У найзагальнішому розумінні системою є комплекс елементів, які перебувають у взаємозв´язку і взаємодії. З цього випливає, що будь- яка система є цілісним утворенням, яке складається з певної кількості взаємопов´язаних і взаємодіючих елементів, що формують структуру цієї системи. У теорії права під структурою галузі права розуміється об´єктивно зумовлена внутрішня організація норм права, які врегульо­вують однорідні суспільні відносини. Таким чином, систему аграрного права складають правові норми, об´єднані за критерієм їх належності до механізму регулювання аграрних відносин. Аграрно-правові норми мають особливості: вони не дублюють дію норм іншої галузевої належ­ності, а спираючись на них, охоплюють своїм впливом специфіку аграр­них відносин.

Аграрно-правові норми є первісними елементами системи аграрно­го права. Водночас вони не існують відокремлено, а об´єднуються у більш вагомі утворення — інститути аграрного права. Саме диферен­ціація галузі аграрного права на інститути виступає першою ланкою її внутрішньої організації. Один аграрно-правовий інститут відрізняєть­ся від іншого тим, що він об´єднує аграрно-правові норми, які врегульо­вують найоднорідніші аграрні відносини. Такими інститутами, що ін­тегрують особливості різних видів аграрних відносин, є приватизація майна державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, паювання землі та майна, державне регулювання сільського господар­ства, сільськогосподарське дорадництво тощо.

Стрімкий розвиток джерел аграрного права, зокрема аграрного за­конодавства, дає підстави вести мову про поділ галузі на загальну і особливу частини, а тому — про існування інститутів загальної й особ­ливої частин. Інститути загальної частини містять правові норми, які мають узагальнений характер дії і є спільними для всіх видів аграрних відносин, які підлягають правовому регулюванню. Вищеназвані інсти­тути паювання, державного регулювання сільського господарства, а та­кож правового статусу суб´єктів аграрного права, правового режиму земель сільськогосподарського призначення тощо містять узагальнені норми. Наприклад, норми щодо створення, державної реєстрації і при­пинення є спільними для всіх суб´єктів аграрних правовідносин. Тому немає потреби їх дублювати при створенні підприємств різних органі­заційно-правових форм.

Водночас норми інститутів особливої частини спрямовуються на врахування особливостей різних видів аграрних відносин. Для прикла­ду, правові режими майна різних сільськогосподарських підприємств (кооперативів, фермерських господарств, сільськогосподарських това­риств тощо) мають свої особливості. Так само існують відмінності у правовому регулюванні виробничої діяльності різних організаційно- правових суб´єктів аграрних правовідносин тощо. Цю специфіку і відо­бражають норми особливої частини.