підвищиться якість охорони правопорядку, авторитету цих компетентних підрозділів, сформуються дійсно партнерські відносини між міліцією та населенням.

В умовах побудови правової демократичної держави недостатньо лише визначити складові механізму адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки. Треба також забезпечити ефективність його функціонування, яка полягає, на нашу думку, в адекватності результатів правового реґулювання та цілей, що стоять перед механізмом.

Як уже підкреслювалося вище, до основних чинників ефективності правового реґулювання відносяться вдосконалення правотворчості, правозастосування та підвищення рівня правової культури в діяльності міліції. Тому перш за все необхідно утворити за допомогою відповідних юридичних та інформаційно-психологічних засобів таке становище, за якого дотримання закону буде вигідніше, ніж його порушення. Крім того, важливо посилити юридичну ґарантованість правових засобів, що діють у механізмі адміністративно-правового реґулювання, шляхом підвищення рівня ймовірності досягнення мети та зниження рівня ймовірності виникнення перешкод цьому процесу.

Дієвість механізму адміністративно-правового реґулювання залежить і від удосконалення правозастосовчої діяльності міліції, оскільки акти правозастосування - це найбільш ґарантуючий елемент сприяння процесу задоволення інтересів держави. При цьому недооцінка, неправильний вибір юридичних засобів, передбачених у нормативно-правових актах, приводять до неправомірної реалізації права, зниження правового ефекту.

Більша частина засобів впливу на дієвість механізму адміністративно-правового реґулювання відносно його основних елементів (норми, відносини, акти застосування права) може, безперечно, розглядатися і як система ґарантій його надійного й ефективного функціонування. Але зупинимось і на деяких інших ґарантіях механізму, поява яких зумовлена прагненням України розбудувати правову державу та стати повноправним членом ЄС.

Істотними ґарантіями механізму адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки є різні форми державного контролю та нагляду, які дозволяють своєчасно вносити відповідні корективи до організації діяльності її підрозділів і на підставі інформації про фактичні ситуації, явища чи зміни застосовувати заходи до усунення недоліків. Ефективність контролю забезпечується багатьма чинниками, і насамперед його спрямованістю, систематичністю, усеосяжним характером, дієвістю здійснюваних заходів і надійною правовою базою.

Природно, що безпосередня практична діяльність адміністративних служб міліції громадської безпеки є об'єктом внутрішньовідомчого контролю з боку МВС України та його відповідних структур чи підрозділів. Але важливим є і контроль з боку судових органів та нагляд органів прокуратури за діяльністю міліції. Певним чином на ефективність діяльності міліції впливають різні види громадського контролю, а також громадська думка, ураховувати яку важливо в організації діяльності з метою подальшого розвитку партнерських відносин міліції з населенням.

Забезпечити належний судовий контроль у сфері організації та діяльності міліції громадської безпеки повинні органи судової влади. Так, право на скаргу в судовому порядку є важливою ґарантією реалізації конституційного принципу відповідальності держави за свою діяльність перед людиною, про що свідчать дослідження провідних науковців [76, с. 112-125; 105, с. 83-88]. В Україні здійснюються заходи щодо запровадження адміністративної юстиції, яка сприятиме усуненню непоодиноких ще сьогодні випадків протиправної поведінки та свавілля з боку окремих працівників міліції.

Створенню системи адміністративних судів сприяли положення Концепції судово-правової реформи від 28 квітня 1992 року та Концепції адміністративної реформи в Україні про встановлення ґарантій повноцінного судового захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади. Наведені й інші концептуальні положення вже реалізовано сьогодні в чинному Законі України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року. Але підсудність, особливості розгляду адміністративними судами різного рівня справ щодо неправомірності дій державної адміністрації та її посадовців (у тому числі працівників міліції громадської безпеки) та інші процедурні питання необхідно вирішити на законодавчому рівні, прийнявши Адміністративно-процесуальний кодекс України, проект якого вже передано на розгляд Верховної Ради України та опубліковано для всенародного обговорення.

До підвідомчості таких спеціалізованих судів, на нашу думку, слід віднести: справи щодо оскарження фізичними чи юридичними особами рішень, дій або бездіяльності міліції громадської безпеки, її окремих підрозділів; спори з приводу прийняття громадян на службу в міліцію, її проходження та звільнення; компетенційні спори між суб'єктами владних повноважень (органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб) з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері охорони правопорядку, захисту прав і свобод громадян, забезпечення особистої та громадської безпеки; спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів за участі підрозділів міліції громадської безпеки; справи за зверненнями міліції про заборону діяльності об'єднань громадян, про заборону проведення зборів, мітингів, демонстрацій, страйків і т. ін.

Належне функціонування механізму адміністративно-правового реґулювання певною мірою залежить від ефективної діяльності Конституційного Суду України, соціальна цінність якого полягає передусім у тому, що він є елементом механізму "поділу влади" [232, с. 35]. Завдяки діяльності Конституційного Суду України закладено принципово нові засади охорони Основного Закону України, які дають можливість зробити надбанням гласності й піддати об'єктивній правовій оцінці будь-яке рішення органів внутрішніх справ, конкретних посадових осіб міліції громадської безпеки, котрі суперечать конституційним положенням. А це, у свою чергу, є ґарантією механізму адміністративно-правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки.

Такі складові механізму адміністративно-правового реґулювання, як законність і правопорядок, також виступають здебільшого ґарантіями його дієвості. На наш погляд, слід погодитися з думкою більшості вчених про визначення правопорядку як режиму впорядкування суспільних відносин в умовах реалізації законності [13, с. 78; 100, с. 110-111; 231, с. 483-492; 261, с. 343-349 та ін.]. Але з урахуванням проблематики дослідження та зміни характеру правовідносин між сучасними суб'єктами адміністративного права у сфері виконавчої влади заслуговує на увагу аналіз змісту правопорядку не тільки як режиму реалізованої законності, але й як об'єкта правоохоронної діяльності.