У сучасному розумінні правовий метод — це сукупність засо­бів, прийомів і способів правового впливу на відповідні суспільні відно­сини. Екстраполюючи зазначені положення на аграрне право можна визначити методи аграрного права як сукупність способів, прийомів і засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання аграр­них відносин.

Особливості аграрного права, як приватно-публічної галузі права, спричинюють свій належний вплив і на формування відповідного кон­гломерату методів аграрно-правового регулювання у оптимальному по­єднанні приватноправових і публічно-правових методів.

Диспозитивний характер мають методи самостійних рішень, реко­мендацій та локатьної нормотворчості. Метод самостійних рішень дає змогу суб´єктам аграрного права вільно обирати власну лінію поведінки при здійсненні сільськогосподарської діяльності у межах, визначених аграрним законодавством. Метод рекомендацій дає право вибору чи відмови від розроблених державою пропозицій щодо врегулювання пев­них видів аграрних відносин. Широкого застосування цей метод набув у нормотворчій діяльності Міністерства аграрної політики України при розробці нормативно-правових актів, зокрема Рекомендацій щодо використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності, за­тверджених наказом Мінагрополітики від 9 квітня 2001 р. № 97, Реко­мендацій з уточнення вартості майна, що складає пайові фонди членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорга­нізованих, та форм документів для розрахунку уточненого пайового фонду та його структури, затверджених наказом Мінагрополітики від 21 червня 2001 р. № 174 тощо. Нарешті, метод локальної нормотворчо- сті покладається у основу розробки і прийняття внутрішніх локальних нормативно-правових актів сільськогосподарських підприємств.

Метод імперативної вказівки застосовується у процесах державно­го регулювання сільського господарства. Це жорсткий метод, який не дає змоги суб´єктам аграрних правовідносин вільно обирати модель поведінки, а змушує діяти в межах, визначених відповідними імпера­тивними нормативними приписами. Наприклад, ст. З Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» визначе­но чіткий перелік об´єктів державного цінового регулювання, щодо яких встановлюються мінімальні або максимальні інтервенційні ціни. На інші види сільськогосподарської продукції такий порядок регулю­вання цін не розповсюджується. Чітко виражений імперативний харак­тер мають приписи Указу Президента України «Про невідкладні захо­ди щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від З грудня 1999 р. щодо реформування протягом грудня 1999 — квітня 2000 р. колективних сільськогосподарських підприємств на засадах при­ватної власності на землю та майно.