На нашу думку, певний інтерес представляє правове регулювання цієї проблеми в російському законодавстві. Згідно ч.3 ст.2 Федерального закону "Про порядок вирішення колективних трудових спорів" від 23 листопада 1995 року[202] в якості представників працівників в процесі врегулювання колективного трудового спору можуть виступати: органи професійних спілок та їх об'єднання, уповноважені на представництво згідно з їхніми статутами, органи громадської самодіяльності, утворені на зборах (конференції) працівників організації, філіалу, представництва та уповноважені ними. Згідно цієї норми професійним спілкам не потрібні додаткові повноваження, а саме - рішення загальних зборів, оскільки вони є самостійною стороною колективного трудового спору. Тим паче, що їм дане право виступати з ініціативою укладання колективних договорів і узгоджувати розбіжності, що виникають при проведенні відповідних переговорів.   

          Як відмічає М.Ф.Зеленов, органи громадської самодіяльності та їх структури - страйкові і робітничі комітети і т. ін., можуть відігравати (і відіграють) серйозну роль в ході трудових конфліктів. Однак, автор вважає, що їх активність обумовлена слабкістю або пасивністю профспілок - основних суб'єктів правовідносин, пов'язаних з вирішенням колективних трудових спорів[203].

          Російський дослідник Н.Л.Лютов вважає, що профспілка не є самостійною стороною колективного трудового спору, а лише його учасником, уповноваженим на представництво однією із сторін - працівниками[204].

          З врахуванням думки російського законодавця, здається абсолютно доцільним реалізовувати профспілками надані їм на загальних зборах повноваження, в тому числі і відстоювати інтереси трудового колективу. Деталізувати повноваження профспілки мусить її статут, під час затвердження якого наймані працівники виявляють довіру такій громадській організації. На користь цієї думки свідчить і той факт, що галузевій профспілці важко провести процедуру реєстрації колективного трудового спору, оскільки власність галузі є різною за її формами і визначити єдиного власника фактично неможливо. В такому разі було б достатньо рішення галузевої профспілки про вступ до колективного трудового спору.       

          Враховуючи вищевикладене, доцільно замінити редакцію п.1 ст.3 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)": "...профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація..." на "професійна спілка, уповноважена на представництво згідно з її статутом чи інша уповноважена найманими працівниками організація"*. 

          Певний інтерес представляє досвід держав Східної Європи, і, зокрема, тих, які відносно успішно здійснюють економічні перетворення в останні 10 років. Як відомо, стабільні темпи економічного росту зовсім не виключають росту профспілкової активності. Може бути навіть навпаки - в профспілках з'являється більше підстав домагатися перерозподілу прибутку та підвищення заробітної плати. 

          Мета законодавства про колективні трудові спори (конфлікти) у всіх державах в сутності подібна - перевести конфлікт в цивілізоване русло, підтримати економічну стабільність, в якійсь мірі урівноважити можливості сторін конфлікту. Проте, для досягнення даної рівноваги держави по-різному  використовують деякі процедури, пов'язані з обмеженням тієї чи іншої сторони спору. Різне ставлення виявляють вони і до визначення сторони колективного трудового спору.               

          Так, наприклад, в Польщі згідно Закону "Про вирішення колективних спорів" від 23 травня 1991 року інтереси працівників представляє профспілкова організація закладу праці (під яким польське законодавство розуміє підприємство, установу, організацію). У тих випадках, коли в ньому діє їх декілька, то кожна з цих профспілок може представляти інтереси, що є предметом колективного трудового спору або вони створюють спільне представництво. Якщо в закладі праці немає жодної профспілки, то працівники можуть звернутися до профорганізації з іншого закладу праці з проханням представляти їх інтереси в колективному спорі[205]. В IV частині КЗпП Угорщини від 1992 р. в якості сторони колективного трудового спору вказана не тільки профспілка (по спору з роботодавцем або роботодавцями), але і виборний орган працівників - заводська рада (по спору з роботодавцем).

          Звичайно представником працівників по колективному трудовому спору виступає орган профспілки, діючого на підприємстві, а при багато заводських спорах - вищий профспілковий орган. Однак на підприємстві і в галузі може діяти декілька профспілок, частина працівників, причому, можливо, значна. не охоплена профспілковим членством. Це потребує особливих рішень про профспілкове або інше представництво працівників в спорі.          

          Достатньо чітко вказана проблема вирішується, як вже зазначалося в Польщі. Правило про обов'язкове профспілкове представництво має місце також в законодавстві Угорщині, Словаччині, Чехії.  

          По-іншому вирішене це питання в законах Румунії і Болгарії. Згідно румунського Закону №15 від 1991 р. "Про вирішення колективних трудових конфліктів" в колективних трудових конфліктах працівників представляє профспілка; "у випадку, коли в одиниці не створена профспілка або не всі (nu toti)* працівники є членами профспілки, з метою вирішення колективного трудового конфлікту працівники обирають своїх представників"*. Отже обрання  представників від працівників субсидіарне, коли немає умов для представництва профспілкою. Болгарський Закон від 6 березня 1990 р. "Про врегулювання колективних трудових спорів" надав працівникам широкі можливості вирішувати питання про представництво їх інтересів в колективному трудовому спорі. Вони можуть обирати своїх представників або уповноважувати на це "інші органи чи особи", причому не обов'язково профспілку.     

          Таким чином, відмічає В.К.Миронов, в законодавстві країн Східної Європи зустрічаються три основних рішення про представництво робітничою стороною в колективному трудовому спорі: профспілкове представництво за законом; профспілкове, як правило, представництво і обрані в певних випадках в силу необхідності представники працівників (в Румунії); вільне представництво, тобто рішення приймається колективом працівників (в Болгарії)[206].     

          Для участі в колективних трудових спорах (конфліктах) та їх вирішенні профспілки наділені серйозною правовою базою. Остання була зміцнена і розширена прийняттям Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".   

          Право профспілок, їх об'єднань представляти інтереси працівників при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) у порядку, встановленому законодавством отримало чітке відображення в ч.2 ст.26 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Згідно цієї правової норми, представники профспілок беруть участь у діяльності примирних комісій, трудових арбітражів та інших органів, які розглядають колективний трудовий спір (конфлікт).    

          В раніше діючому Законі СРСР "Про професійні спілки, правах та гарантіях їх діяльності" також вказувалося на те, що профспілки беруть участь у вирішенні колективних трудових спорах, але при цьому розкривався предмет останніх (ст.12). Він включав в собі питання, пов'язані як з порушенням умов колективного договору, так і діючого законодавства про працю. Останнє, як відмічалося вище, нині виведено за межі регулювання спеціального закону, - і такий крок важко оцінити однозначно.  

          С.Н.Бочарова зазначає, що громадські об'єднання, захищаючи права людини, можуть виступати в ролі посередника між громадянами і між державними органами і посадовими особами в деяких випадках при вирішенні виникаючих конфліктів. Вирішення трудових конфліктів - основне завдання професійних спілок[207].    

          Крім профспілок, які беруть участь у вирішенні колективних трудових спорах (конфліктах), до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) може залучатися і спеціально створений державний орган - Національна служба посередництва і примирення, яка була утворена Указом Президента України від 17 листопада 1998 року[208] з метою запобігання виникненню колективних трудових спорів, їх прогнозування та сприяння своєчасному їх вирішенню, здійснення посередництва для вирішення таких спорів (конфліктів).

          Основним результатом діяльності НСПП у 2002 році, як відзначає голова Національної служби посередництва і примирення В.М.Руденко, досягнутому завдяки взаємодії НСПП з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, з об'єднаннями роботодавців, професійними спілками та їх об'єднаннями, стало погашення заборгованості із заробітної плати у сумі 739,5 млн. грн. (53,9% від суми заборгованості, що стала причиною виникнення розбіжностей) як основної причини виникнення розбіжностей між власниками або уповноваженими ними органами (представниками) та найманими працівниками[209].     

          Профспілки, зважаючи і розуміючи те, що тільки завдяки конструктивному діалогу сторін можна уникнути конфліктних ситуацій, активно співпрацюють з Національною службою посередництва і примирення по запобіганню виникнення та вирішення колективних трудових спорів (конфліктів). Прикладом такої співпраці може слугувати робота Закарпатського обкому профспілки працівників лісових галузей та відділення Національної служби посередництва і примирення в Закарпатській області.

          Так, акціонувавши одне з найпривабливіших меблевих підприємств Закарпаття - Мукачівський меблевий комбінат (Ено-Меблі ЛТД), іноземний інвестор, нехтуючи законодавством України, здійснив ряд неординарних змін, які вплинули на характер трудових відносин, а саме: 

          - було встановлено віковий ценз при прийомі на роботу; 

          - укладено трудові контракти з робітниками;

          - встановлено 12-14 годинний робочий день;