Земельним кодексом України [120] передбачено позасудовий порядок вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а також окреслено коло земельних спорів, підвідомчих даним органам. Слід зазначити, що в ст. 103 Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 р. [203] містилося положення про те, що земельні спори можуть розглядатися третейським судом. У чинному Земельному кодексі України [120] така норма відсутня.

Однак, як вбачається, при вирішенні земельних спорів у сільській місцевості третейські суди мали б незаперечні переваги щодо судів загальної юрисдикції (місцевих й господарських). До цих переваг можна віднести: простоту оформлення документів при зверненні до третейського суду й процедури вирішення спору; можливість вибору третейських суддів; можливість вибору місця вирішення спорів (як правило, у сільському населеному пункті, де проживають або розташовані сторони спору); економність третейського розгляду (стягується третейський збір, сума якого менша, ніж сума державного мита); скорочені строки розгляду спору (максимум до двох місяців); більше процесуальних можливостей для приведення сторін до мирової угоди; конфіденційність і демократичність [204].

У цілому ж, як свідчить аналіз практики застосування земельного законодавства у діяльності органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, ці органи діють у встановленому законом процесуальному порядку, вступаючи у відповідні процесуальні правовідносини із заінтересованими у вирішенні земельного спору суб'єктами.

Пункт 3 ст. 158 Земельного кодексу України [120] визначає процесуальні повноваження органів місцевого самоврядування щодо вирішення земельних спорів.

Такими повноваженнями згідно з пунктом "й" ст. 12 наділені сільські, селищні, міські ради. Із змісту ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" [144] випливає що відповідна рада може делегувати зазначені повноваження своєму виконавчому органу. Підтвердженням цьому є положення, зафіксоване в ст. 33 зазначеного Закону, згідно з яким до повноважень, делегованих виконавчим органам сільських, селищних, міських рад, належить вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом. Обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів у сфері земельних відносин (у тому числі й щодо вирішення земельних спорів) визначаються відповідними міськими радами за узгодженням з районними в містах радами з урахуваннями загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах.

Як було зазначено, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним радам повноваження щодо вирішення земельних спорів надані чинним Земельним кодексом України [120] (статті 8-10). Однак Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" [144] дане повноваження не визначає ні як виключне, ні як таке, що може бути делеговане виконавчому органу ради чи місцевій державній адміністрації. Це питання можна врегулювати за аналогією: обласні, Київська й Севастопольська міські, районні ради свої повноваження щодо вирішення земельних спорів можуть делегувати своїм виконавчим органам.

Окремо звернемо увагу на те, що земельні спори в межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності й користуванні громадян, вирішуються органами місцевого самоврядування. Такі спори невипадково віднесені до юрисдикції міських рад. Органи місцевого самоврядування надають згоду на розробку проектів відведення ділянок і приймають рішення про їх надання. Відповідно, вони є первинною ланкою в довгому ланцюжку оформлення прав на земельну ділянку. Підкреслимо, що спори щодо меж не є спорами щодо прав на ділянку як таку. Спори з приводу володіння, користування й розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей вирішуються виключно судом. Отримавши заяву про розгляд такого спору, міська рада (її виконавчий орган) зобов'язана відмовити в її розгляді.

На сьогодні земельне законодавство не передбачає процедури розгляду міською радою спорів щодо меж земельної ділянки (статті 159-161 Земельного кодексу України [120] залишають забагато запитань). З одного боку, це надає можливість більш гнучкого регулювання розгляду спорів на місцевому рівні, з урахуванням локальних особливостей. З іншого боку, реалізація місцевими радами повноважень щодо розгляду цієї категорії спорів без визначеного порядку веде до відсутності одноманітності в правозастосуванні. Нагадаємо, що одноманітність вирішення схожих правових ситуацій є однією з ознак правової держави.

Тому було б доцільним впровадження типового порядку розгляду спорів щодо меж земельних ділянок місцевими радами. На локальному ж рівні ради можуть затвердити такий порядок, який базувався б на єдиних для всієї країни принципах і враховував локальні особливості. Цим порядком необхідно передбачити: строк розгляду спору; порядок формування, склад, функції погоджувальної комісії, порядок прийняття нею рішень; форму та реквізити заяви про розгляд спору, перелік документів, що додаються до заяви; порядок проведення обстеження спірних ділянок (склад і порядок формування комісії, присутність громадськості, сторін спору, форму акта обстеження); порядок повідомлення сторін про засідання для розгляду спору, перелік осіб, що повинні бути присутні на засіданні, та порядок прийняття рішення.

Уявляється корисним на спори щодо меж земельних ділянок поширити правила й принципи добросусідства. Земельне законодавство приділяє велику увагу правилам добросусідства, додержання яких попереджає виникнення численних незначних конфліктів між землевласниками та землекористувачами, а отже і винесення цих конфліктів на розгляд суду, оскільки характер відносин, які регулюються правилами добросусідства, дозволяє вирішувати конфліктні ситуації лише виявом доброї волі та взаємоповаги сторін, без залучення фахівців та юрисдикційних органів. Земельний кодекс України [120] пропонує набір правил, які можуть слугувати вирішенню найбільш поширених конфліктів між сусідами-землевласниками (землекористувачами). Завданням місцевої ради є встановлення фактичних обставин спору та застосування відповідних правил, передбачених Земельним кодексом України [205].

Вирішення земельних спорів органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів зберігає адміністративні ознаки й здійснюється державними органами.

Як відомо, органом центральної виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державний комітет України по земельних ресурсах, а його місцевими органами поширити правила й принципи добросусідства - відповідні управління в областях та відділи в районах, проте ст. 15 Земельного кодексу України [120], присвячена повноваженням центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, не передбачає виконання ним функцій, пов'язаних із вирішенням земельних спорів, а повноваження місцевих органів виконавчої влади в галузі земельних відносин у Земельному кодексі України [120] взагалі не визначені.

Можна, керуючись вказівкою наведеної земельно-правової норми, припустити, що орган центральної виконавчої влади з питань земельних ресурсів уповноважений вирішувати інші питання в галузі земельних відносин, проте Земельний кодекс України [120] обмежує їх вирішення рамками вимог закону. До того ж, не передбачена компетенція зазначеного органу щодо вирішення земельних спорів й у Положенні про Державний комітет України по земельних ресурсах [154] (те саме стосується й Типових положень про обласне, Київське й Севастопольське міські управління, районний відділ, міське (міст обласного й районного підпорядкування) управління (відділ) земельних ресурсів [155]).

Хоча зі змісту ст. 158 Земельного кодексу України [120] випливає, що органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів мають право вирішувати всі земельні спори щодо меж земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, однак незрозуміло, які ж спори повинні вирішувати обласні та районні ради, повноваження яких закріплені в статтях 8 та 10 Земельного кодексу України [120]. Уявляється, що органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів розглядають і вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок державної власності, які знаходяться за межами населених пунктів, а обласні та районні ради уповноважені вирішувати аналогічні межові спори, пов'язані з земельними ділянками комунальної власності.

Отже, хоча компетенція органів державної виконавчої влади з питань земельних ресурсів щодо вирішення земельних спорів не врегульована на законодавчому й підзаконному рівнях, однак, об'єктивні умови, які склалися в результаті реформування економіки й розвитку різних форм власності на землю, потребують активної участі цих органів, поряд з органами судової влади, у процесі захисту земельних прав громадян і юридичних осіб, що робить процедуру вирішення земельних спорів швидкою, доступною й спрощеною, незатратною й неформалізованою. Відсутність у системі розгляду земельних спорів органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів апеляційної та касаційної інстанцій тільки сприятиме цьому.

Разом із тим факти свідчать, що розгляд земельних спорів органами Державного комітету України по земельних ресурсах практично, за деякими винятками, не здійснюється. Причини - недостатньо розвинута законодавча база; відсутність у минулі роки необхідності у зверненні до органів Державного комітету України по земельних ресурсах внаслідок монопольної власності держави на землю; недостатність організаційних можливостей розгляду земельних спорів [206, с. 80].

Провадження з позасудового вирішення земельних спорів, практична значущість якого полягає в тому, що застосовуються матеріально-правові норми земельного права, складається з певних, здійснюваних у логічній послідовності, стадій, на яких відбувається з'ясування змісту й меж процесуальних повноважень сторін, що вступили у спір, та визначається їх обов'язкова, стосовно одна одної поведінка.

Аналіз сучасного вітчизняного земельного законодавства дозволяє виокремити такі стадії позасудового вирішення земельних спорів: порушення земельного спору; підготовки матеріалів до розгляду спору; розгляд й розв'язання спору по суті та винесення рішення; оскарження рішення зі спору (якщо воно має місце); виконання рішення зі спору.

У чинному земельному законодавстві перша стадія виділена як самостійна. Так, згідно зі ст. 159 Земельного кодексу України [120], земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї зі сторін у місячний строк з дня подання заяви. Отже, підставою для порушення позасудового провадження з вирішення земельного спору є подання заяви однією зі сторін до органу, уповноваженому розглядати подібні конфлікти.

Чинним земельним законодавством на сьогодні не врегульований порядок прийняття заяви, а також основні реквізити останньої та не передбачено причини відмови в прийнятті заяви або залишення її без розгляду, що гальмує в цілому здійснення належної земельно-процесуальної діяльності відповідними органами.