Орієнтуючись на довгострокову стратегічну ціль державної інформаційної політики (підрозділ 1.4), правова основа державного управління національною інформаційною сферою покликана регулювати відносини виробників і споживачів інформації, забезпечувати координацію дій органів державної влади як суб'єктів державного управління НІС в єдиному інформаційному просторі і гарантувати дотримання конституційних прав й свобод громадян та організацій. Практична реалізація державного управління НІС у всіх його функціональних і тимчасових аспектах потребує розвитку інформаційного законодавства як системи взаємопогоджених правових норм, що базуються на конституційних принципах устрою держави (ст.ст.1, 2, 132, 133, 134), розподілу влади (ст.6), розмежування предметів ведення і повноважень (ст.ст.75, 113, 124) і побудови єдиної системи українського законодавства (ст.8) [230] .

Інформаційне законодавство повинно бути спрямовано на забезпечення:

• дотримання конституційного права кожного "вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію" будь-яким законним способом (ст. 34 Конституції України), зокрема знайомитися з документами і матеріалами, що безпосередньо торкаються його прав і свобод;
• перетворення сучасної української держави в інформаційну;
• можливостей контролю з боку громадян і громадських організацій за діяльністю органів державної влади як суб'єктів державного управління НІС;
• захисту авторського права і права майнової власності на інформаційні ресурси, інформаційні технології та засоби їх забезпечення;
• формування і використання інформаційних ресурсів в умовах рівності всіх форм власності шляхом створення інформаційного ринку і конкурентного середовища, проведення державної антимонопольної політики;
• відповідальності суб'єктів інформаційних відносин за правопорушення під час формування інформаційних ресурсів та їх використання, зокрема, персональної відповідальності керівників органів державної влади за якість формування державних інформаційних ресурсів і доступу до них;
• узгодженості рішень і активного використання єдиного інформаційного простору;
• тісної інформаційної взаємодії з країнами-членами СНД і активного інформаційного обміну в системі міжнародного співробітництва;
• інформаційної безпеки.

Таким чином, законодавче забезпечення системи державного управління НІС (інформаційне законодавство) повинно регулювати весь комплекс суспільних відносин, що пов'язані з інформацією, її виробництвом, поширенням і використанням. Цілі, завдання та принципи законодавчого забезпечення реалізації державної інформаційної політики повинні бути викладені в концепції правової інформатизації України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1996 р. "Про запровадження єдиного державного реєстру нормативних актів та здійснення правової інформатизації України" Міністерству юстиції України було доручено розробити концепцію і програму правової інформатизації України як складову Національної програми інформатизації і проекту Закону України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів" [231]. На жаль, на сьогодні ця концепція відсутня.

Всі гілки державної влади приділяють пильну увагу правовому регулюванню інформаційних процесів, що відбуваються в суспільстві. У перехідний період, коли не всі основні інформаційні відносини врегульовані на рівні закону, "Президент України на підставі та на виконання Конституції і законів України видає укази та розпорядження, що є обов'язковими для виконання на території України" (ст. 106 Конституції України). У зв'язку з цим закономірною є поява Указу Президента України від 21 липня 1997 р. "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 17 червня 1997 року "Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики і вдосконалення державного регулювання інформаційних відносин" [232].

Головною подією в галузі інформатизації стало прийняття Національної програми інформатизації, причому вперше в нашій державі механізм реалізації програми такого рівня закріплено у законі – Законі України "Про Національну програму інформатизації" [87]. Відповідно до цього закону головною метою Програми є створення необхідних умов для забезпечення суспільства і його суб'єктів інформацією в потрібних і достатніх обсягах в усіх сферах діяльності, сприяння становленню України як цивілізованої, правової держави, підвищення продуктивності суспільного виробництва (продукції і послуг) на основі широкого використання інформаційних технологій, посилення економічного потенціалу країни, забезпечення інформаційної незалежності та національної безпеки держави. Для досягнення цієї цілі в Програмі в ст.5 визначені головні завдання. Генеральний державний замовник повинен організовувати конкурси проектів для виконання цих завдань. Відповідно до ст.26 цього Закону контроль за виконанням   Національної програми інформатизації здійснює Кабінет Міністрів України. Координацію та контроль за виконанням Програми щодо забезпечення національної безпеки й оборони держави здійснює Рада національної безпеки і оборони України. Прикінцеві положення Закону закріплюють необхідність приведення у відповідність із цим Законом нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Слід зазначити, що Національна програма інформатизації включає: Концепцію Національної програми інформатизації; сукупність державних програм з інформатизації; галузеві програми та проекти інформатизації; регіональні програми та проекти інформатизації; програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування. У ст.8 Закону України "Про Національну програму інформатизації" Концепція Національної програми інформатизації визначається як невід'ємна частина Національної програми інформатизації, що включає характеристику сучасного стану інформатизації, її стратегічні цілі і основні принципи, очікувані наслідки реалізації цієї Програми [87]. Тому цілком закономірним є прийняття Верховної Радою України Закону України "Про Концепцію Національної програми інформатизації" [86].

Для того щоб мати можливість проаналізувати процеси інформатизації в динаміці, на нашу думку, необхідно мати відповідний механізм формування та виконання цієї Програми. Цей механізм визначається, насамперед, Законом України "Про Національну програму інформатизації" та іншими нормативно-правовими актами України. Нормативно-правове і нормативно-технічне забезпечення процесу інформатизації почалося після прийняття в 1998р. законів України "Про Національну програму інформатизації", "Про Концепцію Національної програми інформатизації", "Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 1999-2001 роки". Відповідно до Закону України "Про Національну програму інформатизації" було прийнято укази Президента України [193, 196, 202, 233-236], постанови Кабінету Міністрів України [188, 192, 194, 201, 204, 206, 237-244], розпорядження Кабінету Міністрів України [3, с. 180]. Докладніше про це йдеться в монографії [3, с. 178-180].

Було розглянуто окремі правові акти органів державного управління (у вузькому сенсі) [3, с. 180, 181; 240]. На наш погляд, це дозволило глибше розібратися в процесах реформування управління в інформаційній сфері і побачити більш чітко сучасний стан формування правової основи державної політики інформатизації. Слід зазначити, що останнім часом активізувалася нормотворча робота щодо інформатизації діяльності органів державної влади. Мова йде, насамперед, про Указ Президента України від 14 липня 2000 р. "Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади" [203], Постанову Кабінету Міністрів України від 7 травня 2000 р. "Про Урядову комісію з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади" [204], а також про Постанову Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. "Про затвердження Порядку формування та виконання регіональної програми і проекту інформатизації" [245].

Останнім часом органи державної влади приділяють велику увагу питанням інформаційної безпеки. У зв'язку з цим доречно нагадати про Указ Президента України від 3 лютого 1998 р. "Про Комісію з питань інформаційної безпеки", в якому з метою забезпечення розробки пропозицій щодо реалізації державної політики в сфері інформаційної безпеки України та відповідно до п.28 ст.106 Конституції України було вирішено створити Комісію з питань інформаційної безпеки, а також визначено головні завдання Комісії [196]. Вважаємо, що цей указ є достатньо своєчасним і актуальним у період так званих "інформаційних загроз", а також у зв'язку з вимогою прозорості єдиного інформаційного простору України, що формується, безумовно, з урахуванням національної безпеки країни. У зв'язку з формуванням інформаційних ресурсів єдиного інформаційного простору України дуже актуальною проблемою є інтеграція інформаційних  ресурсів, що утворюються різними відомствами. Тому звертає на себе увагу Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 1998 р. "Про затвердження Порядку локалізації програмних продуктів (програмних засобів) для виконання Національної програми інформатизації" [238]. Таким чином, подібні правові акти сприяють ефективній інформаційній взаємодії у суспільстві, координації інформаційних потоків, прийнятих рішень і, як слідство, призводять до більш чіткої керованості інформаційними процесами та зваженої державної політики в інформаційній сфері.

Вище ми вже нагадували про головну роль Державного комітету зв'язку та інформатизації України в процесі формування правових та організаційних основ державної політики інформатизації. Цій структурі приділяється значна увага і в Указі Президента України від 3 червня 1999 р. "Про Положення про Державний комітет зв'язку та інформатизації України" [193]. У монографії [3, с. 131-135] вже розглядалися і аналізувалися його завдання, права та обов'язки, нормативно-правова база діяльності.

Безумовно, у нашому дослідженні ми навели не всі правові акти, що видавалися за останній час органами державної влади. Однак навіть стислий аналіз приведених актів дозволяє зробити висновок про те, що багато пунктів Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 17 червня 1997 р. "Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та вдосконалення державного регулювання інформаційних відносин" [232] втілюються в життя, знаходять своє конструктивне рішення. Вважаємо, що динаміка змін у сфері інформаційних відносин не завжди відповідає термінам реалізації державної політики інформатизації. Очевидно, що на це є й об'єктивні причини. Труднощі, що пов'язані з перехідним періодом становлення України як незалежної держави, не дозволили в передбачені терміни реалізувати всі вимоги Указу Президента України. Незважаючи на це, політика держави в інформаційній сфері не змінює своєї спрямованості. Проте, вважаємо за доцільне надалі в правових актах органів державної влади передбачити здійснення жорсткого контролю і персональної відповідальності посадових осіб щодо виконання доручених їм завдань. Не викликає сумнівів, що ці комплексні заходи дозволять підвищити ефективність реалізації державної політики інформатизації щодо формування єдиного інформаційного простору України.