Для захисту національних зовнішньоекономічних інтересів насамперед необхідне спрямування зусиль органів державного управління на ослаблення або нейтралізацію тиску монопольних постачальників продукції виробничо-технічного призначення, схильних вдаватися до зменшення квот, збільшення експортних тарифів, цін, акцизів, плати за транзит і нав'язування інших нерівноправних умов співробітництва. Не менш актуальною залишається також протидія таким проявам недобросовісної конкуренції постачальників готової продукції, як субсидований і демпінговий імпорт, зворотний демпінг та недотримання стандартів безпеки і якості. Слід також зазначити, що вдосконалення системи зовнішньоторговельного регулювання потребує не тільки застосування традиційних інструментів зовнішньоторговельної політики, а й узгоджених дій державних органів щодо зменшення ресурсомісткості виробництва і залежності від імпорту за рахунок економії енергоресурсів та іншої продукції виробничо-технічного призначення, поліпшення умов її поставок і розширення виробництва експортоспроможної та імпортозамінної продукції при підвищенні її конкурентоспроможності.

Отже, вирішення цих завдань потребує не тільки вдосконалення тарифних та нетарифних методів регулювання зовнішньоторговельних операцій з урахуванням міжнародно-визнаних норм і правил, а й забезпечення системної координованості та взаємної узгодженості складових економічної політики держави. Вона має бути спрямована на ефективну інтеграцію національної економіки у світове господарство за рахунок зміцнення і розвитку високотехнологічних, міжнародно-спеціалізованих галузей і виробництв, поліпшення товарної та географічної структури зовнішньої торгівлі, підвищення її збалансованості та розширення доступу до світового доходу.

Таким чином, до кінця 90-х років ХХ ст. в Україні формується система нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яка є діючим багатофункціональним механізмом регулювання зовнішньоекономічної діяльності та контролю за її здійсненням, що складається з сукупності адміністративних та економічних заходів нетарифного характеру. Слід зазначити при цьому, що розвиток української системи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на сучасному етапі проходить здебільшого в бік удосконалення, зміни якісних характеристик.

Зовнішньоекономічна діяльність України, відповідно до ст. 18 Конституції України, спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права [211]. А сам термін у ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначено так: "Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами" [195]. Також під зовнішньоекономічною діяльністю розуміється міжнародні, господарські та торговельно-політичні відносини, до сфери яких належать обмін товарами, спеціалізація та кооперація виробництва, науково-технічна співпраця, надання економічного та технічного сприяння, створення спільних підприємств та інші форми економічної співпраці. Вони є результатом розвитку товарного виробництва, який вже вийшов за межі задоволення потреб населення окремих країн або регіонів. При цьому участь у міжнародному обміні товарами (зовнішньоторговельній діяльності) має бути економічно вигідною. В контексті даного визначення міжнародний обмін товарами економічно доцільний у тому разі, якщо на виробництво експортних товарів витрачається менше суспільної праці, ніж необхідно витратити на виробництво товарів на заміну імпорту (на кошти, отримані від експорту).

З початку лібералізації зовнішньої торгівлі нетарифні методи зазнали істотних змін, і нині вони дедалі більше відповідають загальновизнаним міжнародним стандартам. Держава поступово переходить до регулювання вузьких секторів зовнішньоекономічної діяльності, лишаючи іншу частину ринковим законам та конкуренції. Нині існує не менше 50-ти методів нетарифних торговельних обмежень [212; С. 72]. Особливо активно, як вже зазначалося, їх застосовують промислово розвинені країни. Більшість з них, на відміну від митних тарифів, слабко піддається кількісній кваліфікації і тому погано відображені у статистиці. Саме ця характеристика нетарифних засобів дає можливість урядам використовувати окремі з них або будь-яку їх комбінацію для досягнення своїх цілей у сфері торговельної політики. Виникає альтернатива: який інструмент торговельної політики - тарифний чи нетарифний - використати в конкретній ситуації.

Кількісні обмеження експорту й імпорту товарів та послуг можуть вводитися урядом України виключно з метою виконання її міжнародних зобов'язань. Інші нетарифні обмеження експорту та імпорту окремих видів товарів та послуг можуть бути введенні з метою забезпечення правопорядку, підтримки обороноздатності країни та міжнародної безпеки, охорони здоров'я населення, довкілля, історичної, археологічної та культурної спадщини населення України. Не допускається обмеження експорту товарів та послуг шляхом встановлення обов'язкового обсягу поставок на внутрішній ринок. Експортні поставки для державних потреб можуть здійснюватися лише для виконання міжнародних економічних, у тому числі валютно-кредитних, зобов'язань України.

Автор застосовує класифікацію нетарифних обмежень на три групи: кількісні, приховані та фінансові методи.

Кількісні обмеження - адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обороту, яка визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту або імпорту. Кількісні обмеження можуть застосовуватися за рішенням уряду однієї країни або на основі міжнародних угод, що координують торгівлю певним товаром.

Кількісні обмеження включають:

• квотування (контингентування),
• ліцензування,
• добровільне обмеження експорту/імпорту.

Під ліцензування та квотування підпадають ті групи товарів, експорт або імпорт яких впливає на економічну та державну безпеку країни (сировина, паливно-енергетичні ресурси, валютні цінності, наркотичні речовини тощо).

Найпоширенішою формою кількісних обмежень є квота або контингент. Ці два поняття мають практично одне і те саме значення з тією різницею, що поняття контингенту інколи використовується для позначення квот сезонного характеру.

Квота - кількісний нетарифний захід обмеження експорту або імпорту товару певною кількістю або сумою на певний інтервал часу.

За спрямуванням дій квоти, відповідно до ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" поділяються на [195]:

• експортні - вводяться або відповідно до міжнародних стабілізаційних угод, що встановлюють частку кожної країни в загальному експорті певного товару, або урядом країни для запобігання вивезенню товарів, дефіцитних на внутрішньому ринку;
• імпортні - вводяться національним урядом для захисту місцевих виробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також у відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.

За охопленням квоти поділяються на:

• глобальні - встановлюються на імпорт або експорт певного товару на певний період часу, незалежно, з якої країни він імпортується або в яку країну він експортується;
• групові - встановлюють обсяг увезення (вивезення) товару в певну групу країн;
• індивідуальні - в рамках глобальної квоти встановлюється квота кожної країни, що експортує або імпортує товар. Такі квоти вводяться, зазвичай, на основі двохсторонніх угод, що дають основні переваги в експорті або імпорті товару тим країнам, з якими є взаємні політичні, економічні та інші інтереси. Найчастіше індивідуальні квоти (контингенти) бувають сезонними, тобто вводяться на певний період часу, коли внутрішній ринок найбільше потребує державного захисту. Зазвичай це осінні місяці, коли відбувається реалізація сільськогосподарської продукції нового врожаю.

За характером квоти поділяються на захисні, або дискримінаційні:

• антидемпінгові квоти - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом встановленого строку і який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру;
• компенсаційні квоти - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом встановленого строку і який визначається у натуральних та/або вартісних одиницях виміру;
• спеціальні квоти - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом встановленого строку і який визначається у натуральних та/або вартісних одиницях виміру.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій (ліцензування), причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не має перевищувати обсягу встановленої квоти, (коли держава видає ліцензії на експорт або імпорт обмеженого обсягу продукції і одночасно забороняє неліцензовану торгівлю). Для кожного виду товару може встановлюватися тільки один вид квот, відповідно до ст. 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" [195].

Ліцензування та квотування експорту й імпорту вводиться Україною самостійно у таких випадках, зазначених у ч. 1 ст. 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" [195]:

• у разі різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо його негативне сальдо перевищує на відповідну дату 25% від загальної суми валютних вимог України;
• у разі досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;
• у разі значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України, особливо по сільськогосподарській продукції, продуктах рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарах народного споживання першої необхідності;
• у разі необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;
• у разі необхідності вжиття заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;
• у разі порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності, встановлених Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" [195] (вводиться як санкція - режим індивідуального ліцензування);
• відповідно до міжнародних товарних угод, які укладаються або до яких приєднується Україна (вводиться режим квотування).

Тісно пов'язаний із квотуванням інший вид державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що називається ліцензуванням.

Ліцензування слугує двом цілям: кількісному регулюванню торгівлі, коли з видачею ліцензії надаються квоти і в певний момент їх видача припиняється, та контролю за експортом/імпортом.

Ліцензування - регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, що видаються державними органами на експорт або імпорт товару у встановленій кількості за певний відтинок часу.

За напрямком руху товарів або капіталів ліцензії поділяються на експортні або імпортні. Ліцензією є належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого терміну певних товарів чи валютних коштів з метою інвестицій та кредитування [195].