Як нами вже наголошувалося проблема забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері поки перебуває на стадії розробки. Дана обставина обумовлена неадекватністю між формуванням інформаційної цивілізації і заходами по забезпеченню інформаційної безпеки. У зв'язку з цим постає завдання щодо формування підходів по виробленню концептуального бачення системи інформаційної безпеки органів виконавчої влади та її місця в системі національної безпеки України.

Метою даного підрозділу є визначення поняття "система забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері", для досягнення якої були поставлені наступні завдання: дослідити зміст даного поняття та виявити його характерні ознаки складові елементи.

Інформаційна безпека забезпечується проведенням єдиної державної політики національної безпеки в інформаційній сфері, системою заходів економічного, політичного і організаційного характеру, адекватних загрозам та небезпекам національним інтересам особи, суспільства та держави в інформаційній сфері.

Для створення і підтримання належного рівня захисту органів виконавчої влади розробляється система правових норм, що регулюють відносини в інформаційній сфері, визначаються основні напрями діяльності цих органів, формуються або перетворюються органи та сили забезпечення інформаційної безпеки і механізм контролю та нагляду за їх діяльністю.

Відсутність системи забезпечення інформаційної безпеки унеможливлює надійне забезпечення не лише інформаційної, а й національної безпеки. Головне призначення цієї системи полягає у досягненні цілей національної безпеки в інформаційній сфері, а отже основною функцією даної системи є забезпечення збалансованого існування інтересів особи, суспільства і держави в цій сфері [17, с. 133].

Система забезпечення інформаційної безпеки України створюється і розвивається відповідно до Конституції України та інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері. Основу даної системи складають органи, сили та засоби забезпечення інформаційної безпеки, які вживають систему адміністративно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, та інших заходів, спрямованих на забезпечення стійкого функціонування системи органів виконавчої влади.

Формування СЗІБ має відбуватись за усвідомлення необхідності функціонування механізму балансу інтересів усієї системи органів виконавчої влади.

Зазначимо, що за роки незалежності в Україні лише закладено основи для формування системи забезпечення інформаційної безпеки. Так, певним чином можна говорити про напрацювання великого масиву нормативно-правових актів, де визначені основні повноваження державних органів в інформаційній сфері [138; 139; 148; 160]. Так, важливе політико-правове значення мають чинні Укази Президента України від 10 квітня 2000 р. "Про заходи щодо захисту інформаційних ресурсів держави" [144]; від 16 вересня 1998 р. "Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою" [131]; від 14 липня 2000 р. "Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади" [132]; від 31 липня 2000 р. "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі" [145]; від 9 грудня 2000 р. "Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації, дальшого утвердження свободи слова в Україні" [137]; від 23 серпня 2001 р. "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 липня 2001 року "Про заходи щодо захисту національних інтересів у галузі зв'язку та телекомунікацій" [159]; від 22 січня 2002 р. "Про Міжвідомчу комісію з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України" [151]; від 18 вересня 2002 р. "Про заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки держави" [143] та ін.

Водночас функціонування даної системи не обмежується лише значним масивом нормативно-правових актів. Відтак ми не можемо констатувати про остаточне створення основних елементів системи забезпечення інформаційної безпеки. І причин тому є багато. Це і не сформованість системи забезпечення національної безпеки, і невизначеність національної політики, а отже й інформаційної безпеки, відсутність, врешті-решт, доктрини інформаційної безпеки України. Згодом недосконалість нормативно-правового регулювання даних процесів негативно впливає і на функціонування органів виконавчої влади у даній сфері.

Нормативно-правові засади побудови поточної діяльності та розвитку системи забезпечення інформаційної безпеки України на сьогодні складають: Конституція України, Закон України від 19 червня 2003 р. "Про основи національної безпеки України" [156], інші законодавчі та нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері. Нормативно-правове підґрунтя має досить розвинений характер, тому що більшість норм відповідають міжнародним стандартам, принципам і нормам забезпечення прав і свобод людини та громадянина, зокрема права на свободу слова, отримання та поширення інформації. Водночас, системні проблеми даються в знаки і при вирішенні галузевих проблем, тому не сформованість нормативно-правової бази щодо регулювання суспільних відносин в сфері національної безпеки, відповідним чином негативно впливає на можливість формування достатньої і ефективно діючої нормативно-правової бази з питань забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері.

У Законі України "Про основи національної безпеки України" визначено дев'ять основних напрямів державної політики національної безпеки в різних сферах життєдіяльності. До однією з них належить інформаційна, що дає усі підстави стверджувати, що інформаційна безпека є вагомою складовою національної. Водночас з незрозумілих причин автори даного закону інформаційну сферу життєдіяльності поставили на останнє місце, що свідчить про неусвідомлення значення та ролі інформаційної безпеки в розвитку і подальшому існуванні держави [78, с. 202].

У найбільш загальному плані під системою забезпечення інформаційної безпеки у даному дослідженні будемо розуміти систему інформаційно-аналітичних, теоретико-методологічних, адміністративно-правових, організаційно-управлінських, спеціальних та інших заходів, спрямованих на забезпечення стійкого розвитку об'єктів інформаційної безпеки, а також інфраструктури її забезпечення.

Безперечно можна довго дискутувати з приводу того чи іншого терміну, можна пропонувати численні варіанти, водночас змістовними вони будуть лише тоді, коли будуть визначені основи формування і функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки.

Основами формування і функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки є:

- комплексне визначення поняття інформаційної безпеки та її складових елементів, світоглядне і концептуальне закріплення у концепції, доктрині, програмах, планах та інших документах;

- формування і діяльність оптимальної структури системи інформаційної безпеки, аналіз функціонування її окремих елементів, організація функціонування даної системи в цілому;

-       формування єдиного методологічного підходу, а також вироблення і прийняття єдиного цілісного і узгодженого законодавства з питань інформаційної безпеки;

-       створення чіткого механізму, метою якого було б координування діяльності елементів системи забезпечення інформаційної безпеки на усіх рівнях державного управління;

- підготовка і забезпечення найкращими професійними кадрами всі складові елементи підсистеми інформаційної безпеки.

Вживаючи термін "система" нами робиться логічний наголос на утворенні нової якості, яку складають загрози та небезпеки, а також  суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки. Адже структурна зв'язаність елементів системи забезпечення інформаційної безпеки є істотною її якісною характеристикою і розрив зв'язків між цими елементами може призвести до зникнення самої системи, а отже актуалізується питання забезпечення структурної єдності даної системи.

Так, наприклад, захищеність Кабінету Міністрів України і незахищеність Київської міської державної адміністрації у своїй сукупності не створюють стан захищеності усієї системи інформаційної безпеки органів виконавчої влади.

Таким чином, суб'єкти системи забезпечення інформаційної безпеки України мають тісно взаємодіяти між собою, водночас кожний з них спеціалізується на вирішенні конкретних завдань відповідно до своєї предметної компетенції, вживаючи при цьому відповідні, визначені законом, адміністративно-правові форми та методи. У результаті такої взаємодії зазначені суб'єкти доповнюють один одного, внаслідок чого утворюють струнку організаційно-функціональну систему, об'єднану як системою владно-розпорядчих повноважень, так і функцією по забезпеченню інформаційної безпеки. Отже об'єктами системи забезпечення інформаційної безпеки України є:

- інтереси органів виконавчої влади в інформаційній сфері;

- система органів виконавчої влади, а також їх компетентні особи і відносини між ними (суспільні відносини в інформаційній сфері);

- власне система забезпечення інформаційної безпеки України.