Загатом поняття принципу розкривається як основне висхід­не положення, на якому базується певне наукове положення, висновок, концепція. Переносячи загальне наукове значення принципу на сферу дії галузі аграрного права, можна визначити принципи аграрного права як основні засади, на яких ґрунтується механізм правового регулюван­ня аграрних відносин.

Існування принципів відіграє дуже важливу роль. По-перше, роз­робка нових нормативно-правових актів аграрного законодавства по­винна базуватися на принципах аграрного права і випливати з них.

Неврахування основоположних засад, визначених принципами аграр­ного права, обов´язково призведе до неповного охоплення новостворе- ним нормативно-правовим актом специфіки аграрних відносин, які він покликаний врегульовувати, і, як наслідок, до його слабкої дієвості. По-друге, існування принципів дає змогу застосувати аналогію права у разі, коли існують аграрні відносини, не врегульовані жодним з чин­них аграрних нормативно-правових актів. Регламентація таких відно­син здійснюється саме за допомогою принципів аграрного права.

Природа правових принципів об´єктивна, тому вони не придуму­ються вченими, а виникають самостійно і незалежно від волевиявлення останніх та постійно уточнюються ними на основі узагальнень практи­ки правового регулювання відповідних аграрних відносин. На сучасно­му етапі розвитку аграрних відносин актуальними є сукупність наведе­них нижче принципів.

1. Принцип забезпечення потреб населення і промисловості без­печною і якісною сільськогосподарською сировиною. Забезпечення природних потреб населення у відновленні щоденних енергетичних за­трат, переробної промисловості сировиною є основним завданням сіль­ськогосподарського виробництва. Водночас останнім часом особливої гостроти набуває питання якості й безпечності цієї продукції. Такий стан зумовлює необхідність підвищення юридичного впливу не лише на зрос­тання кількості, а й на якісні та безпечні показники вироблюваної сіль­ськогосподарської продукції. Такий вплив забезпечується втіленням у механізм аграрно-правового регулювання саме зазначеного принципу.

Не є секретом, що український продовольчий ринок заполонили низькопробні і небезпечні за вмістом харчові продукти імпортного ви­робництва, які не знаходять свого застосування у країні-виробнику або є результатом демпінгової політики цих країн. Для України як аграр­ної країни з великим ресурсним потенціалом земель сільськогосподар­ського призначення дотримання принципу забезпечення потреб на­селення і промисловості безпечною і якісною сільськогосподарською сировиною у формуванні ціннісних орієнтирів системи аграрних пра­вовідносин щонайменше дає змогу забезпечити: 1) відтворення повно­цінного генофонду населення країни; 2) зниження загального рівня за­хворюваності населення як важливої передумови зростання економіки; 3) формування продовольчого суверенітету держави; 4) створення по­зитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу за рахунок змен­шення зовнішніх закупівель продукції сільського господарства і зрос­тання відповідних власних експортних можливостей; 5) досягнення уніфікації механізму аграрно-правового регулювання з відповідними стандартами ЄС та країн—членів СОТ.

1.  Принцип забезпечення продовольчої безпеки держав тісно по­в´язується з попереднім принципом. Продовольча безпека визначаєть­ся зараз як такий стан економіки, при якому гарантується фізична і економічна доступність продовольства для всього населення у кількос­ті, необхідній для активного і здорового життя. При цьому продоволь­ча незалежність — це умова забезпечення продовольчої безпеки, за якої у разі припинення поставок продуктів харчування із-за кордону не ви­никає продовольчої кризи.

Необхідно відзначити публічно-правовий характер принципу за­безпечення продовольчої безпеки держави. Він тісно пов´язаний з кон­ституційним принципом економічного суверенітету України. З цього випливають завдання відповідних органів держави щодо забезпечення основних функцій держави. Проте забезпечення продовольчої безпеки держави випливає з принципу задоволення потреб населення і про­мисловості у якісній і безпечній сільськогосподарській продукції. Здій­снюється виробництво такої продукції виключно у процесі сільськогос­подарської діяльності при опосередкуванні цієї діяльності аграрними правовідносинами, без чого всяка сільськогосподарська діяльність втра­чає сенс. Спостерігається і зворотний зв´язок: необхідність забезпечен­ня продовольчої безпеки держави змушує останню до побудови ефек­тивної моделі системи аграрних правовідносин.

1.  Принцип урахування особливостей сільськогосподарської ді­яльності. Можна виокремити такі особливості сільськогосподарської діяльності, які чинять відповідний вплив на стан аграрних відносин і які необхідно обов´язково враховувати у процесі створення норматив­но-правових актів аграрного законодавства: а) сільськогосподарська діяльність виступає не об´єктом, а матеріальним змістом аграрних май­нових правовідносин; б) джерелом виникнення цього виду діяльності є суспільні потреби у продуктах харчування та сировині для промисло­вості; в) здійснюється сільськогосподарська діяльність за допомогою специфічного ресурсного потенціалу; г) діяльність складається із сукуп­ності окремих дій всіх працівників відповідних сільськогосподарських товаровиробників, спрямованих на одержання, переробку та реаліза­цію сільськогосподарської продукції; ґ) ця діяльність здійснюється за допомогою специфічних засобів виробництва та у особливих природ­них, соціально-економічних і культурно-побутових умовах за допомо­гою опосередкування актами аграрного законодавства; д) метою сіль­ськогосподарської діяльності є виробництво та первісна переробка ви­робленої продукції, а також її реалізація з метою одержання прибутку.
2.  Принцип вільного обрання селянами форм і напрямів сіль­ськогосподарської діяльності. Зазначений принцип ґрунтується на конституційних засадах, визначених статтями 19, 42, 43 Конституції України. Насамперед, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Це означає, що селянин може вільно обирати рід трудової чи господарської діяльності, які не заборонені за­коном. Наприклад, вирощування опійного маку на присадибних ділян­ках особистих селянських господарств без ліцензії прямо заборонене законодавством. Якщо заборони щодо здійснення відповідної діяльно­сті не існує, селянин має право будь-яким чином втілити в життя свої можливості, знання, кваліфікацію у виробництві сільськогосподарсь­кої продукції. При цьому можна реалізувати свій потенціал як у індиві­дуальній праці шляхом створення особистого селянського чи фермер­ського господарств, так і працюючи на сільськогосподарських підпри­ємствах.

Можливі також варіанти створення одноосібно приватно-орендно­го сільськогосподарського підприємства або підприємств кооператив­ного (сільськогосподарські виробничі та обслуговуючі кооперативи) чи корпоративного (сільськогосподарські товариства) типу. Маючи свій майновий та земельний паї селянин може використовувати їх самостій­но або здавати в оренду. При цьому обрання форми і напряму діяльнос­ті здійснюється селянами добровільно за відсутності жодного зовніш­нього тиску з боку інших осіб або органів державної влади і місцевого самоврядування. Втілення цього принципу є важливою юридичною га­рантією дотримання як особистих свобод селян, так і демократичного устрою аграрного господарювання.

1. Принцип забезпечення рівності учасників аграрних правовід­носин. Цей принцип базується на конституційних засадах рівності прав і свобод громадян, а також прав на підприємницьку діяльність. Продов­жують конституційні положення цивілістичні принципи свободи під­приємницької діяльності та рівності прав усіх громадян незалежно від національної належності, майнового статусу, рівня освіти тощо.

Усі учасники аграрних правовідносин є рівними у своїх правах на здійснення сільськогосподарської діяльності незалежно від організа­ційно-правової форми і форми власності. Суб´єктами аграрних право­відносин виступають різні форми господарювання: сільськогосподар­ські виробничі й обслуговуючі кооперативи, фермерські господарства, сільськогосподарські товариства (сільськогосподарські відкриті й за­криті акціонерні товариства, сільськогосподарські товариства з обме­женою і додатковою відповідальністю), приватно-орендні сільськогос­подарські підприємства, особисті селянські господарства. Юридично закріпленою є рівність прав усіх зазначених сільськогосподарських то­варовиробників на організацію виробництва сільськогосподарської про­дукції, її переробку, реалізацію, самостійне використання одержаних доходів, соціальний розвиток села, державну підтримку. Таким чином, рівність проявляється у створенні однакових умов діяльності для всіх учасників аграрних правовідносин.