Рішення, що набрало законної сили, є загальнообов'язковим. Перш за все воно є обов'язковим для заявника та заінтересованих осіб. Згідно зі ст. 14 ЦПК судові рішення, у тому числі й про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. У разі встановлення в судовому порядку факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану цей орган має здійснити відповідний запис на підставі рішення суду.

Рішення, що набрало законної сили, як правило, підлягає виконанню без застосування встановлених законом примусових механізмів. Виконання рішень про встановлення фактів, що мають юридичне значення, може здійснюватися шляхом їх реєстрації або іншим передбаченим законом способом та наступною реалізацією пов'язаних із встановленими фактами суб'єктивних прав.

1. Встановлення фактів, що мають юридичне значення для реалізації прав та інтересів, які виникають із цивільних, сімейних та інших правовідносин

Відповідно до ст. 256 ЦПК у порядку окремого провадження можуть бути встановлені факт родинних відносин між фізичними особами, факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу тощо.

Факт родинних відносин між фізичними особами може встановлюватися за правилами окремого провадження, коли цей факт породжує для заявника певні правові наслідки. Встановлення факту родинних відносин може бути необхідне заявнику, зокрема, для реалізації спадкових прав за законом, за правом представлення або за правом на обов'язкову частку у спадщині (статті 1258-1265, ст. 1266, ст. 1241 ЦК).

Прикладом може служити рішення Голосіївського районного суду м. Києва, який, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою Особи-1 про встановлення факту родинних відносин з Особою-4, задовольнив заявлену вимогу з таких підстав.

У судовому засіданні було встановлено, що 31 березня 2009 р. помер брат заявника. Із метою прийняття спадщини заявник - Особа-1 звернувся до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, однак Другою Київською державною нотаріальною конторою було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки заявником під час війни втрачено свідоцтво про народження, що є доказом родинних відносин із померлим. Заінтересовані особи - Особа-2 та Особа-3, які поряд із заявником є спадкоємцями за законом, підтвердили, що Заявник - Особа-1 є їх рідною сестрою, а померлий - їх рідним братом, який не має спадкоємців першої черги, а вони всі є спадкоємцями другої черги і між ними відсутній спір про право щодо прийняття спадщини. На підставі цього суд встановив, що Особа-1 та померлий 31.03.2009 р. Особа-4 є рідними братом та сестрою^[204].

Разом з тим не підлягає встановленню за правилами окремого провадження факт родинних відносин, пов'язаний із вирішенням у наступному спору про право, зокрема, підтвердження права на жиле приміщення або на його обмін. У разі відмови в задоволенні вимог про визнання права на жилу площу або на її обмін заінтересована особа має право звернутися до суду з відповідним позовом, на що звертається увага у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення"^[205].

Згідно з п. 5 ст. 256 ЦПК у порядку окремого провадження може бути встановлений факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Обумовлюється це тим, що з цим фактом закон пов'язує певні правові наслідки, що можуть наставати для осіб у цьому випадку. Зокрема, особи, які проживають однією сім'єю, але не перебувають між собою у шлюбі, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини у встановленому законом порядку (ст. 9 СК). Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я може створюватися на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Закон, таким чином, не містить вичерпного переліку підстав виникнення сім'ї. Наявність взаємних прав та обов'язків, як зазначається в юридичній літературі, є найбільш вагомою ознакою для юридичного визначення сім'ї^[206]. Отже, чоловік та жінка, які спільно проживають без реєстрації шлюбу, мають як члени сім'ї (фактичне подружжя) певний обсяг взаємних сімейних прав та сімейних обов'язків. Наприклад, закон, визначаючи правовий режим майна осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, закріплює, що майно, набуте цими особами під час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними, на нього поширюються положення гл. 8 СК, яка регламентує право спільної сумісної власності подружжя (ст. 74 СК). Закон також поширює на осіб, які не перебувають у шлюбі між собою, правила щодо взаємного утримання (ст. 91 СК). Згідно зі ст. 1264 ЦК особи, які проживали зі спадкоємцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, мають право на спадкування як спадкоємці за законом. Таким чином, суд може встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, з метою забезпечення реалізації заінтересованими особами належних їм суб'єктивних прав. При цьому слід мати на увазі, що чоловік та жінка, які спільно проживають без реєстрації шлюбу, є сім'єю, але статусу подружжя вони не набувають, тому сукупність їх взаємних прав та обов'язків відрізняється від обсягу прав та обов'язків подружжя.

Предмет доказування при розгляді справ про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, передусім, складає сукупність обставин, що є згідно із законом основними ознаками сім'ї: спільне проживання, пов'язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків (ст. 3 СК). Суд, установлюючи при розгляді справи наявність спільного проживання осіб та те, що вони пов'язані спільним побутом, має враховувати поняття домогосподар- ства, визначення якого дано у ст. 1 Закону України від 19.10.2000 р. № 2058-Ш "Про Всеукраїнській перепис населення". Згідно із зазначеною нормою закону домогосподарство - це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Наявність взаємних прав та обов'язків - це сукупність взаємних осо

бистих немайнових та майнових прав та обов'язків, яки виникли на підставі закону, укладених ними договорів та інших правочинів або інших юридичних фактів. Слушною є висловлена в юридичній літературі думка, що для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки важливе значення має з'ясування часу такого проживання, оскільки, незважаючи на те, що закон не визначає, протягом якого строку має тривати спільне проживання чоловіка та жінки, щоб вони вважалися сім'єю, за своєю природою проживання однією сім'єю все ж таки спрямоване на довготривалі відносини. Тому суд у кожному випадку має враховувати конкретні обставини справи та строки спільного проживання, необхідні для набуття певних прав^[207].

Наприклад, Печерський районний суд м. Києва, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою Особи-1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнав заявлену вимогу обґрунтованою з таких підстав. Заявник - Особа-1 та Особа-2 з грудня 1965 по 1976 р. проживали у м. Харкові однією сім'єю без реєстрації шлюбу (вели спільне господарство, піклувалися один про одного), у подальшому переїхали до м. Києва, де також проживали однією сім'єю до дня смерті Особи-2, що підтверджується договорами про купівлю житла, квитанціями про сплату комунальних послуг за місцем проживання, показаннями допитаних у судовому засіданні свідків. Після смерті Особи-2 залишилося спадкове майно, для одержання якого заявнику необхідно встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу як факт, що має юридичне значення^[208].