• наявність у керівників СПД та їх заступників судимості за здійснення злочинів у сфері економіки;
• невідповідність вимогам, установлюваним до фінансового становища та ділової репутації учасників ринку;
• невідповідність документів, доданих до заяви СПД, вимогам законодавства Російської Федерації;
• непредставлення визначених законодавством документів, необхідних для внесення запису про учасника ринку до державного реєстру;
• встановлення факту володіння відповідно часток або сумою часток у капіталі СПД, що перевищує 50 %:

а) однією особою;

б) особою та/або особами, що є афілійованими стосовно нього;

в) особами, що є афілійованими стосовно особи, що не приймає участі у капіталі СПД;

• участь у капіталі СПД організацій, частка участі в якій держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та/або Банку Росії складає 100 % та афілійованих стосовно них осіб. Дане обмеження не поширюється на кредитні організації.

Виключення з реєстру учасника фінансового ринку відбувається у випадку декілька разового порушення учасником ринку норм діючого законодавства [268, с. 40].

Окремо слід зазначити, що боротьба зі злочинністю на фінансовому ринку України сьогодні є одним із пріоритетних напрямків діяльності правоохоронних органів. Такі злочини, як шахрайство з фінансовими ресурсами є одними з найбільш розповсюджених у цій сфері.

Існуючі труднощі у виявленні і розслідуванні цих злочинів пов'язані, перш за все з тим, що шахрайські операції вчинюються фактично під оболонкою різноманітних цивільно-правових угод і здійсненні зовні, як законні господарсько-фінансові операції. Правоохоронцям не вистачає знань з сутності цих операцій і механізму злочинної діяльності у цій сфері. У багатьох випадках злочини маскуються під невиконання цивільно-правових зобов'язань з використанням прогалин законодавства, що складає серйозну правову проблему в країнах пострадянського простору.

Аналіз сучасного стану протидії злочинності свідчить, що фінансовий ринок є одним з найуразливіших ланок економіки. Умисне невиконання позичальником своїх зобов'язань перед кредиторами наблизилось до "норми" стосунків між СПД, кредитними організаціями та громадянами. Такий стан взаємовідносин зразу ж стали використовувати кримінальні структури, зокрема з'явився новий вид "бізнесу" організованих злочинних угруповань (ОЗУ) - "вибивання" боргів за домовленістю з кредитором. Саме це змусило законодавця доповнити Кримінальний кодекс України ст. 198-2 "Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань" [116].

Крім того, ОЗУ у гонитві накопичення первинного капіталу стали використовувати фіктивні підприємства (ст. 205 КК України) для вчинення таких злочинів як шахрайства з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК України), які за своєю суттю є обманним одержанням коштів (у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, кредиту тощо). Належна організація виявлення, розкриття та розслідування таких злочинів дозволила б суттєво підірвати економічне підґрунтя організованої злочинності. Вивчення механізму вчинення цих злочинів є одним з кроків у розробці відповідних методик.

У зв'язку з цим зауважимо, що основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

• забезпеченість власними коштами не менш як 50 % всіх його видатків;
• репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної та платіжної дисципліни тощо);
• оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту тощо);
• економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень тощо).

Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана банком при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином:

• матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов'язання, гарантійні листи тощо);
• фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани тощо);
• матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, отримані від інших фінансових установ, запити, листування, звіти аудиторських фірм тощо) [20, с. 352].

Вирішуючи питання про можливість надання кредиту підприємству, фінансова установа повинна враховувати багато різноманітних факторів, у відповідності з якими визначає строк позики, суму забезпечення, умови повернення боргу, рівень відсотка тощо.

Надані кредити за забезпеченням їх повернення умовно можна поділити на:

• забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
• гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
• з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
• незабезпечені (бланкові).

Як свідчать матеріали практики, найбільш надійним забезпеченням повернення кредитних ресурсів фінансовій установі є гарантія іншої фінансової установи та застава майна.

В кожній фінансові установі існує свій перелік документів, які необхідно подати позичальнику (необхідних для одержання кредиту). Однак, можливо виділити основний перелік обов'язкових документів (так званий пакет документів):

• кредитна заявка від імені потенційного одержувача кредиту із зазначенням суми, цільового призначення, а також строку повернення кредиту, інших даних;
• засновницькі документи (статут з даними про реєстрацію підприємства, засновницький договір тощо) якщо одержувач кредиту не є клієнтом фінансової установи;
• довідка банку, в якому відкритий рахунок одержувача кредиту про залишок коштів та можливі зобов'язання (борги) по інших кредитах, позиках тощо;
• баланс одержувача кредиту за останній звітний період, завірений податковою адміністрацією;
• техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) кредиту та результати (у вигляді довідки) дослідження кон'юнктури ринку, якщо кредит береться для купівлі товарів (при цьому ТЕО повинно містити в собі крім строків використання та погашення кредиту і розрахунок окупності коштів, вкладених в закуплені товари);
• договір з третьою стороною (з усіма необхідними реквізитами) про закупку і продаж товарів (продукції) а також інших договорів та угод, на яких ґрунтується ТЕО;
• договори страхування,  закладу, гарантійні листи та інші документи, що обумовлюють повернення кредиту;
• завірені копії зразків підписів посадових осіб підприємства-одержувача кредиту - не клієнта банку.

Документи по забезпеченню кредитного договору є останнім блоком при аналізі кредитного проекту [262, с. 95].

Відомо досить багато способів шахрайств з фінансовими ресурсами. Разом з тим, на підставі аналізу наукової літератури та узагальнення матеріалів кримінальних справ у найбільш загальних рисах можна визначити наступні етапи злочинної діяльності:

• створення фіктивних підприємств;
• підробка документів, необхідних для вчинення злочину;
• отримання гарантії забезпечення фінансової допомоги;
• підкуп, залякування або забезпечення необґрунтованої довіри з боку службових осіб установи-кредитора;
• подання особисто або через посередників до кредитної установи підроблених документів;
• використання отриманих коштів.

Шахрайства з фінансовими ресурсами вчинюються в основному громадянами України - чоловіками віком від 29 до 49 років, що мають базову або повну вищу освіту.

Факторами, що ускладнюють розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами є такі:

• недосконалість чинного законодавства;
• відсутність договорів про надання правової допомоги з більшістю держав дальнього зарубіжжя;
• використання при вчиненні злочинів значної кількості підроблених документів;
• вжиття злочинцями активних заходів для приховування слідів злочинів (в тому числі використання фіктивних підприємств);
• протидія розслідуванню [153, с. 286-287].

Насамкінець, підкреслимо, що з метою захисту вітчизняного фінансового ринку та протидії злочинності, яка діє у цій сфері, необхідно розробити та внести зміни до чинного законодавства щодо:

• віднести до компетенції Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (як спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг) погодження внутрішніх документів фінансових установ;
• нормативно закріпити систематичне проведення перевірок діяльності фінансових установ, а також їх афілійованих, споріднених та пов'язаних осіб;
• встановити високі стандарти вимог до засновників, керівників та працівників фінансових установ;
• визначити відповідні вимоги до джерел походження коштів, за рахунок яких формується статутний капітал фінансових установ;
• застосування додаткових заходів впливу на діяльність фінансових установ тощо.

У кінцевому результаті це буде сприяти інтеграції вітчизняного фінансового ринку в європейський та світовий ринки фінансових послуг, гармонійного приєднання України до Європейського Союзу у сфері застосування європейського досвіду, в тому числі з реєстрації, ліцензування небанківських фінансових установ та нагляду за їх діяльністю, а також адаптації законодавства України до світових стандартів.