Значення договору приєднання полягає в тому, що його умови визначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною лише шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому (ст. 634 ЦК України). Це означає: "або погоджуєшся з усім, що я пропоную, або договору не буде". Тому, можливо, більш точним, ніж "приєднання", може вважатися термін "продиктований договір". Він дозволяє підкреслити обидві ознаки вказаних договорів: і те, що особа приєдналася до основного договору, не маючи можливості обговорювати його умови, і те, що вона змушена була внаслідок якихось причин вчинити саме так[8].

 Характерні ознаки спадкового договору свідчать про те, що він належить до основних договорів, тобто, до тих, що є основним актом, котрий чітко і повно визначає права і обов'язки сторін такого договору.

 Але виникає питання, чи може бути спадковий договір також договором приєднання?

 З одного боку, ніби, немає перешкод, щоб якась інша особа приєдналася на стороні відчужувача до вже укладеного спадкового договору. Наприклад, спочатку відчужувачем виступав один з подружжя, а потім до нього вирішив приєднатися другий з подружжя, щоб збільшити зацікавленість набувача у виконанні наданих йому розпоряджень.

 Проте, варто звернути увагу на те, що ст. 634 ЦК України не просто вказує на можливість приєднання однієї особи до угоди, укладеної іншою особою, а пов'язує це з певними вимогами. Такою обов'язковою вимогою (і ознакою договору приєднання) є те, що його умови мають бути визначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах. Отже, якщо таких стандартних форм немає, то про договір приєднання не може йтися вже за самим його визначенням.

 5) За ступенем юридичної завершеності можна виокремити договори остаточні та попередні.

 Остаточні договори безпосередньо породжують права та обов´язки сторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо. Натомість, попередній договір таких прав та обов´язків безпосередньо не породжує. Він лише створює обов´язок: після закінчення певного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним новий договір (ст. 635 ЦК України). Іншими словами, попередній договір є угода про укладення договору в майбутньому.

 Цивільний кодекс розрізняє попередній договір і договір про наміри. Договір про наміри (протокол про наміри), якщо в ньому не виражена прямо воля сторін придати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків[9].

 ЦК не закріплює прямо якихось конкретних видів попередніх договорів і не обмежує їхній суб'єктний склад. Це дозволяє зробити висновок, що спадковий договір також може бути як остаточним, так і попереднім договором, тобто на момент його укладення може відображати попередню домовленість, а потім його умови уточнюються в остаточному договорі або договорах, які укладаються на основі попереднього договору.

 Слід зазначити, що, крім того, на користь такого висновку свідчить досвід розвитку вітчизняного цивільного законодавства, яке раніше також передбачало попередні договори. Так, прикладом попереднього договору може бути відомий практиці минулих років договір запродажу житлового будинку[10]. Тут існує певна аналогія, оскільки і в одному, і в другому випадку йдеться про попереднє встановлення договірних відносин з визначенням їх конкретних умов у наступних договорах.

 6) У залежності від суб'єкта, що набуває права за договором, розрізняють договори на користь сторони договору (кредитора) і договори на користь третьої особи.

 Договір на користь кредитора - це цивільно-правовий договір, що встановлює цивільне право кредитора і ґрунтується на врахуванні інтересів цього учасника відповідного зобов'язання.

 Договір на користь третьої особи  означає, що боржник, зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Причому ця третя особа, так само як і кредитор, також має право вимагати від боржника виконання договору, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті відносин (ст. 636 ЦК України)[11].

 Спадковий договір є договором на користь відчужувача (кредитора), оскільки саме за його розпорядженням і в його інтересах зобов'язаний вчинити певну дію набувач (ст. 1304 ЦК України).

 Проте немає перешкод для укладення його як договору на користь третьої особи.

 При цьому третя особа може виступати, на нашу думку, як на "боці відчужувача", так і на "боці набувача" (Звичайно, третя особа не виступає стороною договору на будь-чиєму боці. Термін "на боці відчужувача" тощо тут вживається лише для вказівки на те, хто з учасників договору прагне встановити цивільне право для третьої особи).

 Зокрема, відчужувач у своєму розпорядженні може вказати конкретну особу, на користь якої набувач має вчинити дію майнового або немайнового характеру. Якщо така дія має бути вчинена до відкриття спадщини, то вимагати її виконання, очевидно, має право лише відчужувач. Це слідує із сутності даного договору. Зокрема з того, що саме відчужувач визначає предмет, характер та сутність дії та забезпечує зустрічний інтерес набувача передачею йому майна у власність після відкриття спадщини.

З іншого боку, можливе укладення спадкового договору як договору на користь третьої особи і з боку набувача. Тобто, він приймає на себе обов'язок вчинити певні дії на користь відчужувача і виступає тут боржником, з тим, що право власності після відкриття спадщини виникає в третьої особи.

 До другої групи за класифікацією, що тут використовується, як зазначалося, належать види договорів, які прямо не названі у законі, але безпосередньо слідують з положень актів цивільного законодавства.

 Тут, виходячи з положень глави 16 ЦК України "Правочини", можна виділити такі види договорів (крім тих, що були вказані вище): 1) усні та письмові (у тому числі з нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією - ст. 205-210 ЦК); 2) правочини під умовою та правочини без умови                 (ст. 212 ЦК).

 Згідно ст. 1304 ЦК України спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

 Але, коли кваліфікація спадкового договору, як такого, що вимагає нотаріального посвідчення безпосередньо слідує зі ст. 1304 ЦК України, то питання щодо характеристики його як "умовного" чи "безумовного" правочину викликає значні труднощі.

 На перший погляд, може здатися, що спадковий договір можна вважати правочином, укладеним під умовою, оскільки виникнення права власності пов'язане з настанням певної обставини, що, начебто, відповідає ст. 212 ЦК України.

 Проте, такий висновок був би хибним. Адже у ст. 212 ЦК України йдеться про обставину, відносно якої невідомо настане вона чи ні. Але щодо смерті відчужувача точно відомо, що вона настане, хоча й невідомо точно коли саме. Отже у даному випадку має йтися не про умову, а про термін у спадковому договорі. Відповідно до частини 2 ст. 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов´язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України). Особливість такого визначення терміну виражається в тому, що учасники цивільного правовідношення не знають заздалегідь точної дати його настання. Якраз, припинення спадкового договору закон пов'язує із смертю відчужувача, яка неминуче настане, але невідомо коли. Отже відмінність між умовою і терміном полягає в тому, що термін настає завжди, а умова може настати, а може і не настати[12].

 Таким чином. спадковий договір є не умовною, а терміновою угодою.

 До третьої групи належать види договорів, які не передбачені законом і безпосередньо не слідують з положень актів цивільного законодавства, але є поширеними у класифікаціях, що пропонуються в юридичній літературі.

 Це, зокрема, поділ договорів на: 1) реальні та консенсуальні договори;      2) абстрактні та каузальні договори; 3) майнові та організаційні договори;         4) договори різного цільового призначення; 5) типові та нетипові договори.

 1) У залежності від моменту, з якого правочини (у тому числі, договори) вважаються укладеними, вони поділяються на реальні і консенсуальні.

 Консенсуальним є правочин, у якому для настання правових наслідків досить досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов. З моменту досягнення згоди правочин вважається укладеним. У його сторін виникають відповідні права і обов'язки.

 Для укладення реального правочину однієї домовленості сторін недостатньо. Необхідною є також передача речі. Поки вона не відбудеться, правочин не вважається укладеним.

 Спадковий договір, оскільки права і обов'язки сторін тут виникають з моменту нотаріального посвідчення договору (ст. 1304 ЦК, частина 3 ст. 641 ЦК України), тобто, незалежно від передачі речей однією його стороною іншій, є консенсуальним договором. Права й обов'язки сторін виникають безпосередньо з моменту його укладення.

 2) У залежності від значення підстави (цілі) правочину для його дійсності, угоди поділяються на абстрактні (правочини, у яких не визначено підстави їхнього здійснення) і каузальні (правочини, в яких визначено підстави їх укладення).

 Спадковий договір за своєю сутність, очевидно, є абстрактним правочином, оскільки з нього не слідує підстава, з якої набувач береться виконувати розпорядження відчужувача. Те, що у набувача є мета отримати у власність майно відчужувача, не впливає на оцінку спадкового договору, як абстрактного, оскільки він припиняється смертю відчужувача. Отже, хоча мета отримати право власності тут присутня, але її реалізація знаходиться вже за межами спадкового договору.

 3) За змістом діяльності, що ними регулюється, усі договори можуть поділені на майнові та організаційні.

 Майновими є договори, спрямовані на регулювання діяльності осіб з приводу певного майнового блага. Їх відмінною рисою служить спрямованість на отримання майна або блага, що досягається виконанням зобов´язання.

 Специфікою організаційних договорів є те, що вони призначені створити передумови, передбачити можливості для подальшого формування та розвитку цивільних відносин[13].

З такого розуміння зазначених договорів слідує, що спадковий договір є майновим договором (дії набувача спрямовані на отримання у власність майна відчужувача). Разом з тим, у ньому помітні елементи організаційного договору, оскільки фактично призначення спадкового договору полягає у створенні юридичних передумов для виникнення у набувача права власності на майно відчужувача після смерті останнього.

 Таким чином, спадковий договір може бути охарактеризований як майновий з елементами організаційного правочину договір.

 4) У залежності від цільового призначення у цивілістиці розрізняють такі групи цивільно-правових договорів: