З'ясування місця спадкового договору у системі цивільного права України має не тільки велике теоретичне, але й важливе практичне значення. Від того, до якого типу та виду договорів належить спадковий договір, залежить можливість застосування до регулювання відповідних відносин, пов'язаних з ним, загальних положень про певний тип договору, аналогії закону тощо.

 Торкаючись цього питання, спочатку слід звернутися до загальних положень про класифікацію договорів в сучасному цивільному праві (і українському цивільному праві, у тому числі), яка у науковій та навчальній літературі здійснюється за різними підставами. Але почати таку характеристику з метою визначення видової приналежності спадкового договору, на нашу думку, доцільно із вказівки на ті види та різновидів договорів, що згадуються в цивільному законодавстві, передусім, у Цивільному кодексі України  2003 р., котрий, разом з тим, містить і спеціальні положення про спадковий договір.

 В залежності від наявності і характеру підстав класифікації договорів такі підстави можуть бути поділені на три групи:

 1. Види договорів, які прямо вказані у законі або безпосередньо слідують з положень актів цивільного законодавства;

 2. Види договорів які прямо не вказані у законі, але безпосередньо слідують з положень актів цивільного законодавства;

 3. Види договорів, які не передбачені законом і безпосередньо не слідують з положень актів цивільного законодавства, але є поширеними у класифікаціях, що пропонуються в юридичній літературі.

 Що стосується першої групи (тобто видів договорів, прямо передбачених законом), то у ЦК України 2003 р. у його главі 52 прямо або у контексті викладу загальних положень цивільного законодавства названі декілька видів договорів.

 Зокрема, у ст. 626 ЦК, спеціально присвяченій поняттям та умовам договорів, згадується про існування таких видів договорів, як односторонні договори, двосторонні договори, багатосторонні договори; відплатні договори.

 Крім того, в інших нормах цієї ж глави 52 ЦК України йдеться про публічні договори (ст. 633), договори приєднання (ст. 634), попередні договори (ст. 635), договори на користь третьої особи (ст. 636).

 Звідси слідує, що Цивільний кодекс України розрізняє: 1) односторонні, двосторонні та багатосторонні договори; 2) відплатні та безвідплатні договори; 3) публічні та приватні договори; 4) основні договори та договори приєднання; 5) остаточні та попередні договори; 6) договори на користь його учасників(кредитора) та договори на користь третьої особи.

 Отже, розглянемо спочатку ці види договорів.

 1) Як зазначалося, у залежності від характеру розподілу прав і обов´язків між учасниками договору останні поділяються на односторонні, двосторонні та багатосторонні договори (частини 2, 3 та 4 ст. 626 ЦК України).

 Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов´язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов´язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов´язками наділені обидві сторони договору. Багатосторонніми є договори, що укладаються більш як двома сторонами. До них застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

 Двосторонні та багатосторонні договори іноді об'єднують під назвою "взаємних" або ж "синалагматичних договорів"[1].

 Оцінюючи спадковий договір з цих позицій, слід зазначити, що у літературі він іноді оцінюється як двосторонній. Обґрунтовуючи цю позицію, В. В. Васильченко наголошує на тому, що правами та обов'язками наділені обидві сторони спадкового договору: набувач з одного боку, набуває право власності на майно відчужувача, має право вимагати розірвання договору в разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача, а з іншого - зобов'язаний належним чином виконувати відповідно до договору розпорядження контрагента. Відчужувач має право робити певні розпорядження, вимагати від набувача вчинення визначених умовами договору дій майнового або немайнового характеру тощо, але з іншого боку на нього покладається обов'язок не відчужувати майно, визначене спадковим договором[2].

 Проте, така пропозиція викликає заперечення, оскільки глава 90 ЦК України не містить ні прямих, ні побіжних вказівок на двосторонній характер спадкового договору.

 Навпаки, з аналізу тексту норм, що містяться у цій главі, на нашу думку, можна зробити висновок, що права і обов'язки не розподіляються між обома сторонами договору, а права має одна його сторона - відчужувач, а обов'язки покладаються на  другу сторону договору - набувача.

 Так, ст. 1302 ЦК України встановлює, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

 Отже у змісті цієї норми Цивільного кодексу згадується про обов'язок лише набувача і нічого не говориться про відповідний обов'язок відчужувача. Що ж стосується права набувача на набуття права власності на майно відчужувача, то воно не пов'язане із обов'язком відчужувача передати це майно, оскільки виникає тільки в разі смерті відчужувача.

2.4. Спадковий договір у системі підстав виникнення цивільних прав та обов'язків в цивільному праві України

 Крім того, у главі 90 ЦК України згадується лише про обов'язки, але не про права набувача. Зокрема, у ст. 1305 ЦК України йдеться про те, що набувач у спадковому договорі може бути зобов´язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

 Що стосується, ніби, права набувача на розірвання договору (1308 ЦК України), то тут мається на увазі не право набувача за договором, а можливість розірвання договору (тобто, припинення прав і обов'язків, які з нього виникли або могли виникнути). До того ж, розірвання спадкового договору відбувається не набувачем, а судом, що також свідчить на користь того, що йдеться не про здійснення права за договором, а саме про його припинення. В іншому разі не було б необхідності спеціально згадувати в законі про рішення суду, оскільки захист цивільних прав при їх здійсненні є загальним правилом, встановленим Конституцією України та Цивільним кодексом[3].

 Не може слугувати доказом двостороннього характеру договору і обмеження права відчужувача на відчуження майна, визначеного спадковим договором, іншим особам. У цьому випадку йдеться не про обов'язок відчужувача, а саме про обмеження його права розпоряджатися певним майном, котре знаходиться у його власності. Тут варто зазначити те, що             ст. 1307 ЦК України формулює це правило не у вигляді покладення відповідного обов'язку на відчужувача, а вказуючи саме на те, що йдеться про засіб забезпечення виконання спадкового договору. Він застосовується нотаріусом, котрий посвідчив цей договір, шляхом накладення заборони відчуження майна, що є предметом спадкового договору.

 З врахуванням усього викладеного можна зробити висновок, що спадковий договір не є двостороннім, оскільки одна його сторона (набувач) має лише обов'язки, а інша (відчужувач) - лише права. Таким чином, це односторонній договір, передбачений частиною 2 ст. 626 ЦК України.

 2) З урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відносин договори поділяються на оплатні і безвідплатні.

 Якщо обов´язку однієї особи щось зробити, або передати, або виконати відповідає обов´язок контрагента надати зустрічне задоволення у грошовій або іншій матеріальній формі, то це відплатний договір. Таких договорів, де дії виконуються на відплатних засадах, у цивільному праві більшість. Вони встановлюються у вигляді загального правила (частина 5 ст. 626 ЦК України). Якщо ж передача майна, надання послуг тощо не супроводжується відповідною компенсацією з боку іншої сторони, то це договір безвідплатний.

 За загальним правилом, двосторонні та багатосторонні договори є відплатними, а односторонні договори - безвідплатними[4].

 За своєю сутністю спадковий договір є відплатним. На користь такого висновку свідчить та обставина, що набувач в разі смерті відчужувача набуває право власності на майно останнього, і таким чином отримує повну або часткову компенсацію за витрати, зроблені ним у процесі виконання розпоряджень відчужувача.

 Така особливість спадкового договору пояснюється, по-перше, тим, що він передбачає виконання обов'язків, конкретно встановлених договором, до або після смерті відчужувача, але право на майно відчужувача виникає лише після смерті останнього. По-друге, спадковий договір є підставою виникнення алеаторних зобов'язань, тобто, зобов'язань з невизначеним змістом стосовно витрат, яких може зазнати боржник[5]. Звідси слідує, що майно, яке отримає набувач після смерті відчужувача, може бути більшим або меншим за вартістю, ніж ті витрати, яких зазнав набувач. А може виявитися й так, що він взагалі не поніс витрати, оскільки ст. 1305 ЦК України передбачає  можливість покладення на нього обов'язку вчинити дії немайнового характеру. Проте, й у цьому випадку він отримає після смерті відчужувача право власності на майно останнього. У цьому разі виявиться, що він отримав прибуток, не здійснивши зі свого боку матеріальних витрат на користь іншої сторони договору.

 3) Ст. 633 ЦК України дає підстави з врахування значення договору для задоволення приватних або публічних інтересів розрізняти приватноправові договори та договори публічні[6].

 При цьому вказана норма визначає, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець, взяла на себе обов'язок здійснювати продаж, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Режим публічних договорів є винятком із загального правила, яке спирається на принцип свободи договорів. Він прямо протилежний режиму "свободи договорів", який найбільш повно виражає приватноправові засади, що складають основу цивільного права[7].

 Визначення приватноправового договору ЦК України та інші акти цивільного законодавства не містять. Але шляхом тлумачення змісту ст. 633 ЦК України, можна прийти до висновку, що такими є усі договори, де жодною із сторін не є підприємець.

 Оскільки спадковий договір не має таких особливостей суб'єктного складу, то його слід віднести до приватноправових договорів.

 4) Відповідно до ст. 634 ЦК України можна розрізняти основні договори і договори приєднання.

 Основний договір є первісною і головною підставою визначення прав і обов'язків учасників зобов'язання.