Звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК передбачає встановлення, крім перших двох обставин, також того, що винна особа примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. З приводу примирення між потерпілим і особою, що вчинила злочин, існує значна кількість думок. Так, ряд дослідників під примиренням розуміють оформлену в належній процесуальній формі відмову потерпілого від своїх попередніх претензій та вимог до особи, яка вчинила злочин, відмова від притягнення її до кримінальної відповідальності або прохання закрити вже порушену проти неї кримінальну справу [46, с. 49-50]. Інші вважають, що примирення - це досягнутий мир (порозуміння) між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим, тобто факт відновленого безконфліктного стану між цими особами [47, с. 101]. На наш погляд, примирення є домовленістю (угодою) між потерпілим та особою, яка вчинила суспільнонебезпечне діяння про достатнє, з точки зору потерпілої особи, відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної їй шкоди. Ініціатива щодо саме такого вирішення конфліктного правовідношення може належати будь-кому (винному, потерпілому, захиснику, слідчому, прокурору), але прийняття остаточного рішення про примирення, природно, належить потерпілому. З цього приводу необхідно підтримати пропозицію Л. В. Головка про доцільність включення до кримінально-процесуального законодавства припису про обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора, суду протокольно роз'яснювати право і форми примирення між потерпілим та винним. При цьому можна встановити певний термін, після закінчення якого потерпілий та винний викликаються знову для з'ясування можливості примирення між ними. При позитивному рішенні цих осіб кримінальна справа підлягає закриттю, а особа - звільненню від кримінальної відповідальності, а при негативному - продовжується звичайне провадження [48, с. 81-82].

Звільнення винного від кримінальної відповідальності та закриття справи у зв'язку з примиренням із потерпілим можливе тільки в разі відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди. На відміну від дійового каяття, законодавець не наполягає саме на повному відшкодуванні, тому що в основі цього виду звільнення лежить примирення потерпілого з особою, яка вчинила злочин. Так, постановою судді Нікопольського місцевого суду Дніпропетровської області на підставі ст. 46 КК, у порядку ст. 6, 7-1, 8 КПК, було звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням з потерпілою особою обвинуваченого З., 1974 р. н., який тривалий час починаючи з вересня 2002 р., злісно ухилявся від сплати коштів на утримання двох неповнолітніх дітей (аліментів), встановлених рішенням суду (ч. 1 ст. 164 КК). На час подання клопотання адвоката З. повністю визнав свою провину, примирився з потерпілою, відшкодував у повному обсязі заборговані виплати за аліментами, про що був складений відповідний протокол [49].

У судовій практиці мають місце випадки, коли потерпілий вибачає борг винному та відмовляється від права відшкодування чи компенсації матеріальної або моральної шкоди. У цьому випадку факт примирення потерпілого і винного та прощення боргу повинен оформлюватися в належній процесуальній формі про відмову потерпілого від своїх попередніх майнових претензій до особи, яка вчинила злочин. Ця обставина повинна бути зафіксована в протоколі, мировій угоді тощо. У узагальненні наводиться приклад ґрунтовного скасування постанови Лисянського районного суду Черкаської області Судовою колегією в кримінальних справах Апеляційного суду тієї ж області про звільнення С. від кримінальної відповідальності у зв'язку з тим, що примирення обвинуваченого з потерпілим Я. не було, заподіяні збитки не відшкодовані, думку учасників судового розгляду про закриття справи не з'ясовано [44, с. 30].

Ст. 47 КК передбачає: "Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин". У ст. 48 КК вказується: "Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною".

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК) та у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК) об'єднує те, що вони розповсюджується на ширше коло осіб, які вперше вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості та мають факультативний, необов'язковий, дискреційний характер правового припису для суду. Це означає, що за наявності підстав, передбачених зазначеними статтями, суд вправі, але не зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. Окрім того, звільнення за ст. 47 КК носить умовний характер, тобто умовою звільнення є те, що протягом року особа виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку У разі порушення цих умов вона притягується до кримінальної відповідальності за вчинений злочин в установленому кримінально- процесуальним законодавством порядку.

У п. 6 постанови № 12 зазначено, що кримінально-правовим наслідком виконання особою умов передачі на поруки є остаточне звільнення її від кримінальної відповідальності за вчинений злочин після закінчення зазначеного строку (без ухвалення судового рішення), а наслідком недодержання нею хоча б однієї з наведених умов - притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин. Про те, що особа не виправдала довіри колективу, свідчать: систематичне або грубе порушення нею правил внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, в установі чи організації; невиконання зобов'язань щодо своєї поведінки, взятих на загальних зборах колективу; вчинення нового злочину чи іншого правопорушення тощо [39, с. 14].

Вчинення особою злочину невеликої тяжкості має місце там, де дії кваліфіковані за статею (частиною статті) КК, яка передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років (ч. 2, ст. 12), а злочину середньої тяжкості - де дії особи кваліфіковані за статею (частиною статті) КК, яка передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років (ч. 3 ст. 12). Кримінальний кодекс України 2001 р. містить близько 240 злочинів середньої тяжкості. Визнання особи такою, що вперше вчинила злочин середньої тяжкості, змістовно не відрізняється від цієї ж обставини, що стосується злочинів невеликої тяжкості, що було досліджене у звільненні від кримінальної відповідальності з зв'язку з дійовим каяттям.

У узагальненні зазначено, що, застосовуючи ст. 47 КК, суд повинен впевнитися, що виправлення конкретної особи, котра вчинила злочин, можливе без застосування до неї кримінального покарання, а перебування цієї особи в колективі, який звернувся про передачу на поруки, сприятиме її виправленню. Деякі місцеві суди неналежним чином перевіряли обґрунтованість постанов про направлення справ до суду для вирішення питання про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності, внаслідок чого мали місце випадки закриття справ щодо осіб, які вчинили тяжкі злочини, що суперечить вимогам закону [44, с. 30].

Підставою такого звільнення є щире каяття особи, яке свідчить про її бажання спокутувати провину перед колективом підприємства, установи чи організації та виправити свою поведінку. Особу, яка не визнала себе винною у вчиненні злочину, передавати на поруки не можна.

Процесуальною підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею на поруки є належним чином оформлений протокол загальних зборів колективу підприємства, установи чи організації, що містить клопотання колективу, членом якого є особа, про передачу її на поруки. Звернення з клопотанням, крім колективу, можуть ініціювати сам обвинувачений або його родичі, потерпілий, а також прокурор, слідчий чи особа, яка проводить дізнання. Порядок порушення клопотання про передачу на поруки регулюється ст. 10 КПК. Під час підготовки узагальнення виявилося, що суди інколи не дотримуються встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку звільнення осіб у зв'язку з передачею їх на поруки. Вони, зокрема, не з'ясовують, чи належним чином оформлено клопотання колективу про передачу особи на поруки. Так, Іваничівсь- кий районний суд Волинської області, розглядаючи справу за обвинуваченням З., не звернув уваги на відсутність у клопотанні зобов'язання колективу здійснювати заходи виховного впливу, спрямовані на недопущення вчинення особою, взятою на поруки, нових злочинів. У постанові суду про закриття справи не було вирішено питання про скасування міри запобіжного заходу. Не були належним чином оформлені клопотання у справах, розглянутих Ковельським районним судом Волинської області та Мукачівським районним судом Закарпатської області [44, с. 30].

Згідно з ч. 2 ст. 47 КК, у разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин. У цьому випадку суд за наявності рішення колективу підприємства, установи чи організації, прийнятого на загальних зборах, про відмову від поручительства за взяту ними на поруки особу, яка протягом року з дня передачі її на поруки не виправдовує довіри колективу, ухиляється від заходів виховного характеру та порушуватиме громадський порядок, вирішується питання про кримінальну відповідальність цієї особи (ч. 1 ст. 13 КПК).

Протокол загальних зборів колективу підприємства, установи чи організації про відмову від поручительства повинен містити відомості про те, яка поведінка особи свідчить, що вона не виправдала довіри колективу, які заходи виховного впливу застосовувалися до цієї особи, які порушення громадського порядку мали місце тощо. Суд, а також прокурор повинні перевірити обґрунтованість відмови колективу від поручительства.

Стаття 48 КК передбачає дві альтернативні (самостійні) підстави звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки: 1) втрата діянням суспільної небезпеки; 2) втрата особою суспільної небезпеки. Зміна обстановки повинна відноситися тільки до фактичних обставин вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, що мали місце після вчинення злочинного діяння. Природно при цьому зіставлення двох сукупностей фактичних обставин: тих, що існували на момент вчинення злочину, та тих, що виникли на момент розгляду справи в суді. На цю обставину ґрунтовно звертає увагу Ю. М. Грошевий: "В основі зміни обстановки лежать такі факти об'єктивної дійсності, встановлені судом, які, по-перше, мали місце після вчинення злочину; по-друге, внаслідок саме цих обставин злочин втратив суспільну небезпечність або підсудний перестав бути суспільноне- безпечним..." [50, с. 80-81].