Суб'єктивне ставлення особи до припинення злочинної діяльності проявляється в мотивах добровільної відмови та усвідомленні можливості успішного доведення злочину до кінця. Сталою є позиція науковців і судової практики, що мотиви добровільної відмови не мають кримінально-правового значення і можуть бути різноманітними. Вони можуть бути як схвальними: совість, жаль, співпереживання, доброзичливість, щирість, сердечність, розкаяння тощо, так засуджуваними суспільством: боягузтво, страх, корисливість, заздрість, презирство тощо. Мотивом добровільної відмови може бути "страх перед розкриттям, кримінальною відповідальністю і покаранням", але цей страх повинен носити характер абстрактної, загальної небезпеки. Якщо ж особа при вчиненні готування до злочину або замаху на злочин на конкретних обставинах усвідомлює реальну загрозу розкриття злочину, а втім кримінальну відповідальність і покарання, і ці обставини є нездоланною або значною перепоною в реалізації злочинного наміру, то відмова в такому випадку від доведення злочину до кінця ґрунтується не на добровільних, а вимушених мотивах [18, с. 11].

Усвідомлення особою можливості доведення злочину до кінця свідчить про певний процес передбачення розвитку причинного зв'язку, що здійснюється на підставі фактично наявних обставин та обставин, що можуть виникнути в майбутньому при вчиненні злочину. У дослідженнях причинно-наслідкового зв'язку зазначається, що якщо людина цілеспрямовано утворювала причинний зв'язок, витончено, хитромудро її "конструювала", зовсім не надає цьому зв'язку "суб'єктивного" характеру [19, с. 68]. Проте законодавець наполягає саме на суб'єктивному усвідомлені успішного розвитку причинно-наслідкового зв'язку, що дає особі підстави розраховувати на успішне закінчення злочину. Тому й кримінально-правове заохочення в разі добровільної відмови від успішного доведення злочину до кінця сягає максимального рівня - звільнення від кримінальної відповідальності. З приводу зазначеного не можна погодитися з А. П. Козловим, що той факт, чи могла особа реально довести злочин до кінця, є не тільки вирішальним, але й таким, що може бути достатньо просто об'єктивно доведеним, тоді як суб'єктивний момент у доказуванні дуже складний і несе в собі досить високу ступінь помилковості [11, с. 239].

Соціально-правовим наслідком добровільної відмови як різновиду заохочувальних норм є абсолютно безумовне і обов'язкове звільнення особи від кримінальної відповідальності за готування до злочину або замаху на злочин. Цим звільненням держава гарантує заохотити будь-кого, хто добровільно припинить вчинення злочину і сам відверне шкоду суспільним відносинам, що охороняються кримінальним правом.