Однією з найважливіших умов забезпечення високих темпів зростання економіки є розвиток фінансового ринку. Адже це створює основу для ефективного надання фінансових послуг громадянам та залучення коштів учасниками ринку.

На думку експертів Інституту економічних досліджень, політичних консультацій і Центру Разумкова, щоб вітчизняний фінансовий ринок ефективно розвивався, Уряд має вжити ряд кроків для:

• покращання фінансування підприємств через подальшу оптимізацію умов банківського кредитування;
• розвитку альтернативних джерел залучення коштів (зокрема, випуску акцій та облігацій);
• усунення перешкод для доступу іноземних учасників на фінансовий ринок країни [267, с. 216].

Пріоритетним для керівництва країни повинен стати і розвиток внутрішнього ринку капіталу шляхом збільшення пропозиції ліквідних активів і залучення додаткових коштів.

Експерти переконані, що:

• необхідно збільшити частку власності державних підприємств, яка приватизується через аукціони на організованому фондовому ринку;
• запровадити другий рівень пенсійної системи та популяризувати її третій рівень;
• удосконалити систему валютного регулювання, що необхідно для залучення іноземних фінансових інвестицій [284, с. 161-162].

Варто також забезпечити належний захист прав власності на об'єкти нерухомості шляхом створення Єдиного державного реєстру, дані якого були б відкритими. Також варто запровадити належні правила захисту прав акціонерів. Зокрема, слід вирішити проблему подвійних реєстрів акціонерів, забезпечити баланс між інтересами дрібних і великих акціонерів.

Експерти вважають, що актуальним є також удосконалення правил корпоративного управління щодо підвищення ефективності, прозорості та підзвітності учасників фінансового ринку [80, с. 49].

Виконавча та законодавча влада має також підтримувати фінансові новації та нові механізми надання фінансових послуг через створення рамкових умов для появи нових видів фінансових інструментів в Україні. Це - розширення ринку похідних цінних паперів (зокрема на валютному ринку); створення умов для розвитку іпотечного кредитування; покращання інвестиційних можливостей для державно-приватного партнерства.

Щодо банківського сектора, то у найближчій перспективі, керівництву країни необхідно приділити особливу увагу підвищенню капіталізації та рівня прозорості банківської системи. Важливо посилити нагляд з боку НБУ за рівнем капіталізації та якістю капіталу комерційних банків шляхом запровадження адміністративної практики інформування банків про зниження рівня адекватності їх регулятивного капіталу та вжиття необхідних заходів для покращання ситуації. Якщо такі "м'які" заходи виявляться неефективними, слід підвищити норматив адекватності регулятивного капіталу до 12 % та запровадити більш жорстке визначення компонентів регулятивного капіталу [122, с. 72].

Кабінет Міністрів України також має сприяти посиленню конкуренції на ринку банківських послуг.

Керівництво країни суттєву увагу повинне приділяти і розвитку вітчизняного фондового ринку, сприяти збільшенню кількості цінних паперів у вільному обігу. Серед необхідних кроків щодо цього - запровадження нової процедури приватизації підприємств, яка б передбачала обов'язків продаж іншої, ніж контрольна, частини акцій на фондовому ринку. Наприклад, приватизація може відбуватися у три етапи:

перший - попередній продаж невеликої частини акцій (10 %) на фондовому ринку;

другий - проведення конкурентного приватизаційного тендеру з продажу контрольного пакета акцій;

третій - продаж решти акцій на фондовому ринку [119, с. 412].

Така схема приватизації сприятиме підвищенню ліквідності ринку цінних паперів, зменшенню концентрації власності та економічної влади окремих власників, а також покращанню корпоративного управління компаніями, що діють на фінансовому ринку країни.

Доцільним також є і продаж невеликих пакетів акцій (10-25 %) окремих державних стратегічних підприємств на фондовому ринку.

Серед пріоритетів виконавчої влади повинно стати і сприяння підвищенню рівня і попиту на цінні папери та рівня пропозиції "довгих" фінансових ресурсів. І тут важливим є скасування податку на доходи з капіталу. Доходи з капіталу та банківських депозитів мають оподатковуватися однаково. Належну увагу Уряд має приділяти удосконаленню захисту прав акціонерів та пайовиків учасників фінансового ринку України [295, с. 117].

Водночас, слід зазначити, що швидке зростання доходів населення, а отже, і споживчого попиту (переважно за рахунок державного фінансування) на тлі зниження темпів зростання національної економіки, тобто пропозиції товарів, робіт та послуг (бази державних доходів), може мати відчутні інфляційні наслідки.

Реальним компенсатором такого дисбалансу може стати лише значне кількісне та якісне зростання обсягів інвестицій в національну економіку (і, як наслідок, на фінансовий ринок) яке переорієнтує частину коштів населення зі споживчого ринку в інвестиційну сферу та надасть економіці необхідні ресурси для відновлення оптимальних темпів зростання.

Можна констатувати, що протягом останніх 5 років інституційна база вітчизняного фінансового ринку відчутно розширилась. Завдяки прийняттю низки важливих законодавчих актів крім банків в Україні почали розвиватися небанківські фінансові установи [153, с. 328].

Активно створювалися компанії з управління активами та інститути спільного інвестування: станом на 1 січня 2007 року на ринку працювало 178 ліцензованих компаній з управління активами, зареєстровано регламенти 328 інвестиційних фондів, обсяг зареєстрованих випусків цінних паперів інститутів спільного інвестування становить майже 28 млрд. грн., а загальний обсяг реально залучених інвестицій на початок 2007 року склав 6,1 млрд., грн., що становить 8 % від суми депозитних вкладів населення та 1,5 % від ВВП.

У рамках реалізації пенсійної реформи на 1 січня 2007 року було зареєстровано 58 недержавних пенсійних фондів, активами яких управляють 29 компаній з управління активами. Сума активів, акумульованих недержавними пенсійними фондами становить понад 46 млн. грн. Учасниками недержавних пенсійних фондів вже є більш як 90 тис. осіб [288].

Проте, внаслідок певних організаційних проблем та недостатньої уваги з боку держави до розвитку фінансового ринку Україні, а також у зв'язку з недостатньою наполегливістю професійних учасників цього ринку та наявністю певних протиріч між ними залишаються невирішеними принципові для подальшого розвитку фінансового ринку питання:

1. Зберігається недовіра потенційних інвесторів (як фізичних, так і юридичних осіб) до фінансових установ, що об'єктивно обумовлена наявністю негативного досвіду 90-х років минулого сторіччя (знецінення вкладів громадян в Ощадбанку СРСР, втрата коштів, які були вкладені в установи Держстраху СРСР, ошукування громадян так званими трастами) та політичною нестабільністю в Україні у нинішній час. Це не дозволяє ефективно використовувати нові можливості фінансового ринку (інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів тощо) та обмежує фінансову базу цього ринку в Україні.

Залишається низьким рівень інформованості громадян про специфіку та основні умови діяльності інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів та інших інституційних інвесторів, що представляють небанківський фінансовий сектор. Такий стан справ не дозволяє повною мірою використати громадянам існуючі можливості збереження та примноження їх заощаджень, не дає їм можливості правильно оцінити дохідність та ризикованість різних варіантів інвестицій, а також не сприяє формуванню більш сприятливого ставлення з їх боку до інституційних інвесторів [264, с. 7].

Тому існує необхідність зосередити увагу держави та професійних учасників фінансового ринку на проведенні інформаційно-роз'яснювальної роботи з населенням з питань вкладення коштів в інституційних інвесторів.

2. Надзвичайно низький рівень корпоративної культури в суспільстві. Законодавче регулювання діяльності акціонерних товариств залишається на рівні вимог перших приватизаційних процесів в Україні і давно не відповідає потребам сучасності та кращому світовому досвіду в цій сфері. У національному законодавстві відсутні ефективні механізми захисту прав акціонерів та інвесторів, відсутній розподіл акціонерних товариств на "публічні" та "не публічні" з відповідною диференціацією вимог до них та встановленням адекватного рівня контрольно-наглядового впливу з боку держави.

Низький рівень корпоративної культури багато в чому пов'язаний з відсутністю Закону України "Про акціонерні товариства" у такій редакції, яка б відповідала сучасним економічним реаліям та ґрунтувалась на позитивній світовій практиці [241, с. 21].

Недосконалість існуючого корпоративного законодавства призводить до високого рівня ризикованості вкладення коштів в акції вітчизняних емітентів для портфельних інвесторів, а відтак до зниження інвестиційної привабливості цього фінансового інструменту. Зазначена проблема негативно впливає на якість вітчизняного фінансового ринку.

3. Затягування процесу консолідації біржової торгівлі та вироблення у цій сфері єдиних стандартів поведінки. Наслідком такого стану справ є:

• непрозорість механізмів ціноутворення на організованому ринку цінних паперів;
• неможливість коректної оцінки поточної ринкової вартості цінних паперів, що перебувають у портфелях інститутів спільного інвестування (ІСІ) та недержавних пенсійних фондів (НПФ);
• випадки торгівлі на організованому ринку цінними паперами, випуски яких скасовано [33, с. 593].

4. Відсутність надійної системи фіксації прав власності на цінні папери. У першу чергу, це стосується неврегульованості сфери депозитарної діяльності, наявності тенденцій до одержавлення цієї системи через надання нормотворчих повноважень центральному депозитарію. Має місце використання реєстраторів власників іменних цінних паперів у "корпоративних війнах" між окремими групами крупних акціонерів.

5. Процентна політика держави у сфері внутрішніх запозичень дуже слабко спрямована на те, щоб зробити привабливими для інституційних інвесторів облігації внутрішніх державних позик, що звужує перелік інструментів для розміщення фінансових ресурсів інституційних інвесторів.

6. Відсутність нової програми приватизації об'єктів державної власності, яка б передбачала реальні механізми участі в приватизаційних процесах інституційних (портфельних) інвесторів, розширення впливу фондового ринку на процеси приватизації, зокрема шляхом сприяння справедливому ціноутворенню на акції стратегічних підприємств. Це не лише підвищило б попит на акції відповідних підприємств, але й розширило б можливості для інвестування коштів, які були акумульовані небанківськими фінансовими установами.

7. Існування невиправданого дисбалансу в рівнях оподаткування доходу від інвестицій у різні фінансові установи. У той час як відсотки, нараховані фізичним особам за банківськими депозитами, не підлягають оподаткуванню, доходи, які одержані такими громадянами як інвесторами, від вкладення коштів в ІСІ або НПФ оподатковуються за ставками від 5 до 13 % [233, с. 10].

8. Недостатня увага держави до розвитку науки та новітніх технологій, що призводить до переорієнтування діяльності ІСІ з інноваційних проектів на інші напрями.

9. Гальмування темпів проведення в Україні пенсійної реформи, зокрема запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Це не лише створює додаткове навантаження на бюджет, але і не дає можливості державі використати пенсійні накопичення як інвестиційні ресурси.-Крім того, зволікання із запуском накопичувального фонду збільшує з кожним роком вартість запровадження цієї системи.