Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зер­носховищах. Зерновий склад забезпечує зберігання зерна в зерносхови­щах з використанням обладнання, що повинне відповідати встановле­ним технічним вимогам. Операції із зерном з оформлення та кількісно­го обліку проводяться згідно з договором складського зберігання зерна за фізичною вагою, у кілограмах.

Згідно з наказом Міністерства аграрної політики України «Про затвердження Технічного регламенту зернового складу» від 15 червня 2004 р. № 228 при надходженні зерна на зберігання уповноважена особа зернового складу перевіряє наявність договору складського зберігання зерна. За відсутності договору пропонує власнику зерна оформити та­кий договір і в разі його укладання одержує від власника зерна (або його представника) такі документи: а) товарно-транспортну накладну за формою з відміткою власника зерна «на переробку», «на зберіган­ня», «у рахунок заставної закупівлі зерна»; б) посвідчення про якість зерна на кожну партію (крім товаровиробників); в) свідоцтво про вміст пестицидів, токсичних елементів та мікотоксинів на кожну партію зер­на (крім товаровиробників); г) за необхідності карантинний сертифі­кат; ґ) фітосанітарний сертифікат (при імпорті зерна).

Дещо скорочений перелік документів для приймання зерна має надати поклажодавець відповідно до Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібо­приймальних та зерногіереробних підприємствах, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13 жовтня 2008 р. № 661. А саме, для приймання зерна кожен поклажодавець повинен: укласти договір складського зберігання зерна з підприємством; надати товар­но-транспортну накладну; при надходженні з іншого зернового скла­ду — документи, що засвідчують якість зерна.

Договір складського зберігання зерна складається з урахуванням вимог цивільного законодавства та норм аграрного законодавства. Гла­ва 66 ЦК України «Зберігання» містить статті, які регулюють відноси­ни, що виникають з договору зберігання майна. Згідно зі ст. 975 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов´я­зується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і по­вернути цей товар у схоронності. Стаття 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» вказує, що договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджена поста­новою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення сертифікації зер­нових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно» від 11 квітня 2003 р. № 510.

Наказом Державного комітету України з державного матеріально­го резерву та Міністерства аграрної політики України «Про затвер­дження строків зберігання зерна державного резерву та продуктів його переробки» від 27 липня 2007 р. № 241/539 встановлено такі строки зберігання зерна державного резерву та продуктів його переробки: пше­ниця і жито — 2 роки; гречка, рис — 1 рік; борошно пшеничне і жит­нє — 6 міс.; крупи гречані (ядриця), рисові — 12 міс.; крупи ячмінні пер­лові та ячні — 9 міс.; крупи пшеничні — 6 міс.

Плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються до­говором складського зберігання зерна. Кабінет Міністрів України вста­новлює граничний рівень плати (тариф) за зберігання зерна, що при­дбане за кошти державного бюджету. Так, у 2009 р. максимальну плату за зберігання зерна, яке є об´єктом державного цінового регулювання, в розмірі 12,51 грн за тонну з урахуванням ПДВ за кожні ЗО календар­них днів такого зберігання кожної метричної одиниці виміру її обсягу. Такий розмір плати встановлений за дорученням Кабінету Міністрів України наказом Міністерства аграрної політики України «Про вста­новлення плати за зберігання об´єктів державного цінового регулюван­ня та за переробку зерна на борошно» від 20 травня 2009 р. № 340.

Зернові склади зобов´язані вести реєстр зерна, прийнятого на збе­рігання, та реєстр складських документів на зерно. На виконання ста­тей Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення реалізації деяких поло­жень Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 17 лис­топада 2004 р. № 1569 Міністерством аграрної політики України видано наказ «Про затвердження Порядку ведення основного реєстру склад­ських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, і реєстру зернового складу» від 11 серпня 2005 р. № 374.

Основний реєстр складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання — електронна база даних, що формується на основі реєстрів, які ведуться на зернових складах, що містить відо­мості про зерно (заставне зерно), прийняте зерновими складами на зберігання у визначеному обсязі й до визначеного строку, про вида­ні ними складські документи на зерно та про держателів таких доку­ментів.

Правове регулювання обігу складських документів на зерно здій­снюється нормами Цивільного кодексу України, Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23 грудня 2004 р., постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення сер­тифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно» від 11 квітня 2003 р. № 510 та наказу Міністерства аграрної по­літики України «Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно» від 27 червня 2003 р. № 198.

Зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів:

•  подвійне складське свідоцтво;
•  просте складське свідоцтво;
•  складську квитанцію.

Форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випус­ку, передачі, продажу зерновим складам встановлюються Кабінетом

Міністрів України. Зерно, прийняте на зберігання за простим або по­двійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протя­гом строку зберігання зерна шляхом застави відповідного свідоцтва. Зерновий склад повинен застрахувати зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, від ризиків випад­кової загибелі, пошкодження або втрати за рахунок коштів поклажо- давця.

Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин — склад­ського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного. Подвійне складське свідоцтво є іменним. У кожній з двох частин подвійного складського свідоцтва мають бути однаково зазначені: 1) найменування та місцезнаходження зернового складу, що прийняв зерно на зберігання; 2) поточний номер складсько­го свідоцтва за реєстром складських документів складу; 3) найменуван­ня юридичної особи або ім´я фізичної особи, від якої прийняте зер­но на зберігання, а також місцезнаходження (місце проживання) такої особи; 4) найменування та кількість прийнятого на зберігання зерна, а за необхідності — якісні характеристики зерна; 5) строк, на який прий­няте зерно на зберігання, якщо такий строк встановлюється, або ж вка­зівка, що зерно прийняте на зберігання до запитання, у межах дії серти­фіката на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, виданого зерновому складу; 6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок оплати зберігання; 7) дата видачі складського свідоцтва; 8) підпис уповнова­женої особи та печатка зернового складу.

Якщо зерно приймається на зберігання зі знеособленням, то в обох частинах подвійного складського свідоцтва на зерно робиться відповід­ний запис. Складське та заставне свідоцтво можуть передаватися ра­зом або окремо за передавальними написами (індосаментами). Індоса­мент повинен містити найменування юридичної особи (або ім´я грома­дянина) та її місцезнаходження (його місце проживання), що стали новими утримувачами складського свідоцтва або заставного свідоцтва, дату здійснення індосаменту і підпис уповноваженого працівника юри­дичної особи (громадянина), завірений печаткою юридичної особи або нотаріусом.

Порядок здійснення передавальних написів (індосаментів) визна­чається наказом Міністерства аграрної політики України «Про затвер­дження Положення про обіг складських документів на зерно» від 27 черв­ня 2003 р. № 198. Зерновий склад видає зерно володільцеві складсько­го і заставного свідоцтва (подвійного складського свідоцтва) не інакше як в обмін на обидва свідоцтва разом.

Просте складське свідоцтво видається на пред´явника. Просте складське свідоцтво має містити вказівку на те, що воно т? їдане на пред´явника, а також такі відомості:

•  найменування та місцезнаходження зернового складу, що прий­няв зерно на зберігання;
•  поточний номер складського свідоцтва за реєстром складських документів складу;
•  найменування та кількість прийнятого на зберігання зерна, а за необхідності — якісні характеристики зерна;
•  строк, на який прийняте зерно на зберігання, якщо такий строк встановлюється, або ж вказівка, що зерно прийняте на зберігання до запитання, у межах дії сертифіката на відповідність послуг із зберіган­ня зерна та продуктів його переробки, виданого зерновому складу;
•  розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона об­числюється, та порядок оплати зберігання;
•  дата видачі складського свідоцтва;
•  підпис уповноваженої особи та печатка зернового складу.

Якщо зерно приймається на зберігання зі знеособленням, то у прос­тому складському свідоцтві на зерно робиться відповідний запис. Воло­ділець простого складського свідоцтва має право розпоряджатися зер­ном, що зберігається на зерновому складі. При цьому до передачі зерна прирівнюється передача простого складського свідоцтва. Просте склад­ське свідоцтво передається шляхом вручення його новому володільцеві.

Якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі прос­того або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прий­няття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Складська квитанція є документом, який засвідчує укладення догово­ру зберігання, кількість та зовнішній стан прийнятого товару. Після прийняття товару товарний склад видає поклажодавцю квитанцію-роз­писку, що означає, що товар ним прийнятий і дозволяє взяти його зі складу.

Особливості видачі складських квитанцій встановлюються підза- конними нормативними актами. Зокрема, відповідно до пунктів 3.2—3.5 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 р. № 198, підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом і поклажодавцем, та факт прийняття його на зберігання. Оригінал першого примірника складської квитанції вручається поклажодавцю. Оригінал другого збе­рігається зерновим складом. При витребуванні зерна складська кви­танція повертається поклажодавцем зерновому складу в обмін на до-

27 - 473