Отже, застосування багатьох заходів адміністративного попередження сприяє реальному виявленню правопорушень (як приклад, проведення перевірки документів, проведення перевірок дотримання ліцензійних умов тощо). Використання вказаних заходів має загально-превентивний характер, в інших же випадках вони забезпечують реалізацію зазначеними органами покладених на них завдань та функцій.

2. Заходи адміністративного припинення (адміністративно-запобіжні заходи). З аналізу спеціальної літератури вбачається, що поза увагою науковців часто залишаються проблемні питання реалізації заходів адміністративного припинення (запобігання), зокрема у сфері забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади.

У наукових працях ряду дослідників заходи адміністративного запобігання розглядаються в якості заходів, не пов'язаних з адміністративним проступком [11, с. 42] і застосовуються у зв'язку з особливою державною і суспільною необхідністю[7, с. 12], або визначається тільки їх мета застосування [54, с. 30]. Голосніченко І.П. вказує безпосередньо на факт самостійного існування адміністративно-запобіжних заходів [8, с. 13].

Рябов Ю.С. визначає ці заходи як вказівки, що містяться в диспозиціях норм адміністративного права, реалізація яких здійснюється в примусовому порядку суворо на законних підставах уповноваженими органами держави (їх представниками) в разі настання певних обставин з метою попередження правопорушень і забезпечення громадської безпеки [90 с. 45].

Разом з тим, варто погодитися з Ю.П. Битяком, який наголошує, що зміст адміністративно-запобіжних заходів переважно полягає у встановленні для відповідних суб'єктів обмежень і заборон [25, с. 153]. При цьому такі обмеження і заборони мають конкретну, персоніфіковану спрямованість, вони є результатом застосування правових норм, що відрізняє їх від заборон, закріплених у нормах права і адресованих невизначеному колу осіб.

Протилежної позиції дотримується Д.М. Бахрах, заперечуючи існування адміністративно-запобіжних заходів, які зараховує до заборон норм права, оскільки їх нібито звернено не до окремої особи, а до всіх (або багатьох) громадян, загальні ж заборони не викликають конкретних правовідносин, а поза конкретними правовідносинами не може бути примусу [21, с. 13]. Справді, примусові заходи застосовуються за допомогою індивідуальних актів застосування норм права. Йдеться суперечка про те, чи можна вважати діяльність державних органів по застосуванню запобіжних заходів встановленням загально-правових заборон, чи вона є правозастосовчою, заснованою на індивідуальних актах управління, які породжують конкретні правовідносини. На нашу думку, правозастосовчий характер такої діяльності не викликає сумнівів.

Найважливішою властивістю адміністративно-запобіжних заходів є їх профілактичний, попереджувальний характер, який відображено вже в самій назві цих заходів. Сутність профілактичного впливу запобіжних заходів, як справедливо зазначається в літературі, полягає, по-перше, в тому, щоб не допустити протиправної поведінки з боку конкретних осіб, які до такої поведінки схильні, а по-друге, в усуненні причин, які сприяють вчиненню правопорушень та створенню умов, які виключають протиправну поведінку [61, с. 339]. Слід також додати, що застосуванням адміністративно-запобіжних заходів у ряді випадків забезпечується виявлення правопорушень, завдяки чому також здійснюється профілактичний вплив.

Необхідно також погодитися з позицією, яка вказує на те, що незважаючи на яскраво виражений профілактичний характер, подібні заходи здійснюються в примусовому порядку, тобто в процесі однобічної реалізації владних повноважень і тому безпідставними є спроби вважати їх заходами, позбавленими елементів адміністративного примусу [15, с. 11].

Отже, серед науковців відсутня сформована позиція стосовно того, які із заходів варто вважати заходами адміністративного припинення, а які адміністративно-запобіжними, і чи можуть вони спрямовуватися на припинення кримінально-правових дій. При цьому важливо мати на увазі, що поняття "заходи адміністративного припинення" є у більшості випадків адміністративно-правовим, і не набуло поширення у чинних нормативно-правових актах.

Ряд дослідників наголошують, що заходи адміністративного припинення повною мірою застосовуються з метою переривання кримінально-правових дій [5; 6]. Вказана позиція ґрунтується на нормах чинного законодавства і базується на практичному досвіді. Безперечно, що більшість заходів адміністративного припинення використовується для переривання адміністративно-протиправних діянь.

Заходи адміністративного припинення характеризуються тим, що їх застосування зумовлюється реальною протиправною (в тому числі об'єктивно протиправною) ситуацією і починається в момент, коли вона досягла певного розвитку, тобто коли використання заходів адміністративного припинення стає вже неефективним.

Варто наголосити, що заходи адміністративного припинення, на відміну від адміністративних стягнень, не містять в собі елементу покарання особи, до якої вони застосовуються. Переслідуючи разом із виховною, каральну функцію, адміністративне стягнення за своєю дією в часі немов би спрямоване у минуле, тобто є ретроспективним [56, с. 94]. Стосовно ж заходів адміністративного припинення, вони, як правило, спрямовані в теперішнє і тому здатні самостійно і оперативно вирішувати конфліктну ситуацію, зокрема, примусово припиняти правопорушення. Вони можуть також забезпечувати умови для подальшого застосування адміністративних або інших заходів відповідальності до винуватих осіб.

Заходи адміністративного припинення мають превентивний характер, тобто запобігають вчиненню нових правопорушень. Проте, для заходів припинення, попередження правопорушень не є основною, а переважно додатковою ознакою. Проте, не всі заходи адміністративного припинення однаковою мірою сприяють запобіганню правопорушенням.

Так, заходи адміністративного припинення, що застосовуються, зокрема, Державним департаментом з питань зв'язку та інформатизації при Міністерстві транспорту та зв'язку України та Державною інспекцією електрозв'язку України спрямовані на: припинення порушень правових норм (об'єктивно протиправних діянь); створення умов для подальшого притягнення винних до відповідальності; усунення шкідливих наслідків правопорушення; запобігання вчиненню нових правопорушень; відновлення попереднього, правомірного стану.

Найбільш поширеними заходами адміністративного припинення у сфері забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади виступають письмові розпорядження, приписи або тимчасове припинення дії ліцензії.

Припис є адміністративно-правовим засобам, що застосовується уповноваженими на те особами органів ДІЗ для забезпечення досягнення необхідного правового впливу на поведінку суб'єкта господарювання з метою забезпечення законності у сфері телекомунікацій або у сфері користування РЧР України.

В тій же мірі припис як законна вимога розглядається та виступає одним із заходів адміністративного примусу як захід адміністративного припинення порушення законності.

Центром "Укрчастотнагляд" протягом 2003 р. було видано 328 приписів стовно виявлених порушень в діяльності користувачів радіочастотним ресурсом України. У 2004 р. таких приписів було видано 1120. [Додаток Д]

В разі не виконання законних вимог (припису) посадової особи ДІЗ як заходу адміністративного припинення, на підставі ст.ст. 243, 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення [58] застосовуються заходи адміністративного примусу як адміністративного стягнення шляхом складання протоколу про скоєння винним суб'єктом адміністративного правопорушення за ст. 1887 КУпАП. За результатами проведених перевірок Центром "Укрчастотнагляд" у 2003 р. відносно користувачів радіочастотним ресурсом України за ст. 1887 КУпАП було прийнято рішення по 16 матеріалам, у 2004 р. - 2. [Додаток Д]

Тимчасове припинення дії ліцензії зовні схоже на анулювання ліцензії (припинення діяльності суб'єкта), але різниця тут полягає в тому, що тим часове припинення дії ліцензії на певний час забороняє ті дії, на які потрібно мати дозвіл, у той же час інші заходи суб'єкт може здійснювати (наприклад, кадрові питання, питання матеріально-технічного забезпечення тощо).

Порядок застосування вказаних заходів адміністративного припинення регламентується наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 11 лютого 2003 р. № 22 "Про затвердження Положення про державний нагляд за використанням радіочастотного ресурсу України" [103]. Відповідно до положення, у разі виявлення порушень користувачами РЧР вимог чинного законодавства у сфері використання РЧР чи умов ліцензії, які не є підставою для анулювання ліцензії на використання РЧР, у відповідності до результатів актів перевірки орган державного нагляду, що здійснював перевірку, оформлює розпорядження або приписи.

Держзв'язок на підставі виявлених порушень умов ліцензії за результатами перевірок органами державного нагляду згідно п. 9 ст. 19 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" [157] видає відповідне розпорядження про усунення порушень та/чи тимчасове припинення дії ліцензії на термін до 1 місяця, яке передається (надсилається) рекомендованим листом з повідомленням про вручення користувачу РЧР не пізніше трьох робочих днів з дати його прийняття.

У випадку невиконання користувачем РЧР розпорядження або припису про усунення виявлених порушень та/або ненадання ним відповідної інформації орган державного нагляду складає акт про повторне порушення чинного законодавства у сфері використання РЧР.

У разі повторного порушення користувачем РЧР умов ліцензій та умов наданих дозволів орган державного нагляду готує документи про притягнення користувача РЧР до адміністративної відповідальності та/або звертається до органу ліцензування з пропозицією стосовно порушення питання про анулювання ліцензії на використання РЕЗ.

3. Заходи відповідальності за порушення адміністративно-правових установлень. Найчіткіше чітко виражену, в розумінні правової регламентації, класифікаційну групу заходів адміністративного примусу складають примусові заходи впливу, які містяться в адміністративно-правових санкціях, тобто заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень.

В юридичній літературі до третьої групи адміністративно-правових методів найчастіше включають лише адміністративні стягнення.

Адміністративним законодавством України передбачені санкції за порушення встановлених правил у сфері інформаційного забезпечення органів виконавчої влади. Вони передбачають такі заходи відповідальності:

1) накладення стягнень на юридичних осіб за порушення нормативно-правових положень (притягнення до відповідальності в адміністративному порядку);

2) застосування заходів адміністративного впливу по відношенню до юридичних осіб за порушення нормативно-правових положень (наприклад, анулювання ліцензії на використання радіоелектронних засобів).

Суб'єктами скоєння адміністративного правопорушення в сфері телекомунікацій можуть бути: громадянин, суб'єкт господарювання, посадова особа. Це різний статус особи який встановлює ступінь вини і враховує соціально-економічний чинник відповідного суб'єкта адміністративного правопорушення.

На сьогодні, в Законі України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (ст. 21) [150] передбачена відповідальність за порушення ліцензійних умов у вигляді анулювання ліцензії, що призводить до повної її втрати.