Визначенню правової природи справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, та процесуальним особливостям їх розгляду в юридичній літературі приділялося достатньо уваги^[190]. Зазначимо, що виникнення суб'єктивних майнових та особистих немайнових прав, їх зміну або припинення закон пов'язує з певними обставинами, які набувають статусу юридичних фактів. Дії та події, що є юридичними фактами, у передбачених законом випадках підлягають реєстрації або посвідченню, тому їх існування може бути підтверджено відповідними документами. Разом з тим закон не вимагає обов'язкового посвідчення та реєстрації достатньо широкого кола фактів (наприклад, факту перебування особи на утриманні, факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу тощо). Крім того, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом у зв'язку з його втратою, знищенням тощо. У цих випадках встановлення фактів, що мають юридичне значення, може відбуватися в судовому порядку. Об'єктом судового захисту при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, є охоронювані законом інтереси, а предметом судової діяльності - встановлення юридичних фактів із метою забезпечення реалізації заінтересованими особами належних їм суб'єктивних прав. Найчастіше заінтересовані особи звертаються до суду з вимогою про встановлення юридичних фактів, коли відсутні необхідні документи, що їх підтверджують, і поновити їх або отримати в позасудовому порядку неможливо.

До юрисдикції суду згідно з ч. 1 ст. 256 ЦПК віднесено встановлення в порядку окремого провадження таких фактів, що мають юридичне значення:

1.  родинних відносин між фізичними особами;
2.  перебування фізичної особи на утриманні;
3.  каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
4.  реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
5.  проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6.  належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
7.  факту народження особи в певний час у разі неможливості державним органом реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт народження;
8.  факту смерті особи в певний час у разі неможливості органів реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт смерті;
9.  смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Наведений перелік фактів, які можуть бути встановлені судом в окремому провадженні, не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені й інші факти, від яких залежать виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Крім зазначених у ч. 1 ст. 256 ЦПК фактів, у судовому порядку встановлюється, наприклад, факт визнання батьківства або материнства у разі смерті особи, яка вважала себе батьком або матір'ю дитини, за умови, що запис вчинено за встановленими законом правилами (статті 130, 132, 135 СК). Суд може встановлювати факти прийняття спадщини, місця відкриття спадщини (статті 1221, 1268 ЦК), володіння будівлею на праві приватної власності (частини 2-4 ст. 331 ЦК) тощо.

Виходячи зі специфіки цієї категорії справ, змісту ч. 2 ст. 256 ЦПК та правової природи окремого провадження питання юрисдикційних повноважень суду про встановлення в порядку окремого провадження фактів, що мають юридичне значення, вирішується за наявності таких умов.

По-перше, факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.

По-друге, встановлення судом фактів, що мають юридичне значення, можливе, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

По-третє, встановлення факту, що має юридичне значення, не повинно бути пов'язано з наступним вирішенням спору про право.

У теорії права юридичні факти прийнято визначати як різноманітні явища дійсності - соціальні обставини (дії та події), з якими норми права пов'язують настання певних правових наслідків, передусім виникнення, зміну та припинення правових відносин, відповідних прав та обов'язків. Саме на підставі цього всі явища зовнішнього світу поділяються на юридично значущі факти та факти, що такими не є. Юридичні факти - це конкретні обставини, які існують у просторі та часі. Конкретність дій означає, що вони здійснені відповідними суб'єктами і мають конкретний соціальний і правовий зміст. Конкретність юридичних фактів-подій відбивається в тому, що вони мають місце в певній місцевості у визначений проміжок часу. Юридичними є факти, які безпосередньо або опосередковано впливають на права та інтереси суспільства, держави, фізичних та юридичних осіб. Зумовлюється це тим, що саме з цими фактами норми права пов'язують певні правові наслідки. Більшість фактів має правове значення у разі їх належного оформлення та посвідчення^[191]. Юридична значимість фактів, що встановлюються в окремому провадженні, визначається нормами матеріального права (цивільного, сімейного, трудового тощо), які мають бути застосовані судом при вирішенні справи.

Інший порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення, може визначатися спеціальними законами, що регулюють певні правові відносини, із зазначенням відповідних органів, які повноважні це здійснювати. Під відсутністю іншого передбаченого чинним законодавством порядку щодо встановлення судом фактів, які мають юридичне значення, розуміють також випадки, коли заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який підтверджує такий факт. У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" звертається увага на те, що при вирішенні питання про віднесення розгляду справи до судової юрисдикції суди мають обов'язково враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено позасудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, що в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду^[192].

Наприклад, згідно із ст. 9 Закону України від 17.04.1991 р. № 962- XII "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" питання, пов'язані з фактом розкуркулювання, вирішуються комісіями з питань поновлення прав реабілітованих обласних, міських та районних Рад народних депутатів. Згідно зі ст. 24 Закону України від 18.01.2001 р. № 2235-Ш "Про громадянство" розгляд заяв із питань громадянства України здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади та підпорядкованими йому органами.

Не можуть також розглядатися в окремому провадженні заяви про встановлення факту належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення навчального закладу і здобуття відповідної освіти, одержання урядових нагород тощо. Відмова відповідного органу у встановленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду у порядку адміністративного судочинства (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення").

Не віднесено до судової юрисдикції розгляд справ про підтвердження наявності трудового стажу. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній вирішення цього питання провадиться органами Пенсійного фонду України відповідно до п. 3 Порядку під

твердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637^[193].

Так, у квітні 2003 р. Т. звернувся до суду із заявою про встановлення факту виконання ним робіт повного робочого дня у спеціалізованій пересувній механізованій колонні № 554 об'єднання "Черкассільбуд" для оформлення пенсії на пільгових умовах. Рішенням суду, залишеним без зміни хвалою суду апеляційної інстанції, заява була задоволена, встановлено, що Т. із 3 вересня 1981 р. по 21 березня 1986 р. працював виконувачем робіт із повним робочим днем у зазначеній колонні.

Верховний Суд України ухвалені судові рішення скасував із закриттям провадження у справі з таких підстав. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 256 ЦПК справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у судовому порядку, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ст. 62 Закону України від 5 листопада 1991 р. "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує наявність трудового стажу для призначення пенсії, є трудова книжка. Згідно з Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній установлення фактів наявності трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Ухвалюючи рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, суди обох судових інстанцій не звернули уваги на зазначені положення та не врахували, що за законодавством України установлення відповідного факту здійснюється в іншому порядку^[194].

По інший справі (за заявою Т. про встановлення факту перебування на примусових роботах у Німеччині в 1942-1945 рр. та визнання недостовірним запису в архівній довідці, де неправильно записано категорію ув'язнення і не зазначено місцеперебування) ухвалою Ма- карівського районного суду Київської області від 22 грудня 2000 р., залишеного без змін ухвалою судової колегії в цивільних справа Київського обласного суду від 30 січня 2001 р., провадження у справі закрито за непідвідомчістю та роз'яснено право звернення за вирішенням зазначеного питання до Макарівського районного управління соціального захисту населення.

Перевіривши матеріали справи, судова палата із цивільних справ Верховного Суду України касаційну скаргу Т задовольнила частково та направила справу на новий розгляд із таких підстав.

Закриваючи провадження у справі, суд виходив з того, що справа не підлягає розгляду у судах, оскільки законодавством передбачено спеціальний порядок встановлення таких фактів органами соціального захисту населення з посиланням на положення Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637).

Названий нормативний акт у разі відсутності документів про перебування у місцях примусового тримання в період Великої Вітчизняної війни допускає підтвердження трудового стажу відділами соціального захисту населення на підставі показань свідків, які мають у своєму розпорядженні відповідні документи.