Безумовно, є доцільним встановлення неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, суб'єктом яких є кредитор-споживач. Проте, на нашу думку, слід звернути увагу на інші ознаки та функції неустойки.

Для забезпечення прав споживачів у сфері надання послуг, необхідним є чітке визначення тих наслідків порушення їх прав, що спрямовані на відновлення їх майнового стану, входять до мір відповідальності і покладаються на боржників-суб'єктів господарської діяльності та їх співвідношення з функціями відповідальності. "Встановлення умови про неустойку із самого початку вносить повну ясність: у її межах відповідальність має настати. Неустойка, відтак, посилює дієвість мір цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворює їх у необхідний, можна сказати, обов'язковий наслідок правопорушення"[127][241], ? підкреслював О.С.Іоффе.

Як підкреслюється у літературі, основною функцією цивільно-правової відповідальності є компенсаційно-відновлювальна функція. Вона, як правило, реалізовується при відшкодуванні збитків.

На думку Є.О.Суханова, компенсаційна функція відбиває співвідношення мір відповідальності і завданих збитків, а також спрямованість стягнення на компенсацію втрат потерпілого від правопорушника [100][242].

Як зазначає О.О.Отраднова, основною функцією неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання є функція стимулююча. Стимулюючий характер неустойки спрямовується на різні сфери інтересів кредитора в залежності від виду зобов'язання та безпосередніх обов'язків боржників. Автор вказує також і на оціночну функцію неустойки, яка означає використання неустойки для оцінки можливих збитків кредитора від невиконання зобов'язання [185][243].

Думається, що неустойка виконує як стимулюючу, так і штрафну функції. Проте, кредитор, права якого порушені, зацікавлений не лише у тому, що боржник понесе покарання, а й у тому, що буде гарантована певна компенсація його витрат, якщо довести розмір збитків не можна.

Так, позивачі у позовній заяві до відповідача ? Фірми А (яка надає послуги з перевезень до Криму), поданої ними до Печерського районного суду м. Києва вказали, що вони з дитиною десяти років відправилися у поїздку на автобусі до Криму. У дорозі автобус неодноразово ламався, що призвело до суттєвих витрат, погіршення стану здоров'я дитини та запізнення у пансіонат, до якого прямував позивач із сім'єю, а в Сімферополі перевізник остаточно припинив надання послуг перевезення, хоча споживач оплатив проїзд до м. Алушта.

Позивачі просили відшкодувати їм збитки у повному розмірі, тобто безпосередньо витрати на їжу, ліки, у розмірі 200 грн., вартість автобусних квитків у розмірі 360 грн., вартість таксі від Сімферополя до пансіонату в розмірі 200 грн., вартість сніданку у ресторані у розмірі 200 грн.(оскільки вони запізнилися в пансіонат) та моральну шкоду у розмірі 1000 грн на кожного члена сім'ї. У запереченні на позов відповідач пояснив, що всі зазначені вимоги про розмір збитків мають бути підтверджені відповідними документами [48][244].

Отже далеко не завжди споживач в змозі довести розмір збитків, особливо, в екстремальних ситуаціях. Адже пасажири несправного автобусу можуть додатково витрачати гроші на придбання продуктів харчування, можливо, медикаментів, телефонних карток, замовляти таксі у найближчому населеному пункті (вартість послуг таксі, як правило, також довести неможливо), запізнилися на сніданок у санаторії і змушені були снідати за додаткові кошти у ресторані. Як правило, споживачі не можуть підтвердити дійсний розмір збитків.

Допомогу у задоволенні ними своїх майнових вимог у таких випадках може надати неустойка, як правило, законна, оскільки "сильна сторона", щонайчастіше, добровільно не встановить договірну неустойку.

Не зовсім зрозумілою виглядає оцінка законної неустойки, надана В.В.Вітрянським, який вважає, що законна неустойка не може визнаватися способом забезпечення виконання зобов'язання, оскільки не "прив'язана" до будь-якого конкретного зобов'язання або конкретних сторін [78][245]. Проте сутність неустойки як законної, так і договірної є однаковою. Законодавець передбачає законну неустойку для підвищення захисту суб'єктів тих зобов'язань, що є важливими для держави і суспільства. Тобто мета встановлення законної неустойки, наприклад, у деяких зобов'язаннях за участю споживачів є абсолютно виправданою, і стимулююча функція неустойки, безумовно, має місце.

Зобов'язання, за порушення яких встановлюється неустойка, чітко передбачені законом. Законна неустойка у розмірі трьох відсотків вартості послуг передбачена за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення надання послуги (п.5 ст.10).

На наш погляд, загальна норма про законну неустойку надає можливість застосувати її при порушенні будь-якого виду зобов'язань з надання послуг. Абсолютно чітко визначається в законодавстві одна умова правопорушення ? прострочення надання послуги (ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів"), за що встановлено неустойку в розмірі трьох відсотків від вартості замовлення за кожен день (годину) прострочення.

Виникає лише питання, чому саме три відсотки, а не п'ять, десять відсотків? Думається, що три відсотки будуть великою сумою при вартості, наприклад, путівки до туристичного готелю у Турції у розмірі 10000 грн. При простроченні у наданні послуг проживання на одну добу можна вимагати відшкодування трьох відсотків за кожну годину прострочення: 24х300=7200.

Проте, при простроченні у наданні послуги з перевезення ? автобус зламався у дорозі, і пасажири замість сьомої ранку потрапили у пункт призначення о 10 годині -  при вартості квитка у 120 грн., потерпіла особа вправі вимагати сплати лише 3.60 грн (1.20х3=3.60).

Безумовно, такі виплати навряд чи компенсують споживачам їхні витрати. Така проблема щодо різниці у розмірі неустойки має бути вирішена шляхом застосування диференційованого підходу до визначення співвідношення вартості замовлення і неустойки. Так, наприклад, при вартості замовлення до 1000 грн. сума неустойки може бути встановлена у 5 відсотків, а після 1000 грн. ? 3 або 4 відсотки. Тому необхідно було б створити шкалу відповідних розрахунків.

Отже, законна неустойка, встановлена за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у якому кредитором є споживач, безумовно, є також і способом забезпечення виконання зобов'язання, оскільки законом передбачені підстави застосування та розмір санкції, яка покликана стимулювати боржника до належного виконання зобов'язання.

На нашу думку, неустойка втілює в собі також намір законодавця забезпечити кредитору хоча б часткове відновлення того майнового становища, що існувало до порушення. У зв'язку з цим, необхідно прорахувати можливі збитки споживача у тій чи іншій сфері послуг і переглянути розмір неустойки за деякі види зобов'язань,  встановити неустойку за порушення прав споживачів в усіх випадках.

Закон України "Про захист прав споживачів" взагалі не визначає співвідношення неустойки та збитків, що не дозволяє визначити її як штрафну неустойку. Такий висновок дозволяє зробити лише аналіз загальних норм цивільного права. Так, у п.1 ст.624 ЦК України зазначається: якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Таким чином, цивільним законодавством презюмується штрафна неустойка, яка стягується незалежно від збитків, що має бути, як нам вважається, поширено на порушення захисту прав споживачів.

Як вже зазначалося, в ЗУ "Про захист прав споживачів" неустойка, як спосіб захисту прав споживачів, не знайшла належного закріплення.

Так, в ст. 8 Закону записано, що за кожний день затримки виконання вимоги про надання товару аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) та за кожний день затримки усунення недоліків понад встановлений строк (чотирнадцять днів) споживачеві виплачується неустойка відповідно в розмірі одного відсотка вартості товару (п. 9). З наведеної норми вбачається, що у даному разі стягується одноразова неустойка, незалежно від кількості днів затримки усунення недоліків понад встановлений чотирнадцятиденний термін, адже за ЦК України (ст. 549) відсотки у разі неналежно виконаного чи невиконаного зобов'язання нараховуються за кожний день прострочення виконання, якщо договором або законом передбачено застосування неустойки, яка є пенею. За таких обставин у разі затримки виконання вимоги про надання товару аналогічної моделі або затримки усунення недоліків понад встановлений строк, стягується пеня у розмірі одного відсотка вартості товару за кожний день прострочки виконання. У зв'язку з цим необхідно внести відповідні зміни до ст. 8 ЗУ "Про захист прав споживачів". Це означає, що розмір неустойки невідремонтованої вчасно, наприклад, пральної машини вартістю 1000 грн буде становити всього лише 10 грн. За таких обставин аж ніяк не можна говорити про ефективність застосування неустойки у такому невеликому розмірі.

Наступна неустойка встановлена статтею 10 Закону. Згідно з п. 5 цієї статті, якщо виконавець не може виконати роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

Наведена норма редакційно сформульована вкрай невдало, адже її зміст не узгоджується з ч. 3 ст. 549 ЦК, за якою пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. У даному ж разі в Законі, як на наш погляд, законодавець у ст. 10 хоч і передбачив неустойку у формі пені відповідно до ч. 2 ст. 550 ЦК, але не зазначив порядок її обчислення, як це зроблено в ст. 549 ЦК. У ст. 10 Закону є фраза, що "за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання зазначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня", але у такій редакції цю норму можна тлумачити таким чином, що тут можливе стягнення пені як одноразової неустойки. Тому з метою усунення неоднозначного тлумачення ст. 10 Закону, її норма повинна бути сформульована відповідно до вимог ст. 549 ЦК про порядок обчислення пені, зокрема, у такій редакції: "У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботи (надання послуги) згідно з договором, споживачеві стягується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), яка обчислюється у цих відносинах за кожен день (годину) прострочення виконання".

Законом встановлена також неустойка за деякі порушення в споживчих кредитних правовідносинах. Так, згідно з п. 6 ст. 11 Закону споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, а кредитодавець зобов'язаний повернути споживачеві кошти, сплачені ним згідно з договором, але не пізніше ніж протягом семи днів. За кожний день затримки повернення споживачу коштів понад установлений строк (сім днів), споживачеві виплачується неустойка у розмірі одного відсотка суми, належної до повернення кредитодавцем. У даному разі встановлено неустойку кредитодавця за порушення вторинного обов'язку, яке може бути рідкісним явищем, і не встановлено неустойку за порушення ним свого основного обв'язку - своєчасно в установлений термін надати споживачеві кредит. Крім того, не визначено характер застосовуваної неустойки (штрафна, залікова, альтернативна, виключна). На наш погляд, вона має бути штрафною.