Однією із найбільш перспективних форм розвитку Укрексімбанку є створення на його основі Банку розвитку. Банки і корпорації розвитку створювалися як спеціалізовані фінансові і кредитні установи для задоволення потреб національних економік країн Європи, Америки, Азії, Африки у фінансуванні підприємств пріоритетних галузей в умовах недостатності власних фінансових ресурсів, а також недостатнього рівня доходності індустрії для залучення приватних інвестицій. Пік створення банків розвитку припав на повоєнний період, коли більшість європейських країн зіткнулися із труднощами в одержанні довгострокового фінансування.  У той період особливо актуальним було власне довгострокове фінансування реконструкції і відновлення промислового виробництва; відновлення сільського господарства; відновлення інфраструктури і побудова інфраструктурних об'єктів (транспорт, зв'язок, автодороги, система водопостачання); розробка родовищ корисних копалин тощо. І основним призначенням банків розвитку було забезпечення довгострокового фінансування державних та приватних підприємств в різних галузях народного господарства, яке було неможливим через систему комерційних банків.

Банки і корпорації розвитку створювались у світовій практиці на трьох рівнях:

• Міжнародні банки розвитку.
• Регіональні банки розвитку.
• Національні банки розвитку.

Міжнародні банки розвитку. Їх засновниками виступали держави-донори, які своїми внесками давали можливості для довгострокового фінансування програм, що мають міжнародне значення (боротьба з бідністю, відновлення і реконструкція інфраструктури, програми боротьби з голодом, розвиток сільського господарства, розвиток систем державного управління, розвиток виробництва для забезпечення прогресу і формування виробничої бази, для стабільного економічного зростання країн-реципієнтів). Реципієнтами виступають держави, а не підприємства, а фінансування здійснюється в основному за рахунок довгострокових кредитів і грантів.

         Регіональні банки розвитку. Їх засновниками виступають держави-донори, що здійснюють внески до капіталу банку. Основними завданнями таких банків є довгострокове фінансування і економічний розвиток підприємств в країнах реципієнтах. Економічна ефективність проектів, що фінансується банками, визначалась з урахуванням значення проекту для економіки країни і регіону в цілому. На відміну від міжнародних банків розвитку, вони були самостійними кредитними інститутами, які забезпечували джерела свого фінансування за рахунок рентабельності інвестованих проектів, розміщення висококласних цінних паперів тощо. Характеризуючи регіональні банки розвитку, можна зауважити, що загалом, економічне значення їх діяльності було вищим ніж політичне чи соціальне. Реципієнтами фінансування виступали підприємства, а формами фінансування - кредити (довгострокові кредити або синдиковані кредити), прямі інвестиції в капітал підприємств, технічна допомога, гранти, експортне фінансування, субординовані кредити банкам і фінансовим установам з метою мікрофінансування, рефінансування боргу та ін. Привабливість регіональних банків розвитку для підприємств полягала у доступності значних обсягів довгострокового фінансування на пільгових умовах, що не могло бути забезпечено приватними кредитними установами.

         Національні банки розвитку, засновниками яких виступають уряди держав перебування цих банків. Як правило, це цілком або частково державні банки, що забезпечують довгострокове фінансування проектів і підприємств в пріоритетних для розвитку національної економіки сферах (галузях). Діяльність цих банків регулюється банківським законодавством відповідної країни і підлягає існуючій системі банківського регулювання та нагляду. Вони забезпечують фінансування шляхом кредитування (середньострокового, довгострокового, синдикованого, експортного та ін. видів кредиту), проектного фінансування, прямих інвестицій. Джерелом коштів для національних банків розвитку є кошти держави і в даному випадку банки виступають механізмом стимулювання розвитку національної економіки у відповідності до визначених державою пріоритетів. Держава делегує банку адміністрування довгострокового фінансування, управління фінансуванням, моніторинг і економічну оцінку пропонованих проектів. Тому, незважаючи на присутність комерційної складової у діяльності цих банків, національні банки розвитку є інструментом та агентом державної політики у сфері стимулювання економічного зростання країни. Подібно як і регіональні банки розвитку, національні банки розвитку фінансують комерційно обґрунтовані проекти, але порівняно з комерційними банками, надають пільгові умови довгострокового фінансування, низькі відсотки, пільгові періоди кредитування, спроможні до забезпечення тих обсягів фінансування, які не можуть забезпечити комерційні банки відповідної держави. Важливим завданням банку є також перевірка рентабельності окресленого проекту для забезпечення його економічного обґрунтування.

         Одним з найбільш успішних національних банків розвитку в Європі є Кредитанштальт фюр Видерауфбау (KfW), який було створено після Другої світової війни. Як національний банк розвитку, KfW був розпорядником державних коштів для довгострокового фінансування розвитку економіки. Фінансування здійснювалось як безпосередньо через кредити підприємствам, так і через систему пільгових кредитів комерційним банкам, що в свою чергу кредитували малий і середній бізнес. Модель KfW в 90-ті роки минулого сторіччя застосовувалась в інших європейських країнах. Так на початку 1992 року три прибалтійські інвестиційних банки, що створювались в цей період, звернулись до KfW з проханням надати їм підтримку в організації національних банків розвитку: Естонського інвестиційного банку, Латвійського інвестиційного банку, Литовського банку розвитку. Восени 1993 року Уряд Болгарії звернувся до уряду Німеччини з проханням про підтримку у створенні фінансової установи, подібної до KfW, з метою підтримки малих та середніх підприємств.

В Україні робилось декілька спроб створення національного банку розвитку, зокрема у формі державних кредитно-інвестиційних корпорацій, а саме Українська Державна Інноваційна Компанія та створений нею Український Банк Реконструкції і Розвитку, Німецько-Український Фонд. Проте, діяльність цих установ, крім останньої, не мали свого розвитку, оскільки не було стратегічного бачення їх розвитку, відповідної концепції, правового забезпечення, та інших необхідних передумов.

Сьогодні, ідея створення національного банку розвитку в Україні набуває нової перспективи. Так уже історично склалося, що коли в 1991—1992 роках цей банк створювався на основі колишнього відділення Зовнішекономбанку СРСР, він був покликаний виконувати елементарні розрахункові функції з обслуговування експортно-імпортних операцій. Тому від початку навіть філософія створення цього банку не була класичною в розумінні, наприклад, Ексімбанку США. Тобто спочатку завдання було не стимулювати експорт за рахунок бюджетних коштів, а хоча б здійснювати найпростіші міжнародні розрахункові операції, оскільки ніхто в країні цього не міг і не вмів робити.

Згідно з оцінками Світового економічного форуму (World Economic Forum), за рівнем конкурентоспроможності своєї економіки Україна у 2006 році посідала тільки 78 місце у переліку 125 країн світу, поступившись країнам східної та центральної Європи, Прибалтики, а також Індії (43 місце), Китаю (54), Казахстану (56), Туреччині (59), РФ (62), Бразилії (66), Аргентині (69). Інвестиції в оновлення виробництва сьогодні не є істотними за своїми обсягами та не сконцентровані у технологічно-інтенсивних галузях економіки. Модернізація основних фондів українських підприємств відбувається недостатніми для підвищення конкурентоспроможності національної економіки темпами (майже 70% капітального обладнання перебуває в експлуатації понад 15 років тощо). Бюджетні ресурси, що спрямовуються на підтримку пріоритетних галузей та програм, експортоорієнтованих та імпортозамінних виробництв, інфраструктурих проектів, вирівнювання регіональних диспропорцій (через бюджетні позички, цільові бюджетні пограми, безповоротну допомогу тощо), не завжди досягають мети, задля якої вони виділяються. Значною мірою, причиною цього є неналежне фінансово-економічне обґрунтовання проектів, відсутність адекватної оцінки факторів ризику та належного забезпечення повернення позик, недоліки системи фінансового контролю за впровадженням проектів, їх експертизи, супроводження та моніторингу, оцінки результатів та ін.

Як засвідчує практика і досвід зарубіжних країн, значну роль у підвищенні цих показників, а також інших, пов'язаних із ними показників,  відіграють фінансові інститути, що виконують функції, наближені до функцій Укрексімбанку проте реалізуються в організаційно-правовій формі Банку розвитку. Це ставить питання про перебудову існуючої системи Укрексімбанку, а його реалізація залежить від низки правових, організаційно-функціональних факторів тощо.

Сьогодні для Уряду та конкретно для Укрексімбанку стоїть питання вибору, схвалення та втілення в життя нової моделі інституційного розвитку банку.

Розроблена фахівцями Укрексімбанку концепція розвитку банку визначає, що найбільш перспективною для України є модель подальшого розвитку ВАТ "Укрексімбанк", в рамках якої нинішня установа інституційно перетвориться у банк сприяння розвитку та фінансування зовнішньої торгівлі (банк розвитку) зі збереженням бренду "Укрексімбанк". При цьому банк розвитку буде власником спеціалізованої компанії страхування експортних кредитів, а також універсального комерційного банку та можливо й іншими установами, які існують або утворюються у разі доцільності. Передбачається, що банк сприяння розвитку та фінансування зовнішньої торгівлі (Укрексімбанк) матиме форму відкритого акціонерного товариства, 100% акцій якого закріплено у державній власності. Відповідно статус цього банку матиме певні особливості і спеціальне правове регулювання. Банк розвитку користуватиметься підтримкою держави, включаючи кошти державного бюджету, що спрямовуються на капіталізацію, утворення необхідних фондів тощо. Держава надаватиме гарантійну підтримку щодо зовнішніх зобов'язань банку, а також його активних операцій у межах реалізації державних цільових програм, державних інвестиційних проектів задля забезпечення належної якості пріоритетних для держави проектів. Особливий статус та державна підтримка сприятиме забезпеченню належної якості проектного портфеля банку розвитку, крім цього дозволить розглядати його як позичальника з суверенним рівнем ризику, що істотно покращить умови залучення ресурсів на внутрішньому та міжнародних ринках. Принципово, що банк сприяння розвитку та фінансування зовнішньої торгівлі не конкуруватиме з іншими банками, а доповнюватиме їх можливості фінансування реального сектора економіки.

Напрями діяльності банку сприяння розвитку та фінансування зовнішньої торгівлі: