• фундаментальне та прикладне теоретичне обґрунтування новацій (понять, категорій тощо);
• демократизм – залучення широкого кола вітчизняних фахівців до обговорення проблем інформаційного законодавства;
• недопустимість необґрунтованого копіювання зарубіжного досвіду;
• повага та гуманне ставлення до людини, її честі, гідності, репутації;
• презумпція невинності людини, громадянина, приватної особи;
• перехід від презумпції закритості інформації до презумпції відкритості інформації;
• "безпека" правотворення, тобто урахування можливих негативних наслідків прийняття нормативно-правових актів;
• рівність інтересів всіх учасників інформаційних відносин;
• пріоритет права перед силою.

Фахівці, які залучаються до систематизації інформаційного законодавства, повинні володіти знаннями в галузі права та інформатики, теорії та практики.

Вважаємо, що в Концепції реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин слід визначитися, що таке "інформаційне право", оскільки в Концепції закладається доктрина інформаційного законодавства. Відомо, що критерієм розподілення права на галузі є: предмет (матеріальний критерій) та метод (юридичний критерій) правового регулювання [90, с. 261]. Кожна галузь права має свою, відносно уособлену сферу регулювання. Відокремлення предмета регулювання однієї галузі від іншої здійснюється на основі виділення якісної однорідності елементів, що до нього входять: суб'єктів, об'єктів, змісту, динамічних чинників. Слід зазначити, що предмет правового регулювання – визначальний критерій розподілу системи права на галузі. Існують ряд галузей, що мають комплексний характер [225, с. 56]. Вважаємо, що інформаційне право – це система правових норм, які регулюють суспільні відносини, що пов'язані з інформацією. Предмет регулювання – інформаційні відносини. Метод правового регулювання – сукупність методів регулювання різних галузей права.

На нашу думку, всі відносини між людьми мають інформаційну складову. Тому можна говорити про інформаційне право у широкому та вузькому змісті. Якщо ми дотримуємось широкого трактування, то виявляється, що норми інформаційного права є майже в усьому законодавстві. Наприклад, інформаційно-правовий характер носять норми Кримінально-процесуального кодексу про процесуальні дії зі свідками та іншими особами, норми податкового законодавства – про декларування та звітність тощо. Однак в цих випадках інформаційна діяльність відіграє хоча й важливу, але допоміжну роль, тобто є засобом для досягнення мети, що знаходиться поза кордонів інформаційної сфери (розкриття злочинів та покарання винних, вилучення податків). До інформаційного права у вузькому змісті, або власному змісті, можуть бути віднесені лише такі норми, які регулюють інформаційні процеси, що є самоціллю, тобто інформація є не тільки засобом будь-чого іншого, але і кінцевим результатом.

Слід зазначити, що проблеми інформаційного права – це проблеми, у виникненні яких науково-технічний прогрес відіграє лише опосередковану роль; джерело їх знаходиться у феномені масового суспільства, а не в застосуванні нових технологій. Політичні, а не технічні технології відіграють тут принципову роль. Причини проблем мережевого суспільства знаходяться не в проблемі телекомунікацій, а в проблемі соціальної комунікації. На нашу думку, важливе практичне значення інформаційного права складається з того, що з'являється можливість проявити себе у домінуючій сфері інформаційного суспільства та інформаційної держави – у сфері інформаційних послуг. Вважаємо за доцільне зазначити, що система норм інформаційного права складається з норм власно інформаційного права, а також норм класичних галузей права. Мабуть, ми маємо права говорити і про зворотний процес, коли норми інформаційного права використовуються і в інших галузях права. Тобто, інформаційне право – це комплексна галузь права. Безумовно, потрібні подальші теоретико-правові дослідження щодо регулювання інформаційних відносин [262]. Вважаємо за необхідне визначити Концепцію реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин складовою частиною Національної програми інформатизації і внести відповідні зміни до Закону України "Про Національну програму інформатизації".

Розглянемо докладніше деякі напрямки розвитку інформаційного законодавства України, враховуючи при цьому, що життя вносить свої корективи, і інформаційне законодавство повинно бути динамічним та конструктивним і не перетворюватися лише в добрі наміри. Сьогодні найбільш гострою проблемою в Україні є відсутність у більшості громадян довіри до державної влади, впевненості в тому, що всі гілки і структури державної влади, всі її посадові особи працюють в інтересах суспільства, а не в інтересах самої влади або своїх особистих. Тому державне управління НІС повинно бути спрямоване, насамперед, на усунення "дефіциту довіри до влади", який перешкоджає просуванню по шляху реформ. У цьому розумінні ключовою проблемою є створення відкритого інформаційного простору (національної інформаційної сфери), що сприяє забезпеченню інформаційної прозорості державної влади, необхідної для формування громадянського суспільства, інформаційної держави і досягнення ефективної взаємодії між суспільством та владою на принципах довіри, порозуміння і ділового партнерства. Для вирішення цього завдання необхідно реалізувати комплекс юридичних, організаційно-технологічних і економічних заходів.

Насамперед, необхідно так би мовити "запустити" механізм практичної реалізації конституційного права громадян на свободу одержання інформації. Правовою основою такого механізму повинні стати законодавчо закріплені чіткі правила, умови та порядок одержання громадянами та інституціональними структурами суспільства інформації в органах державної влади і місцевого самоврядування, від інших державних і недержавних юридичних осіб, а також прямий доступ до державних і недержавних інформаційних ресурсів. У законодавстві про діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування повинно також бути закріплено обов'язки й відповідальність цих органів та їх посадових осіб за інформування громадян і всіх структур суспільства, за надання їм інформаційних послуг, за накопичення, зберігання і використання державних інформаційних ресурсів у сферах відповідальності цих органів. Це дозволить інформаційно "зміцнити" авторитет державної та місцевої влади, правопорядок і істотно обмежити можливості корупційних відносин у владних структурах.

При цьому тільки в рамках законодавства доступ до деяких видів інформації повинен бути обмеженим з метою захисту особистих прав і свобод громадян, інтересів економічних та інших структур суспільства, держави і національної безпеки. Особливо збалансований підхід потрібний під час роботи з персональними даними і шифруванням інформації, тому що саме в цих сферах найбільш можливе виникнення загроз недоторканності особистого життя й обмеження прав на особисту, сімейну і комерційну таємницю як при надмірному втручанні держави, так і у разі несанкціонованої діяльності недержавних структур.

Не тільки система органів державної влади як суб'єкт державного управління НІС, але і саме суспільство є потужним джерелом та споживачем інформації. Але для того, щоб цей інформаційний потенціал міг бути ефективно використаний в інтересах розвитку кожної особистості, суспільства в цілому і держави, необхідно інституціональне структурування суспільства, що є важливим кроком на шляху до формування демократичного громадянського суспільства. Основою діяльності всіх політичних, громадських, професійних, корпоративних та інших структур суспільства є інформація. Тому подібні структури потенційно створюють значну кількість незалежних джерел інформації та депозитаріїв недержавних інформаційних ресурсів. Наявність багатьох структурованих і упорядкованих незалежних джерел інформації розширює для масового користувача можливості одержання достовірної інформації в зручній для нього формі, створюють умови для підвищення оперативності та достовірності інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень в органах державної влади, ефективності інформаційної підтримки привселюдної, політичної та громадської діяльності, а також формування і впливу громадської думки як справжньої "четвертої влади" в демократичному суспільстві.

Громадсько-політичне структурування суспільства – одне з першочергових завдань усіх гілок державної влади в Україні, суть якого полягає в якнайшвидшому створенні відповідної правової бази та забезпеченні на її основі сприятливих умов, включаючи можливу державну підтримку діяльності різноманітних політичних, громадських, професійних і корпоративних структур, а також здійснення контролю за суворим дотриманням цими організаціями Конституції України і чинного законодавства. На жаль, у сучасній політичній ситуації законодавство у сфері громадсько-політичного структурування суспільства є зоною активної сутички протиборчих політичних інтересів, що суттєво гальмує процес формування громадянського суспільства. Проте, рано чи пізно ця проблема повинна бути вирішена, а також забезпечена чітка правова регламентація діяльності громадсько-політичних структур суспільства. Для усунення проблеми "дефіциту довіри до влади" державне управління НІС повинно бути зорієнтоване не тільки на те, щоб органи державної влади як суб'єкти державного управління НІС забезпечували надання оптимальним для споживача чином інформації, що запитується, але і на стимулювання прямого діалогу влади з суспільством, ініціатором якого повинна виступати сама державна влада. Механізм взаємодії з суспільством, що широко та ефективно використовується у демократичних державах, – загальновизнаний і є невід'ємною частиною державного управління. Цей механізм також потребує нормативного правового забезпечення, проте, в більшому ступені – організаційного. Ефективність цієї взаємодії, а також, узагалі, принципова можливість її реалізації цілком залежить від усвідомлення державною владою необхідності забезпечувати інформаційну прозорість своєї діяльності та активно проводити відкритий діалог із суспільством та його структурами.

Одна з базових основ відкритого громадянського суспільства – це практично реалізована свобода інформації. Сучасні інформаційно-комунікаційні технології, засоби і системи обчислювальної техніки і зв'язку, наприклад технологія Internet, та перспективи їх розвитку не тільки надають принципово нові, найширші можливості для вільного масового поширення інформації, масового інформаційного обміну та комунікацій, але і дозволяють говорити про інформаційну революцію, що відбувається на зламі століть, результатом якої стане новий тип демократичного суспільства – інформаційне суспільство. Проте, сьогодні навіть в інформаційно розвинених країнах доступність передових інформаційно-комунікаційних технологій для масового користувача, їх впровадження в повсякденне життя кожної людини залишаються серйозною проблемою, у першу чергу, економічною. Тому, як і раніше, величезну роль у забезпеченні свободи інформації, в масовому інформуванні грають традиційні засоби масової інформації – періодичні друковані видання, радіо і, особливо телебачення. Події, що відбуваються в останній час в Україні, показали, що ЗМІ, "інформаційні війни", що провокуються ними, їх використання як "інформаційної зброї" у вузькокорпоративних інтересах у боротьбі за політичну та економічну владу оказують значний, далеко не позитивний вплив на хід реформ.