Оголошення фізичної особи померлою - це підтвердження судовим рішенням припущення факту смерті особи, яке ґрунтується на високому ступені ймовірності її смерті, а не на встановленні самого факту смерті. Враховуючи викладене, вважаємо, що п. 9 ч. 1 ст. 256 ЦПК, яким передбачено встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, слід виключити. Зазначені обставини є підставою для оголошення особи померлою в порядку, передбаченому главою 4 ЦПК.

Зазначимо, що підставою для проведення державної реєстрації народження фізичної особи та її походження, що проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану, є визначені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження дитини, а в разі їх відсутності - рішення суду (ст. 13 Закону).

До зазначених документів належать:

•  медичне свідоцтво про народження форми № 103/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 р. № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за № 1150/13024 (далі - форма 103/о)^[222], що видається закладом охорони здоров'я, незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи;
•  медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми № 103-1/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 р. № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за № 1150/13024 (далі - форма 103-1/о), заява двох свідків, присутніх при пологах, у разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я (п. 2.1 розд. III Правил);
•  акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потяга тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі), у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або іншому транспортному засобі;
•  лікарське свідоцтво про перинатальну смерть, форма № 106-2 у разі мертвонародження (розд. III Правил).

Якщо заява про державну реєстрацію народження надійшла після закінчення року з дня народження дитини і до досягнення нею 16 років, то реєстрація народження провадиться відділом реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання дитини на загальних підставах, але після перевірки наявності реєстрації народження за місцем народження дитини, за місцем проживання батьків дитини на момент її народження або за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян, у книзі реєстрації поновлених актових записів про народження як первинна, із зазначенням після порядкового номера "Реєстрація з пропуском строку". У цих випадках одночасно подається один із документів, що посвідчує факт народження, медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми № 103-1/о, а також довідка з місця проживання дитини (п. 23.1 розд. III Правил).

Зазначені документи подаються до органу реєстрації актів цивільного стану, де реєструється народження особи. У разі відсутності документів про народження дитини державна реєстрація її народження проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження (п. 9 ст. 13 Закону, п. 2.1 розд. III Правил).

Так, Голосіївський районний суд м. Києва, розглянувши цивільну справу за заявою Особи-1 про встановлення факту народження дитини, задовольнив заявлену вимогу з таких підстав. Особа-1 проживає разом з онукою Особи-4, яку його старша донька залишила на виховання, оскільки у квітні 2001 р. виїхала за кордон для працевлаштування. До сьогодні заявник та його молодша донька виховують дитину, яка мешкає разом із ними. У зв'язку з тим, що дитина народилася не в пологовому будинку, реєстрація народження не проводилася і свідоцтво про народження не було видано. За відсутності необхідних документів, що

підтверджують факт народження дитини, органи реєстрації актів цивільного стану відмовили у реєстрації народження. У цьому випадку факт народження встановлюється в судовому порядку, рішення суду є підставою для реєстрації народження дитини органами реєстрації актів цивільного стану^[223].

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 256 ЦПК у судовому порядку встановлюється факт належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті.

Встановлення зазначеного факту може мати місце у випадку неможливості виправлення помилки в документі організаціями та установами, які його видали. До правовстановлюючих документів, наприклад, належать: свідоцтво про право на спадщину (ст. 1297 ЦК), свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя (ст. 69 СК), свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна, а також заставного майна з публічних торгів, свідоцтво про придбання нерухомого майна, що є предметом іпотеки (ст. 657 ЦК, ст. 72 Закону України від 02.09.1993 р. № 3425-Ш "Про нотаріат"), свідоцтво про право власності на приватизоване житло (Закон України від 19.06.1992 р. № 2482-ХП "Про приватизацію державного житлового фонду") тощо.

Прикладом може служити рішення Святошинського районного суду м. Києва, який, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою Особи-1 про встановлення факту належності правовстановлюючих документів, задовольнив заявлену вимогу з таких підстав. У судовому засіданні було встановлено, що заявниця звернулася до суду із заявою про встановлення факту належності їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.12.1995 р., виданого Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою на успадкування майна після померлої бабусі - Особи-3, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.02.1997 р., виданого Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою на успадкування майна після померлого батька - Особи-2, оскільки прізвище Особи-1, зазначене в цих документах, не збігається з її прізвищем, вказаним у свідоцтві про народження та в паспорті. У зв'язку з допущеною помилкою Особа-1 не може розпоряджатися спадковим майном. За показаннями свідка Особи-5, яка є матір'ю заявниці, у свідоцтвах про право на спадщину прізвище доньки вказано неправильно, а спадкодавці (Особа-2 та Особа-3) дійсно є батьком та бабусею заявниці. Зазначені обставини є підставою для встановлення належності Особи-1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом та свідоцтва про право на спадщину за законом^[224].

Практичне значення має те, що при розгляді цих справ суд встановлює саме належність особі документа, а не тотожність осіб, які неоднаково названі у різних документах. Разом з тим цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання тощо. Відповідно до чинного законодавства це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який ідеться в документі.