Нові закони, необхідність у яких в кожній категорії інформаційних засобів цілком очевидна, у майбутньому, після їх прийняття будуть складати особливу частину інформаційного законодавства. Поряд із цим необхідно розвивати й інший напрямок правового регулювання, що розв'язує загальні для всієї національної інформаційної сфери проблеми. Йдеться про подальшу розробку правової термінології й основних понять, що використовуються в інформаційному законодавстві, про проблеми неприпустимості цензури, забезпечення і гарантування права громадян на інформацію, захисту громадської моральності і культурної ідентичності, проблеми забезпечення інформаційної безпеки і захисту секретних та конфіденційних відомостей, забезпечення "прозорості" функціонування державних органів управління та організацій, у тому числі тих, що виробляють інформаційну продукцію, та інші проблеми, які складають загальну частину інформаційного законодавства. Правове регулювання такого характеру суспільних відносин хоча і виражено в законах України "Про інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" і ряді інших нормативно-правових актів, але ж говорити про чітку систему цих документів і чітку систему їх дії в переломленні інформаційних проблем суспільства, напевно, було б ще передчасно. Таким чином, слід ще раз підкреслити, що під час підготовки конкретного плану правової роботи можна відштовхуватися або від сукупності найбільш гострих проблем інформаційного поля сьогодення, або виходити із сутності інформаційних відносин, попереджаючи таким чином появу нових проблем, що, на наш погляд, є більш перспективним підходом.

Останнім часом багато думок висловлюється про реформу правової системи України, побудову правової держави, поширення правової інформації, роль та місце різних структур в цих процесах [227, 228]. Проведення правової реформи, початок якої відбувся у 1996 р. з прийняття нової Конституції України, – одне з найбільш важливих завдань української держави на сучасному етапі. Правова реформа повинна охопити всі сфери суспільного життя – від законотворення до виконання законів і судового рішення, від юридичної науки до правового загального навчання та всі прошарки суспільства – від державного службовця до приватного підприємця. Але якісне оновлення суспільства, побудова демократичної правової держави неможливі без формування в Україні єдиного інформаційно-правового простору, що забезпечує правову обізнаність усіх структур суспільства і кожного громадянина. У чинному законодавстві існує на цей час багато протиріч. Діючі нормативно-правові акти швидко застарівають, тому часто змінюються та доповнюються. Доступність правової інформації є необхідною умовою подальшого розвитку та зміцнення України як правової держави. Правової культури потребує і влада, що сприймає право як основний принцип своєї діяльності, і громадяни, що звертаються до норм закону для вирішення життєвих проблем, різного роду конфліктів та спорів. Отже, у посадових осіб та громадян повинні бути достатні знання про права та обов'язки, що передбачені законом. Джерелом таких знань є правова інформація.

В одних випадках під правовою інформацією розуміють змістовність правових норм, в інших – акти, що містять правові норми. У сфері інформаційних технологій системами правової інформації (як в Україні, так і за кордоном) прийнято називати будь-які інформаційно-пошукові системи, що забезпечують доступ до правових документів. Суттєве значення мають такі джерела правової інформації, як судова, арбітражна та нотаріальна практика. Потреби користувачів задовольняються шляхом надання документів, необхідних відомостей, з яких користувачі дістають інформацію самостійно. Практичне користування правовою інформацією залежить від того, у якій мірі вона зрозуміла і правильно інтерпретована. Важливо, щоб у будь-якій ситуації люди могли прийняти рішення, що не суперечить закону, повною мірою реалізувати і у разі необхідності захистити свої права. На нашу думку, правова інформація необхідна під час державного управління НІС, тому потребує розробки і розвитку організаційна структура, що поширює правову інформацію. Складовими цієї структури є ЗМІ. Можна сказати, що починають створюватися по-справжньому діючі механізми реалізації конституційного права громадян на доступ до правової інформації, у тому числі і до офіційних текстів правових документів. Безумовно, ці механізми не обов'язково пов'язані тільки із ЗМІ, але зараз саме вони знаходяться у колі наших інтересів. При розгляді поширення системи правової інформації необхідно проаналізувати як мінімум два аспекти: можливість доступу до інформації, а також інтерес і потреби в інформації з боку її потенційних утримувачів (інформаційний попит).

Слід відзначити, що частка ЗМІ в інформаційному полі правової інформації надто велика і досягає понад 70%. Це дозволяє говорити, що знання про право, які отримують громадяни, в основному "мозаїчні" і багато в чому залежать від ступеня кваліфікованості і точності висвітлювання журналістами правових питань, їх тематичних і змістових пріоритетів. Оцінка ступеня обізнаності громадян про правові аспекти повсякденного життя дозволяє зробити висновок, що рівень уваги ЗМІ до правових питань значно нижчий, ніж рівень інтересу до них громадян. У структурі інтересу громадян до правової інформації значно переважає група тем, що пов'язана з правовим захистом особистих інтересів. Саме охоронна функція права є найбільш актуальною для багатьох громадян. Значна частина населення не має достатньої обізнаності, щоб співвіднести абстрактні правові знання з конкретною життєвою ситуацією. Логічно припустити, що найбільший інтерес населення, а також найбільша доступність пов'язані з інформацією, що має відношення до правових механізмів захисту законних інтересів та побудована на основі розгляду ситуацій (прецедентів).

Стаття 19 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" закріплює наступне: "Для висвітлення діяльності органів кожної із гілок державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні в обсягах державного замовлення Національній телекомпанії України і Національній радіокомпанії України відводиться три відсотки від річного обсягу часу загальнонаціонального каналу, на якому здійснюється мовлення" [229]. Норма даного Закону, що покликана забезпечити можливість громадянам регулярно отримувати правову інформацію, на практиці реалізується таким чином, що фактично не вирішує проблему доступу громадян до інформації. У зв'язку з цим виникає питання про найбільш перспективну, з точки зору інтересу аудиторії, сумісність правового змісту та жанрової форми. У зв'язку з цим вважаємо за необхідне ввести додатковий параметр: умовний індекс відповідності, тобто визначити наскільки даний жанр відповідає правовій тематиці у плані чекань аудиторії. Якщо показник індексу більше одиниці, то даний жанр є профільним для передач з правовою тематикою.

Спеціалізована правова інформація (на відміну від популярної, механізми поширення якої ми вже розглянули) характеризується значно меншою кількістю користувачів. В основному це стосується людей, які професійно пов'язані з юриспруденцією, а також кола осіб, які за певних обставин мають настанову на читання офіційних текстів правових актів чи документів, які близькі до них за тематикою і мовою. Поширення спеціалізованої правової інформації, як правило, не припускає використання вербальних форм, що характерні для телебачення та радіомовлення. У зв'язку з цим інформаційні продукти даного типу поширюються у двох формах: друкованій (періодичні та неперіодичні видання) і електронній (комп'ютерні бази даних правової інформації). Таким чином, можна відмітити, що спеціалізована правова інформація у порівнянні з інформацією популярною має досить обмежений обсяг потенційних споживачів, які мешкають в основному у містах, з високим рівнем освіти і соціально-економічної активності. Разом з цим, гарантії доступу до спеціалізованої правової інформації мають бути забезпечені для кожного громадянина, незалежно від місця проживання та майнового становища. Одним із способів вирішення даної проблеми є створення широкої мережі організацій, які забезпечують безплатний доступ до інформації (наприклад, публічних центрів правової інформації на базі громадських бібліотек).

Проведене нами дослідження показало, що механізми поширення правової інформації в нашій країні ще далекі від досконалості. Оптимізація механізмів поширення правової інформації у даних обставинах уявляється одним із пріоритетних завдань. Дані проведеного дослідження дозволяють припустити, що базовими умовами оптимізації є: забезпечення доступу ЗМІ до правової інформації та формування інтересу до неї населення, забезпечення кваліфікованого висвітлення правових питань у ЗМІ, забезпечення гарантій доступу до правової інформації для усіх категорій громадян, створення благоприємних умов для розвитку ринку інформаційних послуг в галузі права.