У постанові Вищого господарського суду України у цій справі зазначалося, що факт укладення угоди купівлі-продажу згідно з рахунком-фактурою № 2 від 08.01.2001 р., накладною № 11 та податковою накладною № 11 від 08.01.2001 р. і виконання останньої відповідачами встановлено самим господарським судом, у зв'язку з чим його висновки щодо відсутності доказів існування спірної угоди суперечать як вимогам чинного законодавства (статті 41, 42, 153, 154 ЦК), так і висновкам самого суду, викладеним в оскарженій ухвалі. За таких обставин форма, в якій була укладена спірна угода, не спростовує самого факту укладення угоди і може лише вплинути на висновки господарського суду щодо відповідності угоди вимогам чинного законодавства при вирішенні спору по суті^[45].

Правочини між юридичними особами і між фізичною та юридичною особою, а також правочини фізичних осіб (у тому числі й підприємців) між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, належить вчиняти у письмовій формі, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 ЦК. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 ЦК).

Спрощенню та прискоренню цивільного обороту сприяє широке використання електронної форми укладення договорів, зокрема електронних документів та електронного цифрового підпису. Як зазначено у Законі України "Про електронний цифровий підпис" від 22 травня 2003 р.^[46], електронний цифровий підпис призначається для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами-суб'єктами електронного документообігу лише для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Разом з тим, використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22 травня 2003 р.^[47] обов'язковою вимогою дійсності надісланого електронного документа є повідомлення про його одержання адресатом. У зв'язку з цим укладення договору за допомогою електронного документообігу вимагає підтвердження про отримання адресатом кожного із відправлених документів.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту наданя йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Договір (правочин), який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК). Обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають, зокрема, договори: 1) відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку чи іншого нерухомого майна (статті 657, 716, ч. 2 ст. 719, ч. 1 ст. 745 ЦК); 2) застави нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об'єктів, товарів у обороті або переробці (ст. 13 Закону України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р.)^[48]; 3) купівлі-продажу майна державних підприємств (ст. 27 Закону "Про приватизацію майна державних підприємств" України від 4 березня 1992 р.^[49], ст. 25 Закону України від 15 травня 1996 р. "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"^[50]; 4) оренди земельних ділянок (ст. 13 Закону України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 р.)^[51] та деякі інші договори, для яких чинним законодавством передбачена обов'язкова нотаріальна форма.

Договір про закупівлю, відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (стаття 639 ЦК із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2664-ГУ від 16 червня 2005 р.).

За бажанням (домовленістю) сторін нотаріально посвідчу- ються і договори, щодо яких законом не вимагається нотаріальне посвідчення. В цьому разі договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (ч. 4 ст. 639 ЦК).

У статті 220 ЦК передбачено, що у разі недодержання сторонами вимог Закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У грудні 2004 р. ТОВ "Пансіонат "Ізумруд Донецький" звернулося до Господарського суду м. Севастополя з позовною заявою до Міністерства палива та енергетики України про зобов'язання вчинити дії для прийняття наказу та до регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Севастополю про визнання договору оренди № 189 від 10 листопада 2004 р. укладеним і визнання позивача таким, що вступив у строкове користування орендованим майном, та зобов'язання відповідачів вчинити дії з підписання акта приймання-передачі майна, що виникають з підстав, передбачених законодавством. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач змінив предмет позову і заявив вимоги до регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Севастополю про визнання спірного договору оренди дійсним, визнання факту знаходження об'єкта оренди у володінні та користуванні та зобов'язання підписати акт приймання-передачі орендованого майна.

Як зазначено у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у цій справі, до складу орендованого цілісного майнового комплексу входять будинок і капітальна споруда, а строк дії договору оренди встановлений до 31 грудня 2014 р., тобто більше одного року, тому відповідно до

ч.  2 ст. 793 ЦК договір повинен бути нотаріально посвідчений. Підписаний сторонами договір оренди № 189 від 10 листопада 2004 р. нотаріально не посвідчений.

З аналізу положень, закріплених у ч. 2 ст. 220 ЦК, слідує, що вони застосовуються (у разі заявлення відповідної вимоги про визнання судом договору дійсним) не із наявності самого факту підписання договору оренди, а лише у випадках, коли сторони домовились щодо істотних умов спірної угоди і відбулося її часткове виконання однією зі сторін. При визнанні дійсним договору оренди майна, яке знаходиться у державній чи комунальній власності, судам, поряд з умовами, визначеними сторонами у договорі оренди такого майна, слід перевіряти відповідність істотних умов договору вимогам ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, спірний договір жодною зі сторін не виконувався. Вказана обставина підтверджується й змістом позовної заяви та доповненнями до неї, де позивач зазначав, що він позбавлений можливості користування орендованим майном, оскільки об'єкт оренди фактично не був переданий у користування ТОВ "Пансіонат "Ізумруд Донецький" та не була припинена діяльність підприємства, майно якого повинно передаватися за спірною угодою в оренду позивачу. Позивачем також не надано доказів, а судом першої інстанції не встановлено фактів виконання умов договору щодо здійснення авансової оплати у розмірі не менш ніж за три місяці та здійснення орендної плати або інших платежів, пов'язаних з користуванням спірним майном^[52].

1. Умовою дійсності деяких видів договорів є їх державна реєстрація. Відповідно до ст. 210 ЦК правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом^[53]. Так, відповідно до ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" договір купівлі-продажу державного майна підлягає реєстрації відповідною місцевою радою^[54]. З метою забезпечення законності укладення договорів та здійснення контролю за додержанням порядку розрахунків у іноземній валюті Указом Президента України "Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні" від 7 листопада 1994 р.^[55] запроваджено реєстрацію та облік деяких видів зовнішньоекономічних договорів тощо.

Які ж наслідки недодержання сторонами вимог закону щодо форми договору або його державної реєстрації? За загальним правилом, закріпленим у ст. 218 ЦК, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення право- чину або оспорювання окремих його частин може проводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.