Засновниками Європолу стали уряди всіх п'ятнадцяти країн-членів Європейського Союзу: Бельгії, Данії, Німеччини, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Австрії, Португалії, Швеції, Іспанії, Великобританії. Відповідно до положень Конвенції, уповноважені правоохоронні відомства цих держав (поліція, митниця, жандармерія, міграційна служба тощо) направляють до штаб-квартири Організації спеціальних представників, так званих офіцерів зв'язку (Europol - Liasion-Officers), головним завданням яких є налагодження інформаційно-довідкового обміну між органами кримінального переслідування країн-членів. Нині в гаазькій штаб-квартирі Європолу працює 44 офіцери зв'язку з різних країн ЄС (з них 6 осіб представляють поліцію ФРН). Разом з адміністративним персоналом, аналітиками, іншими категоріями фахівців, офіцери зв'язку в стані забезпечити швидке, ефективне, кваліфіковане, багатомовне цілодобове обслуговування запитів компетентних національних правоохоронних служб. Штат центрального представництва Європолу включає близько 220 співробітників (до кінця 2004 р. кількість персоналу передбачається довести до 485 осіб). Бюджет Організації формується за рахунок внесків країн-членів і складає 58,8 млн. євро.

Головним завданням Європолу в сучасних умовах є підтримка органів кримінального переслідування країн-членів ЄС у боротьбі з транснаціональною злочинністю, охороні громадського порядку (за умови визнання і поваги державного суверенітету кожної держави). Підтримка здійснюється у таких формах:

-         обмін поліцейською інформацією між відрядженими національними поліцейськими службами до штаб-квартири Європолу офіцерами зв'язку;

-         оцінка та аналіз криміногенної ситуації на континенті з метою виявлення нових злочинних явищ і тенденцій;

-         підтримка національних органів кримінального переслідування.

Європол останнім часом також ініціював масштабну кампанію щодо активізації досліджень з проблем протидії організованій злочинності та уніфікації в країнах-членах Європейського Союзу норм кримінального та кримінально-процесуального права. Організація також здійснює діяльність щодо гармонізації методів розслідування в різних країнах-членах ЄС, працює над створенням власної інформаційно-аналітичної комп'ютерної системи, попередній варіант якої був введений у дію 1 січня 2002 р. Отже, Європолу відведена роль інформаційно-довідкового центру координації боротьби з транснаціональною злочинністю на регіональному рівні і забезпечення внутрішньої безпеки країн-членів ЄС в умовах економічної та політичної інтеграції. Він сприймається виключно як поліцейська інформаційна установа, що уповноважена надавати правоохоронним органам оперативну, технічну чи іншу поліцейську інформацію. Європол має власну комп'ютерну мережу з банком даних про здійснені на території ЄС злочини і злочинців. Інформація може отримуватися національними кримінально-поліцейськими відомствами безпосередньо з штаб-квартири Організації.

Мандат Європолу поширюється на боротьбу з нелегальною торгівлею наркотичними речовинами; нелегальною торгівлею радіоактивними і ядерними субстанціями; організацією і здійсненням нелегальної імміграції на територію ЄС; викраденням автомобільного транспорту; торгівлею людьми (включаючи й поширення дитячої порнографії); тероризмом; фальшивомонетництвом (включаючи й підробку банківських карток як засобів платежу); відмиванням грошей і кримінальними структурами у зв'язку з вищезазначеними видами злочинів. Згідно з положеннями Конвенції про створення Європолу, у майбутньому за умови одностайного схвалення відповідного рішення країнами-членами ЄС його мандат може бути поширений також на інші тяжкі форми міжнародної організованої злочинності.

Європол підзвітний Раді міністрів юстиції та внутрішніх справ. Рада відповідає за керівництво та управління діяльністю Організацією, призначає директора Європолу, його заступників, а також затверджує бюджет Організації. До складу Ради міністрів входять представники усіх країн-членів ЄС, а вимога одностайного прийняття рішень забезпечує демократичний характер управління Європолом. Загальне завдання контролю за діяльністю Організації покладене на його управу, до складу якої входить один представник від кожної держави-члена ЄС. Об'єднаний орган нагляду, що складається з двох фахівців із захисту інформації від кожної країни-члена ЄС, контролює зміст та використання всіх даних конфіденційного характеру, що використовуються Європолом.

Будь-яка країна-член ЄС повинна формально прийняти Європейську конвенцію про створення Європолу з тим, щоб через три місяця стати повноправним членом Організації. Слід відмітити, що Європол давно визнав, що міжнародна організована злочинність не обмежує свою діяльність національними кордонами, а активно встановлює зв'язки з угрупованнями в країнах, що приєдналися до ЄС. Тому Європол проводить політику зміцнення міжнародного співробітництва у сфері забезпечення правопорядку через складання двосторонніх оперативних або стратегічних угод з іншими міжнародними організаціями та державами, зокрема, Всесвітньою митною організацією, Європейським центральним банком, Європейським центром контролю за наркотиками і наркоманією, Інтерполом, Ісландією, Колумбією, Норвегією, Румунією та Сполученими Штатами Америки. 

Фахівці відзначають три рівня можливої кооперації Європолу з країнами, що не входять до складу Організації. Перший полягає в організації технічного співробітництва або забезпечення підготовки кадрів. На другому рівні має місце стратегічне співробітництво, спрямоване на обмін інформацією щодо загальних тенденцій розвитку організованої злочинності. Обмін оперативної інформацією у повному обсязі є можливим за умови дотримання стандартів Європолу у галузі захисту інформації закритого характеру. Усі угоди щодо обміну оперативною інформацією підлягають попередньому затвердженню Радою міністрів юстиції та внутрішніх справ. У межах Організації також здійснюється так званий Проект поширення Європолу, метою якого є полегшення процесу адаптації нових членів і гармонізації системи управління їх правоохоронних органів у світлі вимог ЄС. При цьому пріоритетними галузями, які визначають успіх інтеграції, визнані оперативно-службова діяльність, правове забезпечення, фінансування, інформаційне забезпечення та зв'язок, безпека, робота з персоналом і капітальне будівництво [200]. Нещодавно Європол отримав мандат Ради Міністрів Європейського Союзу на встановлення контактів в відповідними органами третіх країн, в тому числі із органами внутрішніх справ України.

Боротьба з міжнародною злочинністю потребує об'єднання і координації зусиль усіх європейських держав [201]. Наприклад, експертна служба, створена при МВС України, вважає важливим напрямком своєї службової діяльності налагодження тісних взаємостосунків з аналогічними підрозділами за кордоном. Правильність таких кроків, визнання результатів діяльності та фахового рівня українських міліцейських експертів підтверджує факт прийняття Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (ДНДЕКЦ) до Європейської мережі криміналістичних наукових установ (ENFSI), членами якої є 50 провідних криміналістичних лабораторій з 33 країн Європи. Розуміючи значення спільних дій у сфері боротьби зі злочинністю, Державний центр активно налагоджує міжнародні зв`язки з криміналістичними підрозділами міліції (поліції) інших держав, зокрема членів Євросоюзу. Лише протягом 2002-2003 років фахівцями ДНДЕКЦ прийнято участь у 14 міжнародних заходах, зокрема семінарах, виставках, нарадах, здійснено відрядження до 7 країн Європи. Велика увага приділяється розвитку двосторонніх стосунків з аналогічними експертними установами європейських країн. На даний час ДНДЕКЦ МВС України підписано Протоколи про співпрацю з криміналістичними поліцейськими установами Польщі та Латвії. Одним з основних критеріїв взаємодії підрозділів експертної служби МВС України та інших країн є спільна практична діяльність, зокрема систематичне проведення перевірок за запитами правоохоронних органів різних країн.

Разом з цим, діяльність щодо організації співробітництва МВС України з Європейським Союзом ще не набула високої ефективності через низку проблем організаційно-правового характеру. Перш за все, в Україні немає єдиного нормативного акту, який би регламентував діяльність з питань міжнародної правоохоронної діяльності [202]. Видання такого закону створило би надійну базу боротьби з транснаціональною злочинністю. Вступ до Європейського Союзу нових членів та створення в ЄС єдиної правової бази боротьби зі злочинністю вимагають переглянути практично усі двосторонні міжнародно-правові угоди між Україною та країнами-членами об'єднання. При укладанні аналогічних угод з державами-кандидатами до вступу в ЄС ці питання повинні враховуватися заздалегідь. В Україні не повністю відпрацьовані організаційні питання співпраці національних правоохоронних органів з аналогічними структурами Європейського Союзу. Наприклад, штатною структурою ні МВС України, ні територіальних органів внутрішніх справ не передбачені підрозділи, які б відповідали за міжнародне співробітництво (крім Інтерполу), зокрема з провідною правоохоронною інституцією ЄС - Європолом. Не визначено статус територіальних органів, зокрема прикордонних регіонів, у галузі співробітництва із зарубіжними правоохоронними інституціями. Вимагає вирішення питання щодо підготовки кадрів у сфері міжнародної правоохоронної діяльності.